Биржевое дело

Ринок цінних паперів

                                    Зміст


                                                    стор.
Вступ……………………………………………………………………………….   2
Розділ 1. Поняття цінних паперів та їх класифікація……….…………………..   4
         1.1. Основні види цінних паперів………………………………………….   6
      1.2. Механізм формування курсової вартості цінних паперів та ди-
            відендна політика ………………………………………………………   14
Розділ 2 .Ринок цінних паперів,  інвестиції  та  економічне  відтворення……….
22
      2.1. Біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів…………………...    25
      2.2. Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів та оцінка
             ризиків на ринку цінних паперів …………………………………….… 32
      2.2. Фондові індекси……………………………………………………….… 37
      2.3. Фондові кризи у ринковій економіці…………………………………..  53
Розділ  3. Основні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в
                Україні …………………………………………………………………… 58
         3.1. Етапи формування фондового ринку в Україні……………………….. 59
         3.2.Сучасний стан фондового ринку в Україні……………………………..  63
         3.3.Проблеми розвитку Національної депозитарної системи……………..  72
         3.4. Шляхи поліпшення  функціонування  фондового  ринку  України…….
80
 Висновки……………………………………………………………………………  84
Додатки………………………………………………………………………………  90
Література …………………………………………………………………………... 110



                                   Вступ.

              На початку 90-х років наша  країна  стала  на  шлях  створення
ринкової економіки. Ринкова трансформація економіки  України  передбачає  не
тільки зміни  в  галузі  відносин  власності  і  виробничих  відносин,  а  й
найскоріше  формування   адекватної   цим   відносинам   фінансово-кредитної
системи. Одночасно з реформуанням народногосподарського комплексу в  Україні
повинно  відбутися  динамічне  становлення   ринку  цінних   паперів.   Його
формування в Україні є центральною ланкою ринкових перетворень  і  сприятиме
оздоровленню  економіки  вцілому,  інвестуванню  її  стрижневих  галузей   і
об’єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.
                 Метою роботи є аналіз  стану і розвитку фондового  ринку  в
Україні в умовах становлення ринкових відносин.
                 Предметом  дослідження  є  проблеми   відтворювального   та
інвестиційного процесів в Україні.
          Об'єктом дослідження є фондовий ринок України.
                 Теоретико-методологічною   основою   дипломної   роботи   є
використання  сучасних  досягнень  вітчизняних   і   зарубіжних   вчених   в
економічній  науці  стосовно   проблем   функціонування   фондового   ринку.
Статистичну базу дослідження становлять дані   Державної  комісії  з  цінних
папрів  та  фондового  ринку,  Держкомстату  та  економічних  і   політичних
періодичних видань.
            Ринок  цінних  паперів  є  найвищою  формою  розвитку  товарно-
грошових відносин. При  гармонійному  розвитку,  розвинутій  інфраструктурі,
налагодженому правовому забезпеченні механізмів захисту інтересів всіх  його
учасників  —  інвесторів,  емітентів,  посередників   —   він   є   потужним
прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.
                Ринок  цінних  паперів   є   багатоаспектною   соціально   –
економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в  цілому.
Він сприяє акумулюванню капіталу для  інвестицій  у  виробничу  і  соціальну
сфери, структурній  перебудові  економіки,  позитивній  динаміці  соціальної
структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння  і
вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності  населення
до ринкових відносин.
                  На ринках цiнних паперiв формуються вихiднi  критерii  для
оцiнки ефективностi нових вкладень,  здiйснюється  економiчний  контроль  за
ефективною дiяльнiстю  акцiонерних  пiдприємств.  Особливо  це  важливо  для
“захисту”  пiдприємництва  вiд  наслiдкiв  комерцiйного  ризику  в  сучасних
умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства, стрибкiв у  динамiцi
товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.
                   Ринки  цiнних  паперiв  (  особливо   короткостроковi   )
вiдiграють важливу роль у регулюваннi грошового  обiгу  та  кредиту.  Досвiд
останнiх десятирiч у країнах  Заходу  свiдчить,  що  iснування  розгалуженої
мережi ринкiв цiнних паперiв у багатьох ситуацiях може  стримувати  розвиток
iнфляцiйних процесiв. Це пов’язано з тим,  що  наявнiсть  значної  кiлькостi
рiзних цiнних  паперiв  допомагає  зв’язати  частину  невитрачених  грошових
ресурсiв споживачiв,  перевести  їх  з  положення  незадоволеного  поточного
попиту в положення, що забеспечує iх збереження. За  недостатнього  розвитку
( або вiдсутностi ) ринку цiнних паперiв може скластися драматична  проблема
розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.
                 Успішне функціонування економіки в умовах ринку не  можливе
без розвиненого й стійкого фондового  ринку.  Для  стабілізації  фінансового
становища  у  зв’язку  з  обмеженістю  фінансових  ресурсів  держави  постає
необхіднсть  забезпечити   розширене   відтворення   шляхом   залучення   та
“переливу” коштів через фондовий ринок.  Розвиток  ринку  цінних  паперів  є
своєрідним  індикатором  лібералізації  економіки  й  успішного   проведення
ринкових реформ.
                 В даний час  у  розвинутих  краiнах  ринки  цiнних  паперiв
належать до числа найбiльш динамiчно зростаючих елементiв фiнансовоi  сфери.
Оборот на нових ринках цiнних паперiв зростає в  багато  разiв  швидше,  нiж
обсяг операцiй на товарних  ринках i на традицiйних ринках  комерцiйного  та
банкiвського кредиту.  Формування  ринкiв  цiнних  паперiв  означає  високий
ступiнь  економiчного  розвитку.  З  ускладненням  господарського  механiзму
функцii ринкiв цiнних паперiв стають дедалi  рiзноманiтнiшими.  Система  цих
ринкiв  створює  необхiдний  i  важливий   компонент   сучасного   механiзму
економiчного регулювання. Так, у краiнах Заходу рух капiталiв,  перерозподiл
трудових  i  матерiальних  ресурсiв   мiж   рiзними   галузями   виробництва
найчастiше  опосередковується  ринками  цiнних  паперiв.  В   умовах,   коли
величезнi обсяги капiталу виявляються зв’язаними на тривалий  перiод  у  тiй
чи iншiй продуктивнiй формi, саме ринки  цiнних  паперiв  надають  економiцi
тої гнучкостi й мобiльностi, яка  забезпечує  можливiсть  швидкого  переливу
ресурсiв  з  одних  галузей  в  iншi  i  здiйснення  структурної  перебудови
виробництва. На вiдмiну вiд iнших  фiнансових  ринкiв  тiльки  ринки  цiнних
паперiв  є  дiйовим  iнструментом   розподiлу   й   перерозподiлу   капiталу
корпорацiй мiж галузями.



            Розділ 1: поняття цінних паперів та їх класифікація.


                   Цiннi папери  -  це  грошовi  документи,  що  засвiдчують
право  власностi  на  той  чи  iнший  вид  капiталу,  визначають   вiдносини
юридичноi особи, яка  їх  випустила,  та  їхнього  власника  й  передбачають
виплату доходу у  виглядi  дивiдендiв  або  вiдсоткiв,  а  також  можливicть
передання грошових та iнших прав, що випливають  iз  цих  документiв,  iншим
особам.[1]
                Цiннi папери  можуть  бути  iменними  або  на  пред’явника.
Iменнi цiннi папери, якщо дозволяє  чинне  законодавство,  можна  передавати
iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують  перехiд  прав  на
цiнний папiр  до  iншої  особи.  Цiннi  папери  на  пред’явника  обертаються
вiльно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на  трьох
групи:  акції,  облігації  і  спеціальні  цінні   папери.    Що   стосується
інвестицій і стабільності припливу прибутку,  найбільше  якісними  рахуються
державні облігації, особливо короткострокові ощадні  векселя.   Потім  йдуть
приватні  облігації  й  акції  значних  компаній,  що  регулярно   сплачують
дивіденди.  Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв,  а  також
як застава для  забеспечення  платежiв  i  кредитiв.  Випускає  їх  юридична
особа,  яка  забов’язується  виконувати  обов’язки,  що  випливають  з  умов
випуску цiнних паперiв.

                 Перелік видів цінних  паперів,  які  можуть  випускатися  і
обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери  і
фондову біржу». Відповідно до цього закону, до  випуску  та  обігу  в  нашій
державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних  і  місцевих  позик,
облігації   підприємств,   казначейські   зобов»язання    держави,    ощадні
сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених  видiв  цiнних
паперiв, що є за своєю  економiчною  природою  фiктивним  капiталом  першого
порядку, в практицi  фондової  бiржi  широко  застосовуються  також  похiднi
цiннi папери -  фiктивний  капiтал  другого  i  третього  порядкiв.  До  них
належать депозитнi cвiдоцтва i варранти,  сертифiкати  iнвестицiйних  фондiв
та компанiй, опцiони i ф’ючерси. Динаміку розподілу емісій цінних паперів  у
1997-1999рр. Відображено у додатку № 1.
               Цінні  папери  з   фіксованим   прибутком   (   це   боргові
зобов’язання, у яких емітент зобов’язується  виконати  відповідні  дії.   Як
правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.

             Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:


1. державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);

2.  комунальна  позичка  (для  збалансування  державних  фінансів  місцевого
  органів керування);

3.  комунальні  облігації  і   заставні   листи   (іппотечні   банки   дають
  довгострокові кредити під заставу   земельних  ділянок  або  під  боргове
  зобов’язання товариств);

4. промислова  облігація  (  боргові  зобов’язання  з  фіксованим  прибутком
  промислової компанії).

                  До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в  обігу
та котрими держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться  ще  пара,
котра може може стати  реальним  виходом  з  фінансової  кризи.  Це  випуски
довгострокових цінних  паперів  з  індексованими  відсотковими  ставками  та
цінні папери з прив'язкою  до  обмінного  курсу.  Перші  невдалі  українські
спроби запровадити такі механізми кілька  років  назад,  були  забуті  через
інфляційні  негаразди   та   введенням   валютного   коридору   з   чіткими,
потвердженими відповідним меморандумом  МВФ рамками.



                      1.1.Основні види цінних паперів.

                 Спочатку  розглянемо  цiннi  папери  першого  порядку.   Їх
використовують   пiдприємства,   державнi   та   мунiципальнi   органи   для
фiнансування своєi дiяльностi.
               Акцiя - це цiнний папiр без установленого  строку  обiгу,  що
засвiдчує  внесення  певної  суми  грошей  в  статутний  фонд   акцiонерного
товариства, дає право на участь в управлiннi ним  та  на  отримання  частини
прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна  у  випадку
лiквiдацiї товариства.[2]
               Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить  вiд
багатьох чинникiв як прогнозованого, так i не прогнозованого характеру.  Для
цього процесу характернi такi етапи, як:
1. Номiнальна вартiсть.
    Всi акцii акцiонерного товариства повиннi мати  тiльки  одну  номiнальну
вартicть,  що  фiксується  при  реестрацii.  Номiнальна  вартicть  практично
нiяким чином не пов’язана з реальною вартicтю.
2. Балансова вартicть.
    Вона  вираховується  як  частка  вiд  дiлення  чистої  вартостi  активiв
акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.
3. Курсова ( ринкова ) вартicть.
    Вона зумовлюється попитом i пропозицiею на ринку цiнних паперiв.
               Акцii можуть бути iменними та  на  пред’явника,  безплатними,
привiлейованими i звичайними.
Обiг iменних акцiй облiковується в  книзi  реєстрацiй.  У  нiй  систематично
записуються данi про час придбання кожноi такої акцiї, прiзвище власника,  а
також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.
Щодо акцiй на пред’явника, то в  книзi  реєструеться  тiльки  їхня  загальна
кiлькicть. В окремих краiнах Заходу акцiї на пред’явника складають до  90  %
усiх акцiй.[3]
Безплатнi  акцii  випускають  з  метою   розподiлу   їх   серед   акцiонерiв
пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.
Сума привiлейованих акцiй обмежена  десятьма  вiдсотками  всього  статутного
фонду акцiонерного товариства. Цi папери  надають  iхнiм  власникам  майнове
право  на  одержання  дивiдендiв,  а   також   на   приоритетну   участь   у
вiдшкодуваннi своєi долi капiталу при  лiквiдацii  акцiонерного  товариства.
Однак власник такої позбавлен права брати участь в управлiннi товариством.
               Iснують такi види привiлейованих акцiй:
кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на  поточний,  а
й на невиплачений ранiше дивiденд.
некумулятивнi, тобто тi, власники  яких  втрачають  дивiденди  за  будь-який
перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату
з  пайовою  участю,  якi  дають  власникам  право  на  отримання  додаткових
дивiдендiв понад суму,  що  передбачена,  якщо  дивiденди  на  простi  акцiї
бiльшi
конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих
акцii з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими,  на  вiдмiну  вiд
акцiй з фiксованою  ставкою,  змiнюється  на  основi  аналiзу  тенденцiй  до
пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi  папери  або  на
основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв
вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною  з
надбавкою до номiналу.
                Простi  акцii  -  це  акцii,  прибуток  вiд  яких   повнiстю
зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.
               Акцii “ з голубими корiнцями “-  випускаються  найпотужнiшими
широковiдомими корпорацiями ( у США, наприклад, IBM, Dow  Chemical,  General
Motors, Hewlett - Packard  та  iншi  ),  якi  утримують  лiдерство  у  своiх
галузях , а головне,  протягом  всiєi  своєi  iсторii  стабiльно  виплачують
дивiденди акцiонерам.
            Прибутковими акцiями називають акцii  компанiй,  якi  виплачують
дивiденди, що перевищують середнiй рiвень.  До  них,  як  правило,  належать
телефоннi корпорацii, водо-, газо-, електропостачання.
             Акцiї зростання - це акцii корпорацiй, доходи i  прибутки  яких
вищi вiд  середнього  рiвня,  однак  виплати  по  дивiдендам,  зазвичай,  не
перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi  корпорацiї
прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi  та  iншi  дослiдження,  а  також
розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.
              Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна  зростає  i  падає
синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто  вiдповiдно  до  ритмiв
дiлової  активностi.  В  основному  це  акцii  корпорацiй  базових   галузей
економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперовоi.
              Спекулятивнi  акцiї  -  так  називають  акцiї  копорацiй,  якi
виникли недавно. Такi акцiї, як правило,  не  потрапляють  на  бiржу  або  ж
перебувають в обiгу на так званих “  спекулятивних  “  бiржах  (  наприклад,
Ванкуверська в Канадi ).
              Друге мiсце як об’єкт торгiвлi на  фондових  бiржах  посiдають
облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов’язанням з фiксованим  процентом,
за  допомогою  якого  держава  i  мiсцевi  органи,  а   також   пiдприємства
мобiлiзують  фiнансовi  ресурси.[4]  Облiгацiї   пiдприємств   мають   право
випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть  їх
випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду,  i  тiльки
пiсля повноi оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй.  Володiння  облiгацiєю  не
дає права брати участь в управлiннi товариством.
                Облiгацiї  можуть  знаходитися  у  вiльному   обiгу   та   з
обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi (  цiльовi  )  облiгацiї.
Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується  вiдповiдно  до  умов  їхнього
випуску,  якими  передбачаються  розмiри  та   строки   виплати   процентiв.
Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi  пiсля  iї  погашення.
Прибуток з облiгацiй цiльових  позик  (  безпроцентних  )  не  виплачується.
Власнику  такої  облiгацiї  пiсля  настання  обумовленого  строку  надається
можливiсть придбати вiдповiднi товари.
               Залежно  вiд  того,  яким  умовам  вiдповiдає  та   чи   iнша
облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:
виходячи iз ступеня безпеки:
гарантованi ( безпечнi ) облiгацii ; впевненiсть у погашеннi  цих  облiгацiй
в  установлений  термiн  грунтується   на   наявностi   оголошеної   застави
нерухомого майна або iнших фондiв
2. незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою.
виходячи з умов погашення ( викупу ):
3. серiйнi облiгацiї , якi погашаються послiдовно, за серiями,  через  певнi
   часовi iнтервали;
4. ординарнi облiгацiї ,  що  пiдлягають  викупу  одночасно,  в  установлену
   дату.
виходячи iз можливостi дострокового викупу:
облiгацiї з правом дострокового погашення  ,  якi  за  iнiцiативою  емiтента
можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;
6. компенсованi облiгацiї , якi за бажанням власника можуть у  будь  -  який
   момент вiльно обмiнюватись на готiвку;
7. конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням  власника  можуть  обмiнюватися
   на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.
виходячи iз механiзму виплати процентноi ставки:
8. iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими  поштою  або  iншими  видами
   зв’язку надсилаються безпосередньо власнику, при  цьому  iмена  власникiв
   повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.
9. облiгацiї на пред’явника, до яких додаються купони для одержання  виплати
   на кожну встановлену дату.
               На розвинутих фондових ринках біржова  торгівля  облігаціями,
як правило, невелика по  обсязі.   Сучасні  біржі  виконують  для  облігацій
головним  чином  представничі  функції:  норми,  встановлені  державою   для
інвестиційних операцій інституціональних  інвесторів,  забороняють  багатьом
із них одержувати облігації, що не котируються на якийсь із  фондових  бірж.
Оскільки зараз важко знайти емітенту,  що  не  розраховує  на  покупку  його
облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що  абсолютна
більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти  облігації  до
котирування[5]. І усе ж угоди з облігаціями відбуваються  головним  чином  у
позабіржовому  обороті.   Головна  причина  полягає  в  тому,  що   динаміка
ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна  сильним  і  раптовим
коливанням, чим у випадку акцій. Обсяг емісій акцій та  облігацій  у  1999р.
відображено у додатку № 2.

               Також до цiнних паперiв належать  казначейськi  зобов’язання.
Це  вид  цiнних  паперiв  на  пред’явника,  що  розмiщуються   виключно   на
добровiльних  засадах   серед   населення,   засвiдчують   внесення   їхнiми
власниками  грошових  коштiв  до  бюджету  й  дають   право   на   одержання
фiнансового доходу.[6]
               Випускаються такi види казначейських зобов’язань:
довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв
середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв
короткостроковi - до одного року
                Рiшення  про  випуск  довгострокових   i   середньострокових
казначейських зобов’язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв  Украiни.  Рiшення
про   випуск   короткострокових   казначейських   зобов’язань    приймаеться
Мiнiстерством  фiнансiв  Украiни.   Кошти   вiд   реалiзацiї   казначейських
зобов’язань спрямовуються на покриття  поточних  видаткiв  республiканського
бюджету. Виплата  доходу  вiд  казначейських  зобов’язань  та  їх  погашення
здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.
                Ощадний  сертифiкат   -   письмове   свiдоцтво   банку   про
депонування грошових коштiв, яке  засвiдчує  право  вкладника  на  одержання
пiсля закiнчення встановленого строку депозиту[7] й вiдсоткiв.[8]
              Ощаднi сертифiкати видаються:
строковi ( пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк )
до запитання
iменнi ( не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )
на пред’явника
                 Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв,  а
пiдприємства за рахунок коштiв, що  надходять  у  їхне  розпорядження  пiсля
сплати  податкiв  та  вiдсоткiв  за  банкiвський  кредит.  Доход  з  ощадних
сертифiкатiв виплачується за пред’явленням їх  для  оплати  в  банк,  що  їх
випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв  за
строковим  сертифiкатом   ранiше   обумовленого   в   ньому   строку,   йому
виплачується  менший  вiдсоток,  рiвень  якого  визначається  на  договiрних
умовах при внесенi депозиту.
                 Також  до  паперiв  першого  порядку  належить  вексель   -
офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає його власниковi  право
вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.[9]
                 Векселя  можуть  бути  простими  і  перекладними.   Простий
вексель являє собою  письмовий  документ,  що  містить  просте  і  нічим  не
обумовлене зобов'язання  векселедавця  (боржника)  сплатити  визначену  суму
грошей у визначений термін і у визначеному  місці  векселетримачу  або  його
наказу. У  такому  векселі  із  самого  початку  беруть  участь  дві  особи:
векселедавець,  що  самий  прямо  і  безумовно  зобов'язується  сплатити  по
виданому  їм векселі,  і  перший  векселетримач,  якому  належить  право  на
одержання платежу за векселем.
             Відмінність  простого  векселя  від  інших  боргових   грошових
зобов'язань в тому, що:
вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;
явка  для засвідчення підпису не потрібна;
при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення  нотаріального
протесту;
утримання векселя точно встановлено законом;
вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього  не  забезпечується
заставою, заставою або неустойкою.
        Перекладний вексель (тратта)  являє  собою  письмовий  документ,  що
містить безумовний  наказ  векселедавця  платнику  сплатити  визначену  суму
грошей у визначений  термін  і  у  визначеному  місці  одержувачу  або  його
наказу. Головна відмінність перекладного  векселя  від  простого  полягає  в
тому,  що  він  призначений  для   перекладу,   переміщення   цінностей   із
розпорядження  однієї  особи  в  розпорядження  іншого.  Видати  (трасувати)
перекладний  вексель  -  значить  прийняти  на  себе  зобов'язання  гарантії
акцепту[10] і платежу по ньому.  На  відміну  від  простого  в  перекладному
векселі беруть участь не дві,  а  три  особи:  векселедавець  (трасант),  що
видає вексель, перший векселетримач, що  одержує  разом  із  векселем  право
потребувати і платіж по  ньому,  і  платник  (трасат),  якому  векселетримач
пропонує  здійснити  платіж.   Тут   зобов'язання   трасанта   умовне:   він
зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не  заплатить
її.  Необхідність виконання трасантом такого  зобов'язання  виникає  у  тому
випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або  акцептував
і не заплатив.  У останньому випадку  трасат  дорівнюється  до  векселедавця
простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі.   Векселетримач
перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній  до  акцепту  і
платежу, тому що у протилежному  випадку  невиконання  цих  умов  може  бути
віднесене до його власної провини.  У випадках із  простими  векселями  їхнє
пред'явлення платнику для акцепту,  а  отже,  і  упорядкування   протесту  у
неприйнятті не потрібно.   По  перекладному  векселі  такої  прямой  боржник
виступає лише з моменту акцепту векселя платником.  До  цього  моменту  є  в
наявності лише умовний боржник (трасант).
               Тепер розглянемо цiннi папери другого  i  третього  порядкiв.
Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу.  Передбачається  також,
що фiктивний капiтал другого порядку  скоро  з’явиться  на  фондовому  ринку
Украiни.
               Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який  пiдтверджує,  що
особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй,  котрi  зберiгаються  в
одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також  на  частину
активiв[11]  цiєї  корпорацiї  у  випадку   iї   лiквiдацiї.[12]   Депозитнi
свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi  фондовi  ринки,
а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй  зарубiжних  пiдприємств,  мають
змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.
               Ф’ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що  уклала
його, бере на себе зобов’язання  пiсля  закiнчення  певного  строку  продати
клiєнтовi  (  або  купити  в  нього  )   вiдповiдну   кiлькiсть   фiнансових
iнсрументiв за обумовленою цiною.[13]
              Iснує кiлька  позицiй,  за  якими  ф’ючерс  вiдрiзняється  вiд
опцiону:
1. Укладання ф’ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу
2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф’ючерсного контракту є обов’язковими.
3. Ризик по ф’ючерсному контракту бiльш високий.
              З розвитком і  вдосконаленням  ринкових  відносин  у  біржових
торгах  дедалі  ширше  використовуються   ф’ючерсні   угоди   –   інструмент
страхування виробників  і  споживачів  біржових  товарів  від  несприятливих
коливань цін на них. Ф’ючерсні контракти передбачають поставку практично  ще
не виготовленого товару в майбутньому  в  конкретний,  порівняно  віддалений
строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку  виконання  угоди  в
клірингову  палату біржі[14] вноситься невелика сума застави.
              Опцiон - це угода  мiж  партнерами,  один  з  яких  виписує  i
продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його,  тобто  отримує  право  до
обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй  у  особи,
яка виписала опцiон, або ж продати їх.[15]
              Iснують два рiзновиди опцiонiв:
“  американський  “,  який  можна  реалiзувати   протягом   всього   термiну
контракту.
“ європейський “, котрий реалiзовуеться на певну дату.
              Мета  опційної  торгівлі  –  уникнути  ризику,  пов’язоного  з
торгівлею ф’ючерсними контрактами. Опційна угода –  це  контракт  між  двома
контрагентами, один з яких  одержує  премію  і  бере  на  себе  зобов’язання
продати або купити, а другий виплачує премію  і  одержує  право  купити  або
продати конкретний товар за конкретною ціною  протягом  встановленого  часу.
На біржі торгують опціонами на  ф’ючерсні  контракти,  тобто,  крім  ціни  і
позиції  (  строку  поставки  ),  погоджених  між  сторонами  по  звичайному
ф’ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію (  опціон
), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону –  це
сума, що сплачується покупцем опціону  його  продавцю.  При  цьому  покупець
опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої  суми,  що  складає
його максимальний ризик.
               Можливі  три  позиції  (  визначення  )  опціону,  який  має
внутрішню вартість: бути при грошах, бути при своїх грошах,  залишитися  без
грошей. Умови, за яких можливий такий прояв  внутрішньої  вартості  опціону,
такі:[16]



|Визначення       |Опціон покупця   |Опціон продавця  |Внутрішня ціна   |
|опціону          |                 |                 |                 |
|Бути при грошах  |Ціна контракту   |Ціна контракту   |Створюється      |
|(виграти)        |вище від ціни    |нижче від ціни   |                 |
|                 |угоди на опціон  |угоди на опціон  |                 |
|Залишитися при   |Ціна контракту   |Ціна контракту   |Відсутня         |
|своїх грошах (не |дорівнює ціні    |дорівнює ціні    |                 |
|виграти)         |угоди на опціон  |угоди на опціон  |                 |
|Залишитися без   |Ціна контракту   |Ціна контракту   |Відсутня         |
|грошей (втратити)|нижче від ціни   |вище від ціни    |                 |
|                 |угоди на опціон  |угоди на опціон  |                 |


                 Варранти  становлять специфiчний вид цiнних паперiв,  котрi
випускаються  разом  з  привiлейованими  акцiями  та  облiгацiями  й   дають
власниковi право на купiвлю простих  акцiй  за  обумовленою  цiною  протягом
встановленого  перiоду.[17]  Варранти  дозволяють  акцiонерному   товариству
знизити процент регулярних виплат по облiгацiях  чи  привiлейованих  акцiях,
бо  надає  можливicть  iнвесторам  одержувати  прибуток  на  рiзницi  курсiв
простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно з обумовленою у варрантi.  Їх
відрізняє від опціонів  більш  довгий  термін,  а  також  факт,  що  опціон,
природно, випускається на  існуючий  актив.  У  останні  роки  варранти  усе
частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими  в
очах інвесторів.  Купляючи облігацію, власник, фактично,  видає  кредит,  що
повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.



   1.2. Механізм формування курсовоi вартостi цiнних паперiв та дивідендна
                                  політика.

                Цiннi папери мають номiнальну i ринкову вартicть, або  цiну.
Номiнальною називають вартiсть, зазначену на цiнному паперi. Але  купiвля  -
продаж  цiнних  паперiв  проводиться  не  за  номiналом,  а  за  цiнами,  що
складаються на ринку цiнних паперiв.  Цiна,  за  якою  папери  продаються  i
купуються на ринку, називається ринковою цiною, або курсом цiнних паперiв.
                Курс  акцiї  залежить  вiд  рiчного  дивiденду,  який   вона
приносить, рiвня позичкового  процента  та  спiввiдношення  мiж  пропозицiєю
акцiй i попитом на них. Курс  акцiї  тим  вищий,  чим  бiльшим  є  дивiденд,
виплачуваний по нiй, i чим нижчим є рiвень позичкового  процента,  оскiльки,
купуючи акцiї, власник грошового капiталу завжди  порiвнює  виплачуваний  по
них дивiденд з тим доходом, який вiн мiг би одержати, поклавши свiй  капiтал
у банк, тобто з позичковим процентом.  Середнiй  курс  акцii  дорiвнює  сумi
грошового капiталу,  яка  принесе  доход,  що  дорiвнюе  дивiденду,  в  разi
вкладання цiєi суми в банк ( чи передачi у позичку).
                 Курс акцii розраховується за формулою:

                                   Д х 100

                                                           Ка =


                                     Рп


 де Д - сума рiчного дивiденду по акцiї
      Рп - рiвень позичкового процента.
                 Курс  облiгацii  залежить  вiд  iї  номiнальноi   вартостi,
рiчного доходу, який вона приносить, рiвня позичкового  процента,  кiлькостi
рокiв,  що  залишилися  до  погашення  облiгацiї,  та   спiввiдношення   мiж
пропозицiєю облiгацiї та попитом на них.  Курс  облiгацiї  на  ринку  цiнних
паперiв,  як  i  акцiї,  залежить  вiд  попиту   та   пропозицii   на   неї.
Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицii є  прибуток,  який
приносить   дана   облiгацiя,   рiвень   позичкового    процента,    ступiнь
прибутковостi  альтернативних  грошових  вкладiв,   у   тому   числi   iнших
облiгацiй, випущених конкурентами. Тому ринкова вартicть  кожноi  конкретної
облiгацiї  у  певний  момент  часу  може   бути   вищою   вiд   номiнальної,
пiдвищуватись та падати.  Середнiй курс облiгацii, за яким рiвень доходiв  i
рiвень позичкового процента однаковi,  дорiвнюватиме  номiнальнiй  вартостi.
Якщо ж рiвень доходу по облiгацiї нижчий за рiвень позичкового процента,  то
iї середнiй курс буде меншим за номiнальну вартiсть, а при рiвнi  доходу  по
облiгацiї вищому за рiвень позичкового процента - бiльшим.
                Курс облiгацi визначаеться формулою:

                                 ( Сн + нД )

                                                      Ко =

                                  100 н Рп


де: Сн - номiнальна вартiсть облiгацiї;
      н    - кiлькiсть рокiв, що залишилися до погашення облiгацiї;
      Д   - сума рiчного доходу по облiгацiї;
      Рп  - рiвень позичкового процента.

      Приклад.  Припустимо,  що   iнвестор   придбав   за   номiналом   нову
      п’ятипроцентну  облiгацiю  вартiстю  1000  $  при  рiвнi   позичкового
      процента  5%.  На  момент  перепродажу  облiгацiї  рiвень  позичкового
      процента пiднявся удвiчi, тому за номiналом iї нiхто не захоче купити.
      За тiж грошi, вiддавши їх  у  позичку  (  поклавши  в  банк  ),  можна
      одержати доход у розмiрi 10%.  Курс  облiгацiї  за  умови,  що  до  iї
      погашення залишається один рiк, становитиме 955 $. Витративши цю  суму
      на придбання облiгацiї, iї  власник  одержить  1000  $,  заробивши  на
      рiзницi у цiнах 45 $, i, крiм того, за рiк йому будуть  нарахованi  та
      виплаченi як проценти 50 $. Увесь доход 95 $  -  це  10  %  вкладеного
      капiталу. Якщо ж облiгацiя пiдлягає погашенню  через  три  роки,  вона
      оцiнюється у 855 $.
      Iнший випадок.  Рiвень  позичкового  процента  на  момент  перепродажу
      облiгацiї не пiдвищiвся, а зменшився до  3  %.  Тодi  курс  облiгацiї,
      термiн погашення якоi настає через рiк, дорiвнював би 1019 $, а  тiєї,
      що пiдлягає погашенню через три роки - 1055 $.

                 Курсова  вартiсть  цiнних  паперiв   постiйно   коливається
залежно вiд змiни спiввiдношення мiж попитом на тi або iншi цiннi папери  та
їх пропозицiєю на ринку. У свою  чергу,  попит  i  пропозицiя  залежать  вiд
очикуваної змiни рiвня позичкового процента, а за  звичайними  акцiями  -  i
доходiв, якi визначаються насамперед перспективами розвитку  корпорацiї,  що
випустила  акцiї,  а   також   станом   полiтичноi   обстановки,   загальною
економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiнних паперiв  також  впливає  стан
державних  фiнансiв  i  грощового  обiгу.   Iнфляцiйне   знецiнення   грошей
призводить до зменшення попиту на  цiннi  папери  з  фiксованим  доходом,  i
водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, що конвертуються.
              Дивіденд  —  це  грошова  виплата  доходу  за  акціями   їхнім
власникам, яка проводиться в порядку,  передбаченому  статутом  акціонерного
товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається  в  його  розпорядженні
після  сплати  встановлених  законодавством  податків,  інших  платежів   до
бюджету та відсотків за банківський кредит.
              Дивідендна політика — це сукупність заходів, які  здійснюються
АТ і спрямовані на прийняття рішень із  нарахування  та  виплати  дивідендів
власникам акцій цього АТ.
             Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам  —  перший
із двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим  є
спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку  АТ,  що  приводить
до збільшення майбутніх грошових потоків.
             У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних
ефекти:
 . позитивний  ефект,  який  полягає  у  зростанні  впевненості  потенційних
   інвесторів у  тому,  що  менеджери  АТ  прогнозують  збільшення  прибутку
   (інформаційний вплив), у підвищенні курсів акцій,  поліпічдкні  добробуту
   акціонерів;
 . негативний ефект, який полягає у  скороченні  інвестицій  для  розширення
   діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції  в
   майбутньому.
              Отже, головним вибором дивідендної політики  є  реінвестування
коштів в АТ,  або  виплата  дивідендів.  Існують  теоретичний  і  практичний
аспекти  вивчення  дивідендної  політики  та   її   впливу   на   фінансово-
господарську діяльність  підприємства.  Є  два  відомих  різних  теоретичних
підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх  коштів  та  прямі
інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш  поширена,  але  й
практичні рекомендації першої можуть бути враховані,  наприклад,  на  стадії
створення та розвитку підприємства.
              Слід виділити такі типи дивідендної політики АТ:
 . політика постійних  виплат,  згідно  з  якою  АТ  платить  дивіденди,  що
   дорівнюють постійному відсотку його прибутку;
 . політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких
   дивідендів;
 . політика поступового збільшення дивідендів;
 . політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяють дивіденд на  дві
   частини: регулярний дивіденд та  екстра-дивіденд,  який  виплачується  за
   сприятливих обставин;
 . виплата дивідендів акціями.
              На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи  акціонерного
товариства, як подрібнення або консолідація акцій та  викуп  акцій.  У  разі
викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні  знати,  що  не
зобов'язані їх продавати.
              Взагалі єдиного підходу  до  формування  дивідендної  політики
немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику  виходячи  зі  стану
справ,  прибутковості,  етапу   розвитку,   складу   акціонерів   та   інших
особливостей. Для вітчизняних підприємств  найкращим   є  вибір  другого  та
третього типів дивідендної політики. Застосування першого  типу  недоцільне,
бо прибуток  українських  підприємств  може  змінюватися  в  досить  широких
межах, а зменшення дивідендів не бажане для  АТ.  Метод  виплати  дивідендів
акціями призводить, по суті, до подрібнення  акцій,  не  змінюючи  загальної
суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому.
               Дивіденд — один із чинників привабливості акцій  для  дрібних
потенційних  інвесторів.  Якщо  ж  дивіденди  не  виплачуються,  це  гальмує
залучення широкого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери.  При
прийнятті рішення інвестор  враховує  дохідність  акції,  яка  залежить  від
дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акцій:

                        Да = Д + (Ц1 – Ц0) / Ц0[18],

де Да — дохідність акції;
   Д — отримані за період дивіденди;
   ЦІ — поточна ринкова ціна акції;
     ЦО  — ціна, за якою акція була придбана.
              Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу  на
інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди,  а
також  (в  основному  це  власники  великих  пакетів  акцій)  прагне   права
власності на частину АТ та участі в управлінні ним.
              Рішення про виплату  акціонерам  частини  прибутку  у  вигляді
дивіденду приймається на зборах  АТ  за  підсумками  діяльності  за  період.
Після відрахування податків, зборів та інших платежів  отримується  прибуток
до розподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й  на  формування
спеціального фонду дивідендів:

                     ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ[19],

де ПДР — прибуток до розподілу;
   РФ — резервний (страховий) фонд;
  ФРВ — фонд розвитку виробництва;
  ФД — фонд дивідендів;
  ФСП — фонд на соціальні потреби;
     ІФ — інші фонди.
               Треба звернути увагу на те, що в Україні  виплата  дивідендів
нерезидентам  може  проводитися  тільки  із  прибутку,  що   залишається   в
розпорядженні емітента після оподаткування,  тоді  як  резидентам  дивіденди
можуть виплачуватися незалежно від результатів  діяльності  (п.  7.8  ст.  7
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них  розподілу
як  дивіденди  може  підлягати  як  прибуток  звітного  та  минулих  звітних
періодів, так і кошти  фондів  економічного  стимулювання  та  кошти  фондів
спеціального призначення.
              Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні  є  те,
що АТ повинне перерахувати податок у розмірі 30% від  нарахованої  суми  для
резидентів  та  15%  —  для  нерезидентів  до  або  одночасно   з   виплатою
дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта  оподаткування  податком  на
прибуток АТ є платником податку на дивіденди  з  наступним  його  заліком  у
податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій  податок  на  дивіденди
перевищить суму нарахованого  податку  на  прибуток,  що  вплине  на  сплату
податку на прибуток у наступних податкових періодах.
             Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в  Україну
є зниження ставки оподаткування дивідендів  для  нерезидентів.  Якщо  раніше
вони отримували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня  1999  року
отримують 85%.
            Нарахування та  виплата  дивідендів,  а  також  сплата  податку
проводиться таким чином:
 . нараховуються дивіденди  разом  із  податком,  нараховується  податок  на
   дивіденди;
 . отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету
   податок на дивіденди;
 . перераховуються дивіденди  юридичним  особам  та  виплачуються  дивіденди
   фізичним особам.
               Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули:

                           Сд = ФД \ СК * 100[20],

де Сд — ставка дивіденду;
     СК — статутний капітал.

                            Дн = НВ х Сд х А[21],

де Дн — нарахований дивіденд одному акціонеру;
     НВ — номінальна вартість акції;
     А — кількість акцій у акціонера.

                              Дв = Дн - ПП[22],

де Дв — виплачений дивіденд одному акціонеру;
     ПП — податок на прибуток із громадян на дивіденд.
              Нині встановлено такі співвідношення:
Дв = 0,70 Дн — для резидентів,  Дв  =  0,85  Дн  —  для  нерезидентів.  Якщо
власник акції змінювався, то Дн  може  визначатися  із  врахуванням  строку,
протягом якого акціонер володів акціями:



                        Днт =  Дн * Т \ 365 * 100[23]


де Днт — нарахований дивіденд залежно від терміну;
     Т — термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.
              Застосування  останньої   формули   проблематичне   і   навіть
недоцільне, бо власник акції протягом  періоду  (в  Україні  найчастіше  він
становить один рік) може багато разів змінюватися, що  ускладнює  розрахунки
та може призвести до порушення прав акціонерів.
                Незважаючи на загальний  важкий  стан  підприємств  України,
значна частина акціонерних товариств  отримує  прибуток  та  має  можливість
виплачувати дивіденди. Так, за підсумками 1999 року найбільше в СНД  хімічне
підприємство концерн "Стирол" направив на виплату дивідендів 5,6 млн.  грн.;
АСК "Укррічфлот" —  5  млн.  грн.,  або  0,80  грн.  на  акцію;  Запорізький
залізорудний комбінат  —  4  млн.  грн.,  або  0,053  грн.  на  акцію;  ДАЕК
"Запоріжжя -обленерго" — 623 тис. грн., що становить  10%  чистого  прибутку
(ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ "Дніпрообленерго" — 600  тис.  грн.,  що
становить 5% ЧП; ДАЕК "Західенерго" - 499 тис. грн.,  або  10%  ЧП;  ЕК  ВАТ
"Полтава-обленерго"  —  275  тис.  грн.,  або  0,11  грн.  на   акцію;   ВАТ
"Нафтохімія  Прикарпаття"  —  196,4  тис.   грн.,   що   дорівнює   5%   ЧП;
фармацевтична фірма "Здоров'я" — 180 тис.  грн.;  ВАТ  "Київський  картонно-
паперовий комбінат" — 555 тис. грн., або 13% ЧП; АППБ  "Аваль"  —  135  тис.
грн.
              Досить  часто  подаються  дані  про  розмір  дивідендів,   які
припадають на одну  акцію  або  на  один  інвестиційний  сертифікат,  як  це
прийнято у  світовій  практиці.  Наприклад,  за  підсумками  діяльності  ТОВ
"Дружківський метиз-ний завод" виплачував у 1999 році 0,027 грн.  на  акцію;
ЗАТ "Харківська бісквітна фабрика" — 0,65 грн.  на  акцію;  ВАТ  "Спектр"  —
0,06 грн. на акцію; ВАТ  "Роменський  молочний  комбінат"  —  1,00  грн.  на
акцію; ВАТ "Одеса-газ" — 1,02 грн. на акцію; ЗАТ  ІФ  "Олбі-Інвест"  —  1,12
грн. на інвестиційний сертифікат.
            За  підсумками  1999  року  до  фонду  виплати  дивідендів  ВАТ
"Сумигаз",  наприклад,  планує  спрямувати  5%  чистого  прибутку;  пивзавод
"Рогань" — 10%; ДАЕК "Закарпаттяобленерго" — 13,2%; ВАТ  "Кримський  содовий
завод" - 25%[24].
            Аналіз викладеного вище, а  також  загальний  стан  українських
підприємств, гостра  потреба  останніх  у  прямих  інвестиціях  дають  змогу
вважати  доцільним  та  оптимальним  розподіл  як  дивіденди  5—10%  чистого
прибутку.
             Акціонерні  товариства,  які  прийняли  рішення  про   виплату
дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття  такого  рішення
на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Найзручнішим  для
акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для АТ, що  мають  кілька
тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.
            По-друге, труднощі  виникають  при  підготовці  документів  для
виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі  відомості  про  виплату
та розміри утриманого податку  на  прибуток  податковим  органам  за  місцем
розташування АТ. Потім відомості передаються до податкової адміністрації  за
місцем проживання акціонера. Необхідним є  внесення  ідентифікаційних  кодів
акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам,  які  не  повідомили  свого  коду,
дивіденди не виплачуються.
               По-третє,  з'являються  проблеми  при  виплаті  дивідендів  у
відкритому акціонерному товаристві. Перерахуємо можливі варіанти виплати  та
їх недоліки:
видача готівкою через касу (не всі акціонери  живуть  поблизу  місцерозташу-
вання АТ), перерахунок поштовим переказом  (трудомісткий  процес,  бо  треба
розіслати кілька тисяч  переказів),  перерахунок  на  рахунки  акціонерів  у
банках (відкриття рахунка  кожного  акціонера,  повідомлення  їм  про  номер
рахунка).  Виникають  також  питання  щодо   взаємовідносин   з   іноземними
інвесторами, конвертації валюти, переказу  дивідендів  за  кордон.  Відносно
шляхів виплати потрібний комбінований підхід, орієнтований на  зручність  як
для АТ, так і для акціонерів.
            Виходячи з цього можно зробити висновок, що необхідно  розробити
грунтовну та довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши  її  тип,
враховуючи  такі  особливості  функціонування  акціонерного  товариства,  як
сфера діяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання  доходів  та  інші
фактори.  Підприємствам,  які  вже  виплачували  дивіденди,  бажано   надалі
дотримуватися стабільної дивідендної політики, не допускати затримки при  їх
виплаті.
             Результатом виваженої та ефективної  дивідендної  політики  має
стати оптимальний розподіл коштів на розвиток підприємства,  що  забезпечить
успішне  його  функціонування,  а  також  на  виплату   стабільних,   бажано
зростаючих  дивідендів.  Останнє  сприятиме   привабливості   акцій   такого
товариства  як  на  вторинному,  так  і  на  первинному  фондовому   ринках,
залученню додаткових інвестицій.



    Розділ 2: ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення.

               Почнемо розгляд з функцій, які ринок цінних  паперів  виконує
в економічній сфері:
відтворення дійсної  вартості  основних  виробничіх  фондів,  рентабельності
того чи іншого  підприємства,  товариства,  компанії.  Ця  функція  особливо
актуальна в приватизаційному процесі  при  корпоратизації  та  акціонуванніі
державних  підприємств.  Але  й  в  розвинутих  ринкових  відносинах  рівень
фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій  на
фондовій біржі, є більш об’єктивним.
Прискорення обігу надлишкового  капіталу  у  вигляді  цінних  паперів,  його
акумулюція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери.
Переміщення капіталу із однієї галузі в інші.
Акумуляція вільних грошових коштів населення, їх  зв’язування  та  вилучення
із вільного обігу.
                Світова  практика  свідчить,  що  в  розвинутих  країнах   з
ринковою економікою ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний щлях  –
від хаотичності й роздрібленості  до  цілісності,  централізації  та  досить
жорсткого державного регулювання. Ці характеристики стали  невід’ємними  для
усієї фінансової системи ринкових економічних відносин  як  у  межах  однієї
країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.
                Головними  характеристиками  та  принципами   функціонування
такого ринку є:
Цілісність ринку  у  межах  окремої  країни,  яка  забеспечується  наявністю
єдиної національної фондової  біржі  як  єдиного  місця  котирування  цінних
паперів,  єдиного  Центрального  депозитарію  цінних   паперів   і   єдиного
Клірингового банку. Цілісність ринку означає  визначення  єдиних  курсів  на
усі цінні папери, які допущені до обігу  й  котирування  по  всій  території
даної країни, тобто, якщо для контролю від держави є Національний  банк,  то
для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів є  той  же  Національний
банк через фондову біржу.
Централізація  ринку  цінних  паперів,  що  означає  державний  контроль  та
безпосереднє  регулювання  цілісної   системи   обігу   цінних   паперів   і
забеспечується спеціально створеними державними органами.
Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке  розповсюдження  ринкової
інформації, однаковість ціни на конкретні цінні  папери  по  всій  території
країни,  доступність  та  рівноправність  замовлень  будь-якого  клієнта  на
купівлю-продаж  цінних  паперів  та  виключає  можливості  компенсації   цих
замовлень фінансовим посередникам за свій рахунок
Введення системи електронного обігу цінних паперів – їх  дематеріалізованого
обігу у формі комп’ютерних записів на рахунках  через  систему  “національна
фондова біржа – центральний депозитарій – кліринговий банк”
Відповідність,  як  наслідок,  національної  системи  обігу  цінних  паперів
загальноприйнятим  стандартам  безпеки  інтересів  і  прав  інвесторів,   що
забеспечує високі гараниії для залучення місцевих та іноземних інвестицій  в
акціонерні капітали і розвиток національної економіки
                  Впровадження  таких  принципів  у  більшості  країн  світу
здійснюється відповідно  до  рекомендацій  “Групи  Тридцяти”  –  міжнародної
організації  незалежних  експертів,  яка  розробляє   стандарти   фінансових
ринків.
                 Модель організації ринку цінних паперів  за  рекомендаціями
“Групи Тридцяти” передбачає необхідність:
Широкого використання стандартних кодів ( код ISIN ) для торгів  і  доставки
цінних паперів
Запровадження вимог суворого лістингу
Розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на  фондовій
біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію
Встановлення й опублікування курсів на цінні папери з  дотриманням  принципу
рівності інвесторів
Запобігання  виникненню  неорганізованих   паралельних   ринків   на   шкоду
ліквідності  централізованого  ринку,  який  є  єдиним  ринком,  що  створює
можливості для попиту і пропозиції
Надійності біржового ринку:  забеспечення  відсутності  затримок  і  безпеки
поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему, яка  діє  в
стандартний період угоди
                Дані про  виконання  рекомендацій  “Групи  30”  центральними
депозитаріями світу та України наведені у додатках № 3 та № 4.
                Із середини 80-х років у Західній Європі з  ініціативи  Ради
європейських  співтовариств  дістали   розповсюдження    особливі   відкриті
інвестиційні  фонди  ЮКІТС  (  Undertakings  for  Collective  Investment  in
Transferable Securities ), які створюються для того, щоб  надати  можливість
фонду, який базується в одній із країн – членів ЄС, продавати свої  акції  в
інших країнах союзу.
                Розглядаючи  сучасну  інституційну  структуру  ринку  цінних
паперів, варто виділити  чотири  категорії  учасників  операцій:  комерційні
банки, інвестиційні банки, біржові фірми і  кредитно-фінансові  організації,
які об’єднані за назвою  “Інституціональні  інвестори”  (страхові  компанії,
пенсійні й інвестиційні фонди), структуру яких відображено у додатку № 5.



             2.1. Бiржовий та позабiржовий ринок цiнних паперiв.

                 Ринок цiнних паперiв - це частина фiнансового ринку (  крiм
ринку позичкових капiталiв ), на якому здiйснюється купiвля - продаж  цiнних
паперiв.[25] Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi  папери,  веде  до
зростаючої диференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд  iз  загальними
рисами ринки цiнних паперiв мають  iстотнi  вiдмiнностi,  мiж  ними  iснують
певнi iнституанальнi та юридичнi межi.
                Ринки цiнних паперiв розрiзняються  за  багатьма  факторами.
Насамперед, фiнансовий  ринок  подiляеться  на  первинний  i  вторинний.[26]
Первинний фiнансовий ринок - формується за  рахунок  емiсiї  цiнних  паперiв
пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим або опосередкованим.
Прямий  продаж  -  це  публiчна  реалiзацiя  цiнних  паперiв  населенню  або
незначнiй кiлькостi  iнвесторiв.  Опосередкований  продаж  -  це  реалiзацiя
цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк  або  брокерська  кантора.  На
первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiя випущенних  цiнних  паперiв,
доход вiд якої надходить емiтенту.  Вторинний  ринок  цiнних  паперiв  -  це
повторна купiвля або продаж цiнних паперiв. Вiн подiляеться на  бiржовий  та
позабiржовий ( вуличний )[27] ринки.
                Біржі посідають особливе  місце  в  інфраструктурі  сучасної
ринкової   економіки.   Високоефективні   біржові   технології   динамізують
національні і міжнародні  товарні,  фондові  і  валютні  ринки,  уніфікують,
роблять  доступними  і  надійними  складні  виробничо-фінансовими   операції
великої кількості підприємств і  організацій.  Досліджуючи  біржовий  ринок,
важливо  розуміти  його  як  постійно  еволюціонізуючий  і  багато  в   чому
саморегульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних  і  фінансових
ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до  сучасних
технологій переважно  термінових  контрактів.  Саме  у  структурах  біржової
торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф’ючерсний ринок, на  якому
через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій.  Разом  з
тим, поява нових біржових продуктів та  інструментів  не  руйнує  традиційні
оригінальні риси біржі – відкритість і конкурентність при  заключенні  угод.
Навіть при здійсненні чисто спекулятивних  операцій  ризик  переноситься  на
тих, хто хоче ризикувати.

                Перша  біржа,  механізм  торгів  якої  був   наближений   до
сучасних, була заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі  та
італійські комерційні об’єднання, які  виникли  раніше  (  в  12-13  ст.  ),
вважались її попередниками. У 1549 році виникли біржі  в  Ліоні  та  Тулузі,
потім в Лондоні (1556), в 1717 –  у  Парижі,  у  1771  –  Відні,  у  1760  –
Берліні, 1817 – Варшаві. Перша російська біржа  була  створена  Петром  І  в
1730 році в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі  виникали  в  центрах  хлібної
торгівлі. У 1913 році їх було 115, в т.ч. – 11 в Україні.

             Біржа  -  це,  як  правило,  не  комерційні  структури,  тобто
безприбуткові  і  тому  звільнені  від  сплати  корпоративного  прибуткового
податку.  Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа  стягує
з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів.   Це  податок  на  угоду,
укладену в  торговому  залі;  плата  компаній  за  вмикання  їхніх  акцій  у
біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п.  Ці внески  і  складають
основні статті прибутку біржі. Iнакше вiдбуватиметься  перерозподiл  доходiв
на користь тих членiв бiржi, якi  працюють  з  малою  активнiстю,  залучають
невелику  кiлькiсть  клiентiв,  а  вимагають  iз  загального  фонду   виплат
вiдповiдно  до  своеi  кiлькостi   акцiй.   Бiржа   забеспечує   прискорення
централiзацiї  капiталу  i  розширює  межi  використання  тимчасово  вiльних
коштiв для фiнансування господарства. Крiм того, бiржа пiдвищує  мобiльнiсть
акцiонерного капiталу, створює умови для прискорення  його  кругообороту.  В
результатi постiйного обiгу капiталiв  i  змiн  у  складi  iнвесторiв  бiржа
забеспечує перерозподiл капiталу мiж рiзними галузями i  сферами  економiки.
Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але  вона  фізично  не  в
змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити  ці  папери.   Ті,  хто
бере на себе функцію проведення  біржових  операцій,  стають  посередниками.
Діяти вони можуть як на біржі, так і поза її, оскільки далеко не всі  папери
котируються   на   біржах.    На   позабіржовому   ринку   формується   коло
посередників, на яких фактично покладається функція  концентрації  попиту  і
пропозиції.  Просторово  посередники  роз’єднані,  але  вони  пов’язані  між
собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним

                Важливе значення для організації і  налагодження  діяльності
бірж має визначення їх видів і типів. На основі узагальнення  зарубіжного  і
вітчизняного досвіду роботи бірж їх класифікують за такими ознаками:[28]

|Класифікаційні ознаки              |Види бірж                          |
|За предметом діяльності            |Товарні                            |
|                                   |Фондові                            |
|                                   |Змішані                            |
|За рівнем спеціалазації            |Універсальні                       |
|                                   |Спеціалізовані                     |
|За характером роботи               |Відкриті                           |
|                                   |Закриті                            |
|                                   |Змішані                            |
|За юридичним статусом              |Приватно-правові                   |
|                                   |Держівні                           |
|                                   |Акціонерно-пайові                  |
|                                   |Змішані                            |
|За характером товару і             |Наявно-товарні                     |
|особливостями його реалізації      |Ф’ючерсні                          |
|                                   |Опціонні                           |
|                                   |Змішані                            |
|За характером участі в торгах і    |Акціонерно-пайові                  |
|взаємовідносин з покупцями та      |Брокерські                         |
|продавцями                         |Абонементні                        |
|                                   |Комісійні                          |
|                                   |Разового обслуговування            |
|                                   |Змішані                            |


               Загальне  керівництво   діяльністю   біржі   здійснює   рада
директорів.   У  своїй  діяльності  він  керується  статутом  біржі,у  якому
визначаються порядок  керування  біржею,  склад  її  членів,  умови  їхнього
прийому, порядок утворення і функції  біржових  органів.  Для  повсякденного
керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає  президента
і віце-президента.  Крім того, нагляд за всіма  сторонами  діяльності  біржі
здійснюють  комітети,  утворені   її   членами,   наприклад,   аудиторський,
бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовим  індексам,  опціонам.  Комітет
по прийомі членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі.   Комітет  по
арбітражі заслуховує,  розслідує  і  регулює  суперечки,  що  виникають  між
членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами.  Число і склад  комітетів
змінюються від біржі до біржі, але ряд із них обов’язковий.  Це комітет  або
комісія з листингу[29], що розглядають заявки на вмикання акцій  у  біржовий
список; комітет по процедурах торгового  залу,  що  разом  з  адміністрацією
визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням  інструкцій
із діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.

                  Фінансовий ринок потребує не тільки правового  регулювання
обороту цінних паперів, але і виникнення організації,  яка  б  забезпечувала
цей  оборот.   Такою  організацією  є  фондова  біржа.   Фондова   бiржа   -
спецiалiзована органiзацiя, яка об’еднує професiйних учасникiв ринку  цiнних
паперiв у  одному  примiщеннi  для  проведення  торгiв,  створює  умови  для
концентрацiї  попиту  й  пропозицiї  та  пiдвищення  лiквiдностi   ринку   в
цiлому.[30] Концентрацiя означає, що усiм торговцям  цiнними  забеспечується
доступ до усiх пропозицiй з купiвлi - продажу,  якi  в  даний  момент  є  на
бiржi. I вже мiж  торговцями  йде  конкурентна  боротьба  по  тiй  чи  iншiй
пропозицiї.  Тобто  фондова  бiржа   є   найвiльнiшим   ринком,   ринком   з
мiнiмальними перешкодами для встановлення вiльного спiвставлення  попиту  та
пропозицiї. Тому в  Законi  Украiни  “Про  цiннi  папери  i  фондову  бiржу”
визначається: “ Фондова бiржа - органiзацiйно  оформлений,  постiйно  дiючий
ринок,  на  якому  здiйснюється  торгiвля  цiнними  паперами...   акцiонерне
товариство,  яке  зосереджує  попит  i  пропозицiю  цiнних  паперiв,  сприяє
формуванню їх бiржового курсу  та  здiйснює  свою  дiяльнicть  вiповiдно  до
цього Закону, iнших актiв законодавства Украiни, статуту i  правил  фондової
бiржi.  “[31]  Водночас  фондова  бiржа  є  самоврядною  органiзацiєю,   яка
характеризується високим ступенем самоорганiзацiї. Це певна i чiтка  система
органiзацiї та проведення торгiвлi, що пiдкоряється спецiальним  правилам  i
процедурам,  внутрiшньому  етичному  кодексу,  який   буває   навiть   бiльш
жорстким,  нiж  норми,  що  встановлюються  державою.  Все  це   регулюється
статутом,  правилами  та  iншими   нормативними   документами   бiржi,   якi
розробляються та затверджуються нею самою.
               Коло паперів, із якими  проводяться  угоди,  обмежена.   Щоб
потрапити в число компаній, папери яких допущені  до  біржової      торгівлі
(іншими  словами,  щоб  бути  прийнятої  до  котування),  компанія   повинна
задовольняти  встановленим  членами  біржі  вимогам  у  відношенні   обсягів
продажів,  розмірів  одержуваного  прибутку,  числа   акціонерів,   ринкової
вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д.  Члени біржі  або
державний орган, що контролює їхню діяльність,  встановлює  правила  ведення
біржових операцій; режим, що регулює  допуск до котування.  Фондова біржа  -
це  насамперед місце, де знаходять один одного  продавець і покупець  цінних
паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на  них,  а
самий процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами,  тобто  це
певним чином організований ринок цінних  паперів.  Значення  фондової  біржі
для  ринкової  економіки  виходить  за  рамки  організованого  ринку  цінних
паперів.  Фондові біржі зробили переворот у проблемі  ліквідності  капіталу.
“Чудо” складалося в  тому, що для інвестора практично  стерлися  розходження
між  довгостроковими  і  короткостроковими  вкладеннями   засобів.    Цілком
реальні  в  часу  побоювання  омертвити  капітал  стримували  підприємницьке
полум’я.   Але  в  міру  розвитку  операцій  на  фондових  біржах   склалося
положення, коли для кожного окремого  акціонера інвестиції  (інвестований  в
акції капітал) мають майже  такий же  ліквідний характер, як  готівка,  тому
що  акції  в  будь-який  момент  можуть  бути  продані  на  біржі.  Відносні
показники ефективності торгів  фондових  бірж  України  державними  пакетами
акцій    приватизуємих    підприємств    наведені    у    додатку    №    6.


               Біржі можуть бути засновані державою як  суспільні  заклади.
В Франції, Італії і ряді інших країн  фондові  біржі  рахуються  суспільними
заснуваннями.  Це,  правда,  виражається  лише  в  тому,  що  держава  надає
помешкання  для  біржових  операцій.   Біржовики  рахуються   представниками
держави, але діють як приватні підприємці, за  свій  рахунок.  Біржі  можуть
бути засновані і  на  принципах  приватного  підприємництва,  наприклад,  як
акціонерне товариство.  Така організація бірж характерна для Англії, США.

                Фондова  біржа  являє  собою  організований  ринок   цінних
паперів.  При цьому значимість  цього  дуже  важливого  інституту  в  різних
країнах далеко не однозначна.    Як  підкреслює  шведський  професор  Андерс
Ослунд, якщо  в  США  і  Великобританії  велика  частина  власного  капіталу
підприємств мобілізується саме на фондових біржах,  то  в  Європі  і  Японії
їхня питома вага значно менше,  а  половина  з  100  найбільших  підприємств
Німеччини ( узагалі сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу.   А  на
варшавській фондовій  біржі  біля  25%  біржового  обороту   цінних  паперів
припадає на операції іноземних інвесторів.


                 У  Україні  прийнятий  і  діє  ряд  нормативних  актів,  що
заклали  основу  для  функціонування  цінних  паперів.   Одним  із  головних
нормативних актів, що регулюють  взаємовідносини  між  всіма  учасниками,  є
Закон України “ Про цінні папери і  фондову  біржу”.   Відповідно  до  цього
Закону  фондова  біржа  створюється  лише  як  акціонерне  товариство.    Її
фундаторами можуть бути лише торговці цінними паперами і їх повинно бути  не
менше 20.  Фундатори повинні внести в статутний фонд біржі  визначену  суму.
Акціонерами фондової біржі  в  нашій  країні  можуть  стати  як  підприємці,
значні банки, так і  будь-який  громадянин,  що  уклав  свої  заощадження  в
акції. Фондова  біржа  України  грунтується  на  безприбуткових  початках  і
повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного  перетворення  цінних
паперів у гроші без  фінансових  втрат  для  власника,  стабільність  ринку,
широкої гласності і довіри.  Це дозволить їй виконувати роль:

 19. засобу притягнення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну
     сфери;

 20.  перерозподілу капіталів між різноманітними галузями і підприємствами

 21. засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень  представників
     різноманітних прошарків  населення,  створення  умов  для  розвитку  в
     країні підприємницької діяльності.

              Практика функціонування фондового  ринку  показує,  що  ринок
недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами.   У  той  же
час можна побачити тенденцію росту  обсягів  угод  по  реалізації  кредитних
ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших  цінних  паперів.   На  біржі
проводяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги  і
т.д.  Це говорить про те, що у країні не створений ринок цінних  паперів  на
первинному рівні.

               Поряд   з   централiзованим   бiржовим   ринком   функцiонує
позабiржовий ринок цiнних  паперiв.  Iсторично  позабiржовий  ринок  передує
бiржовому. У країнах з  ринковою  економiкою  бiржi  природно  виростали  iз
вуличного ринку в мiру того, як збiльшувалися  масштаби  фондових  операцiй,
множилися емiтенти  цiнних  паперiв,  вдосконалювалася  технiка  брокерської
справи. Iнфраструктуру позабiржового  ринку  складають  iнвестицiйнi  фонди,
iнвестицiйнi  компанii,  довiрчi  товариства,  холдинговi  фiрми,   страховi
компанii, iншi незалежнi торговцi цiнними паперами,  якi  згiдно  з  Законом
Украiни “ Про цiннi  папери  i  фондову  бiржу  “  здiйснюють  посередницьку
комiсiйну та комерцiйну дiяльнiсть з цiнними паперами, а  також  аудиторськi
та консалтинговi органiзацiї.  Одна  частина  торговцiв  входить  до  складу
Украiнської Асоцiацiї торговцiв цiнними паперами,  друга  -  до  Украiнської
Асоцiацiї  довiрчих  товариств,  iнвестицiйних  фондiв   i   компанiй,   якi
репрезентують їх  iнтереси  в  державних  органах  та  позаринкових  сферах.
Одночасно незалежнi фiнансовi посереднiки можуть  утворити  iншi  асоцiацiї,
спiлки,  об’єднання  для  координацiї  роботи,  проведення   спiльних   дiй.
Позабiржовий ринок цiнних паперiв не є альтернативою, а доповнює й  розширює
бiржовий ринок як на вторинному, так i, що особливо важливо,  на  первинному
рiвнi. Первинне розмiщення цiнних паперiв рiзних компанiй  може  проводитися
шляхом  пiдписки,  вiдкритого  продажу  або  аукцiонiв.  При  цьому   можуть
використовуватися можливостi комунiкацiйноi мережi  акцiонерного  товариства
“Центральний депозитарiй  “,  яке  створене  в  м.  Киевi  групою  торговцiв
цiнними паперами. При переходi УФБ до засад вiльного асоцiйованого  членства
будь - який фiнансовий  посередник  зможе  стати  членом  бiржi,  тим  самим
розширюючи сферу своєї дiяльностi та маючи можливiсть включитися  у  систему
електронного обiгу цiнних паперiв. При  бажаннi  торговцi  цiнними  паперами
можуть стати учасниками Центрального депозитарiю цiнних паперiв  Украiнськоi
фондовоi бiржi. Членство в  депозитарiї  допоможе  їм  у  врегулюваннi  усiх
позабiржових угод: при первинному розмiщеннi  цiнних  паперiв,  операцiях  з
емiсiями   iнвестицiйних   фондiв   вiдкритого   типу,   перепоставцi    мiж
депонентами, а також забезпечити  розрахунки “ поставка проти  оплати  “  на
взаємоузгоджену  дату. Розрахунки можуть  бути  злiйсненими  в  день  угоди,
якщо спiвпадання замовлень на продаж i купiвлю мало  мiсце  до  встановленоi
дати. Розрахунки по всiх операцiях виконуються в центральнiй системi



   2.2. Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів та оцінка ризиків на
                            ринку цінних паперів.

                 З  розвитком  ринку  цінних  паперів  зростає  актуальність
фінансових вкладень в цінні папери. Дана проблема обумовлена її  складністю,
різноманітністю суб'єктів і об'єктів  фондового  ринку.  З  однієї  сторони,
ринок насичений цінними  паперами;  з  другої,  в  діяльності  ринку  цінних
паперів бере участь значна кількість  суб'єктів,  які  мають  на  меті  свою
користь:
 . інвестування вільних коштів з метою збереження та приросту капіталу,
 . інвестування в  цінні  папери  як  основний  вид  діяльності  комерційної
   організації;
 . інвестування для надання управлінського впливу на об'єкт інвестицій через
   придбання пакету цінних паперів.
                Процес інвестування -  це  підбір  портфеля  цінних  паперів
приватними інвесторами та фінансовими  інститутами.  Процес  інвестування  в
цінні папери завжди поєднується із зіставленням ризику, прийнятого на  себе,
та очікуваним  наслідком  від  інвестицій.  Тому  досить  важливо  кількісно
оцінити  ці  параметри   і   порівняти   їх   з   аналогічними   параметрами
альтернативних  вкладень.  Всі   ці   та   інші   питання   вирішуються   із
застосуванням різноманітних методів  економічного  аналізу.  Методи  аналізу
цінних паперів дозволяють визначити впевненість, спираючись  на  дослідження
макроекономічної теорії та її практичне застосування.
              За даними українських  учених,  для  забезпечення  нормального
процесу відтворення з урахуванням інноваційної  складової  державі  потрібно
400—450 млрд. грн. Звісно, без  залучення  іноземних  інвестицій  розв'язати
свої проблеми  Україні  не  під  силу.  І  все-таки  починати  пошук  джерел
фінансування слід не за  кордоном,  а  у  себе  на  батьківщині.  Зарубіжний
інвестор  зацікавиться  лише  тоді,  коли  відчує   позитивні   зрушення   в
економічному житті країни. З огляду  на  це  не  можна  залишити  без  уваги
ситуацію на українському фондовому ринку протягом 1999 року, яка  ще  хоч  і
слабка, але має можливості змінитися на краще. Курси акцій чутливі  до  змін
економічного  середовища,  їх  недаремно  вважають   своєрідним   барометром
економіки.
                     Український  ринок  акцій  пов'язується  у   інвесторів
головним  чином  лише  з  трьома  галузями  —  металургією,  енергетикою  та
нафтопереробкою. Але  Не  слід  ігнорувати  важливих  функцій  ринку  цінних
паперЇв у економіці: залучення інвестицій, перерозподілу  прав  власності  в
акціонерних товариствах, що є  важливою  передумовою  ефективної  діяльності
підприємств. На жаль, вітчизняні підприємства ще не працюють належною  мірою
на ринку цінних паперів головним чином через те, що  реформи  не  торкнулися
окремих підприємств.
                З початку 90-х років, коли в Україні вперше виникла  потреба
не лише в описі нового явища,  але  і  в  розробці  економічної  політики  в
галузі розвитку  ринку  цінних  паперів,  економісти  почали  звертатися  до
проблем методологічної бази своїх досліджень  і  застосовувати  різноманітні
методи аналізу фінансових ринків, які поширені в західній економічній  науці
і практиці, пристосовуючи їх до специфіки української дійсності.
                Проте ще й досі  питання  про  те,  якими  саме  мають  бути
підходи  до  дослідження  фінансового  ринку,  які  б  враховували  і   його
специфічні  особливості,  і  можливості  застосування  загального   арсеналу
методів економічного аналізу, поки-що залишаються неопрацьованими.
            Основною  теоретичною  базою  для  економічного  аналізу  цінних
паперів і формування інвестиційного портфеля на сучасному  етапі  продовжує
залишатися сформована ще в 60-ті  роки  теорія  ефективного  ринку.  Згідно
твердженням теорії ефективного ринку, якщо ціни  акцій  вірно  відображають
майбутні прибутки і характеристики ризику акцій,  то  вільний  ринок  акцій
здатний суттєво впливати на вибір суспільства розміщення обмежених ресурсів
у правильному руслі, а якщо орієнтування на ціну акції  -гра  наздогад,  то
неефективні для  суспільства  виробництва  можуть  розвиватися  просто  для
високої ціни їх акцій. На  сучасному  українському  ринку  акцій  інвестори
керуються мотивацією очікування приросту  курсової  вартості  акцій,  а  не
майбутнього дивіденду. Особливе значення  ця  мотивація  набуває  в  умовах
інфляції, властивої  для  початкової  стадії  розвитку  фондового  ринку  в
Україні.
                 На Заході кілька шкіл  застосовують  різні  підходи  чи  їх
комбінацію  до  визначення  задач  аналізу   цінних   паперів   як   окремої
дисципліни. Фундаментальна школа, та ії визнаний голова  Б.  Грехем  основну
увагу звертає на аналіз  фінансового  стану  корпорацій,  виплачуванні  ними
дивіденди, поточну ставку відсотків  та  інше.  Технічна  школа  виходить  з
того, що вся інформація,  суттєва  з  точки  зору  "фундаментальної  школи",
враховується в курсах цінних паперів ще до їх опублікування.  Тому  наріжним
каменем є розгляд самого ринку, рух біржових котирувань, обіг бірж, тощо.
.               Фундаментальний   аналіз   дозволяє   глибоко   і   всебічно
з'ясовувати стан справ у будь-якій  сфері  фондового  ринку  і  являє  собою
детальне вивчення галузей  та  окремих  компаній  з  точки  зору  їх  цінних
паперів. На практиці  представники  інвестиційно-ділерських  фірм  часто  не
мають часу  для  подібних  розвідок  і  користуються  послугами  аналітичних
відділів фірм та іншими  джерелами  інформації.  Проте  вони  повинні  добре
усвідомлювати, яким чином буде  зроблено  той  чи  інший  висновок.  В  свою
чергу,  технічний  аналіз  дає  можливість  спрогнозувати   зміну   ринкової
кон'юнктури.
                   Для  галузевого  етапу  фундаментального  аналізу  велике
значення має наявність застосовуваної  достатньо  широким  колом  суб'єктів,
чіткої  типової  класифікації  галузей  і  підгалузей,  що  віддзеркалює  їх
технічні   можливості.   Враховуючи   вищевикладене,   пропонується   умовно
застосувати поділ всіх галузей в залежності  від  стадії  розвитку  на  такі
типи:   новонароджені,   зростаючі,   стабільні,   циклічні,    спекулятивні
занепадаючі галузі.
                 Що  стосується  адаптації   традиційних   методів   аналізу
інвестиційних якостей цінних паперів для застосування в українських  умовах,
то  протягом  досить  тривалого   періоду   критерії   фінансового   аналізу
діяльності українських галузей і компаній були майже не вживані  при  оцінці
інвестиційних  якостей  їх  цінних  паперів.  Фахівцям,  які   працюють   на
фондовому  ринку,  було  зрозуміло,  що  фінансовий  стан   підприємств   не
відображається в ціні цих акцій. З 1996 року ситуація поступово  змінюється.
Фінансовий  стан  одних  підприємств   починає   стабілізуватись,   і   вони
завершують  рік  з  прибутком,  а  їх  акціонери  можуть  розраховувати   на
дивіденди.  Користуючись  методами  економічного  аналізу   цінних   паперів
українських підприємств, можна спрогнозувати подальший хід  подій  на  ринку
їх акцій. Але в сучасних умовах, коли реальна вартість  активів  підприємств
ще мляво корелює з ціною його акцій, немає необхідності користуватись  всіма
методами традиційного економічного аналізу.
                Випуск акцій  підприємством  та  їх  вдале  розміщення  може
сприяти швидкій мобілізації коштів  для  інвестування.  Проте  емісію  акцій
можуть  здійснювати  лише  підприємства,  які   акціонуються   або   вже   є
акціонерними, причому відкритого  типу.  Однак  практична  роль  акцій,  які
емітують  акціонерні  компанії,  у  фінансуванні  інвестицій  в  Україні  ще
незначна. На фондовому ринку країни  переважно  обертаються  державні  цінні
папери.  Держава,  залучаючи   фінансово-кредитні   ресурси   для   покриття
бюджетного дефіциту, є основним конкурентом приватних підприємств  на  ринку
капіталу. Ринок державних цінних  паперів,  незважаючи  на  певні  проблеми,
високодохідний і ліквідний, тому негативно впливає на інвестиції у  реальний
сектор економіки.
              Потенційним джерелом  додаткових  інвестиційних  ресурсів  на
підприємствах є випуск облігацій. За матеріалами Державної комісії з  цінних
паперів  та  фондового  ринку,  на  фондовому   ринку   практично   відсутні
корпоративні облігації. Протягом 1999 року зареєстровано лише чотири  емісії
таких облігацій на суму 8,19 млн. грн. Таким чином,  підприємства  практично
не використовують цього потенційного джерела  інвестиційних  ресурсів  через
недосконалість законодавства та ряд інших причин.
                 Забезпечення надійності операцій  із   цінними  паперами  —
важливий  еле-мент  економічної  структури  суспільства.   Можливо,   навіть
важливіший, ніж надійність системи грошових розрахунків, оскільки помилку  в
грошових розрахунках можна виправити  і  компенсувати  додатковою  кількістю
грошей, а помилка в переказі цінних паперів може призвести  до  втрати  прав
власності на якісно незамінні об'єкти.
                Для  організації  інвестиційного  процесу  дуже  важливим  є
створення чіткої та прозорої  системи  розрахунків  за  операціями  купівлі-
продажу цінних паперів. Річ у тім, що учасники таких операцій  наштовхуються
на певні ризики. Власне,це ті ж ризики, які виникають у  процесі  проведення
валютних операцій.
              Передусім це "витратний ризик", або "ризик витрат  заміщення",
тобто ризик, пов'язаний із загрозою банкрутства однієї зі сторін до  терміну
здійснення  розрахунків,  що  штовхає  іншу  сторону  на   втрату   можливих
прибутків. Масштаби цього ризику рівнозначні  витратам  на  укладення  нової
угоди за поточною ринковою ціною. Такий ризик зменшується шляхом  скорочення
часу між укладенням угоди та здійсненням розрахунків за нею, а також у  разі
використання відповідно організованої системи заліку.
              "Основний ризик” полягає у  можливості  неодержання  продавцем
цінних  паперів  грошей  після  того,  як  папери  уже  надійшли  покупцеві.
(Аналогічний ризику валютних операціях  відомий  як  "герштадт-ризик"  —  за
назвою німецького банку, який збанкрутував у  середині  1970-х  років  через
збитки, що виникли саме з такої причини).
             "Ризик ліквідності" — це загроза несвоєчасного отримання однією
зі сторін цінних паперів або грошей, через що вона вимушена  брати  кошти  в
борг чи продавати інші активи, аби  виконати  свої  зобов'язання  за  рештою
угод.
              Учасники ринку цінних паперів можуть  також  наштовхнутися  на
ризик неплатоспроможності  клірингового  банку.  І,  нарешті,  на  системний
ризик, суть якого  в  тому,  що  невиконання  зобов'язань  одним  фінансовим
інститутом може спричинитися до виникнення проблем в  інших  або  навіть  їх
банкрутства.
              Одним із заходів, який значно  зменшує  перелічені  ризики,  є
гарантовані розрахунки між учасниками угоди  за  принципом  "поставка  проти
платежу". Цього можна досягнути за допомогою однієї з  трьох  найпоширеніших
у світовій практиці моделей розрахунків.
              Модель 1. Її головними елементами є надсилання інструкцій щодо
переказу як

цінних паперів, так і грошових  коштів  на  підставі  інформації  про  кожну
угоду та остаточний переказ цінних паперів, який  здійснюється  одночасно  з
переказом грошей. (Таку модель, за  даними  британського  агентства  "Тhomas
Murrey", сьогодні використовують 17 відсотків центральних депозитаріїв).
               Модель  2  передбачає  надсилання  інструкцій  щодо  переказу
цінних паперів за кожною угодою, проте  самі  перекази  цінних  паперів  від
продавця покупцеві здійснюються лише наприкінці циклу, коли  відбувається  і
переказ грошових коштів, — на умовах "нетто". (Цій моделі надає перевагу  21
відсоток центральних депозитаріїв).
               Модель 3 полягає в  тому,  що  інструкції  щодо  переказу  як
цінних паперів, так і грошових  коштів  надсилаються  на  основі  інформації
"нетто" (тобто з урахуванням  можливих   контругод),  а  остаточні  перекази
здійс ються  наприкінці  циклу.  (Цією  моделлю  користуються  18  відсотків
центральних позитаріїв світу).
               З урахуванням передбачених моделями вимог стандартний процес
клірингу та  розрахунків за операціями із цінними паперами проходить  кілька
етапів.
 .1. Укладення угоди про купівлю-продаж, яке  може  провадитися  на  біржах
або в елек тронних системах позабіржової торгівлі.
  2.  Порівняння  інформації  (про  ціну,  кількість  цінних   перів,   дату
розрахунку), яка надходить з розрахункової системи окремо від покупця і  від
продавця цінних паперів. Лише після  встановлення  ідентичності  всіх  даних
угоду можна укладати саму угоду між прямими учасниками системи.
  3. Якщо учасники угоди діють в інтересах  і  за  рахунок  своїх  клієнтів,
необхідні попередньо отримати від них підтвердження щодо деталей угоди.
  4. Після отримання  позитивних  результатів  порівняння  та  підтвердження
провадиться  кліринг,  під  яким  у  даному   випадку   розуміється   процес
підрахунку взаємних зобов'язань  учасників  угоди  (як  правило,  на  умовах
"нетто"). В системо обслуговують  значні  обсяги  операї  цінними  паперами,
може здійснювс багатосторонній або двосторонній залік.
  5. Потому учасники угоди (можливо,  за  допомогою  біржі  або  клірингової
системи) готують інструкції щодо  переказу  цінних  паперів  та  відповідних
грошових коштів.
  6. Переказ цінних паперів можна з нювати  шляхом  фізичного  перемініщення
самих цінних  паперів  (частіше  —  сертифікатів  на  них)  або  відповідних
записів на рахунках клієнтів (зберігачів) у центральному депозитарії  цінних
паперів.



                            2.2. Фондові індекси.

                  Розвитку  ринку  цінних  паперів  сприяє  підвищення  його
інформаційної відкритості. Не тільки  більшість  інвесторів,  але  й  багато
фінансових посередників не в змозі порівняти  запропоновані  на  фінансовому
ринку  цінні  папери  за  степенем  доходності,  ризику,  оцінити  фінансову
стійкість того чи іншого емітента. Допомогти в цьому може система  рейтингів
фінансового ринку.
                  Рейтинг – це оцінка позиції  об’єкта,  який  аналізується,
на шкалі показників.Він дозволяє  встановити  на  визначену  дату  положення
учасників  фондового  ринку,  вмявити  їх  місце   серед   інших   учасників
відповідно  з  наступними  критеріями:  фінансовий   потенціал,   стійкість,
активність, позиція на ринку та ін. [32]
                 Рейтинги цінних паперів дифіринцюються в залежності від  їх
видів (дольові, боргові, похідні).  Розрізняють  також  форми   публікування
рейтингів ( типи рейтингів) в залежності від  методики,  яку  використовують
рейтингаві служби.
                 Так, “Standart &  Pure”  надає  цінним  паперам  комбінації
літер, які означають якість цінних паперів. Для облігацій та  привілеойваних
акцій система рейтингів “S & P - 500” має такий вигляд:[33]
        ААА – найвища якість (цінні  папери,  які  забеспечують  максимальну
безпеку  з точки зору сплати як основного боргу, так і відсотків). Це  цінні
папери  великих  національних   та   транснаціональних   компаній,   здатних
протистояти  змінам  кон’юнктури,  які  мають  довгу  історію   бездоганного
виконання обов’язків та перспективи збереження вказаних позицій)
        АА, А, ВВВ – прийнятний рівень ризику (емітенти мають довгу  історію
задовільного розвитку та додержаня своїх обов'’зків, але відношення  активів
чи виручки до боргу в них нижче,  ніж  у  емітентів  цінних  паперів  вищого
рейтингу)
        ВВ, В, ССС, СС  –  затримання  з  виплатою  відсотків;  кредитор  та
відсоток адекватно захищені, але компанії потрибують пильного нагляду  із-за
наявності внутрішніх та зовнішніх факторів, здатних послабити захист
         С – виплати припинені (покриття  боргу  нижче  мінімального  рівня,
немає сталості розвитку та впевненості, що покриття покращится)
         D  –  повна  неплатоспроможність  (  компанія  може  знаходитись  в
процесі ліквідації )
         NR – немає рейтингу (компанія зазнає  важливі  фінансові  проблеми,
її майбутнє під питанням)
                Для звичайних акцій система такаж сама:
          А+ - найвищий рівень
          А, А-, В+ -  середній рівень
          В, В- - низький рівень
          С – найнижчий рівень
          D – фірма реорганізується
                 Серед  рейтингів  фінансових  позицій  учасників  фондового
ринку можно виділити рейтинги  “розмірного”  типу,  рейтинги  активності  та
рейтинги фінансового стану. Прикладом  розмірного  рейтингу  є  нейтинг  200
найбільших банків світу,  який  публікується  щорічно  в  журналі  “Business
Week”. Рейтинги, які  оцінюють  фінансовий  стан,  будуються  на  врахуванні
набору показників. Так, агенція  “A.M.  Best  Co”  основує  свої  оцінки  на
кількісних  методах  аналізу  рентабільності,  співвідношення   власних   та
запозичених засобів, ліквілності активів, а також  на  якісних  дослідженнях
ступеню диверсифікації ризиків, надійності  активів,  практики  менеджменту.
Його  ж  конкурент  “Уейсс  Рисерч  Инк”  аналізує  тільки  інформацію,  яка
офіційно публікується (дані балансу, рахунки прибутків і  збитків  та  ін.).
Рейтинги торговців, які активно торгували державними паперами,  та  найбільш
популярних облігацій держпозики у січні 2000р. наведені у додатку № 11.
                  Види аналізу фондового ринку:
30. ретроспективний (дослідження минулої  діяльності  ринку,  її  порівняної
   ефективності згідно видам цінних паперів)
31. оперативний (оцінка стану фондового ринку )
32. перспективний (прогнозування тенденцій розвитку фонодового ринку)
33. тематичний (дослідження одного напрямку розвитку фондового ринку)
34.  системний   (визначення   взаємопов’язаного   впливу   економічних   та
   соціальних факторів на процеси, які досліджуються)
35. обов’язковий (результати аналізу повинні бути обов’язково врахованими)
36. рекомендований (найбільш широко розповсюджений вид  аналізу,  результати
   якого можуть  бути  використані  для  прийнятя  рішень,  але  не  носить
   характер обов’язкових рекомендацій)
                 Рейтинги  цінних  паперів  виступають  в  формі   фондових
індексів, які  розраховують  спеціалісти  ведучих  рейтингових  агенцій  чи
фахівцями фондових бірж, аналітиками ділових видань або у формі  комбінації
символів, які рписують визначену кількість цінного паперу.
               Фондові індекси – це показники,  які  описують  стан  даного
сегменту ринку, тобто рівні цін акцій та інших активів, які обертаються  на
цих біржах, об’єми угод і т.п.[34]
               Використання фондових  індексів  засновано  на  перевіреному
десятирічному припущенні,  що  коливання  цін  на  акції  кількох  десятків
ведучих компаній відповідають коливанням цін на всі інші акції,  коливанням
та змінам у попиті та  пропозиції  цінних  паперів  на  фондовому  ринку  в
цілому.  Регіональний  розподіл  торговців  цінними  паперами   та   обсяги
виконанних ними операцій із цінними паперами наведені у додатку № 13.
               Фондовий індекс являє собою число, яке  характеризує  рівень
або динаміку цін на акції, які включені до біржового лістингу, за станом на
обумовлений момент  часу.  Усі  фондові  індекси,  які  використовуються  в
світовій практиці, можуть бути класіфіцировані за слідуючими ознаками:
37. за місцем розрахунку та ареалом поширення
38. за числом поданих в  індексі  компаній  та  частки  охоплення  фондового
   ринку
39. за методикою розрахунку та характеру використання
               Виходячи із ступеню  узагальнення  досліджуваної  інформації
виділяють індекси:
40.  інтегральні,   які   характеризують   в   цілому   стан   ринку,   який
   досліджується, одним синтетичним показником
41. частні (локальні), які доповнюють інтегральний показник  характеристикою
   окремих елементів або параметрів цього рінку
               Також розрізняють індекси за складом сукупності об’єктів, що
вивчаються, на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні.
               Інтернаціональні  інтегральні  індекси  характеризують  стан
ринку за межами національних кордонів. Суть такого індексу часто відображає
його назва. Наприклад, індекси MCSI ( Morgan Stanley Capital  International
) – лідера в галузі подібних міжнародних аналітичних досліджень,  охоплюють
як весь світовий ринок  акцій  (“The  World  Index”),  так  і  його  окремі
складові географічні сектора – Північну Америку (“North  America”),  Європу
(“Europe13”), Далекий Схід (“Far East”) та ін.
                Секторальні   інтегральні   індекси   характеризують   стан
внутрінаціонального   ринку.   Наприклад,   індекс   Нью-Йоркської    біржі
характеризує “рух” акцій усіх компаній, які котируються на цій біржі.
              Субсекторальні індекси є органічною  складовою  секторального
індексу та характеризують  динаміку  акцій,  наприклад,  промислової  групи
компаній, транспортної чи фінансової та ін.
              Призначення індексів:
42. зміни ціни на акції можно порівняти з індексом для всього  ринку  або  з
   індексом для даного сегменту ринку та робити висновки про попит на акції
   у контексті всього ринку
43. можливо співставити  зміни  цін  у  різних  сегментах  ринку  та  робити
   вмсновки про те, який з них є в даний момент більш прибутковим
44. можно співставляти зміни  цін  акцій  більш  дрібних  та  більш  великих
   компаній
45. можливо порівняти ціни на акції в різних країнах
                 В загальній формі роль фондових може бути зведена до трьох
функцій:
46. діагностичній
47. індикативній
48. спекулятивній
                 Під діагностичній функцієй розуміється  здатність  системи
індексів  характеризувати  стан  та  динаміку  розвитку   як   національної
економіки в цілому, так і окремих її складових.
                 Виконання індексами індикативної  функції  передбачає,  що
наявність об’єктивної оцінки цінового стану на фондовому  ринку  дає  точку
відліку  для  оцінки  поведінки  великих  інвестиційних   фондів,   окремих
інвесторів та портфельних менеждерів.
                Спекулятивна функція проявляється  в  тому,  що  опціони  і
ф’ючерси здатні миттєво реагувати на зміну широкого кола явищ економічного,
політичного та соціального характеру.
                На сьогоднішній день у світі використовується 4  методичних
прийоми для побудови усереднених індексів зміни курсів  акцій.  Ці  прийоми
зводяться до розрахунків за відповідний період:
49.  Темпів  зміни  середньоарифметичної  ціни  акції  обмеженої   кількості
   відібраних корпорацій (індекс Dow Jones)
50.  Темпів  росту  (зниження)  середньозваженої  (по  клькості  акцій,   що
   обертаються) ціни всієї кількості акцій корпорацій (індекси  “S  &  P  -
   500” та “Уилшир-5000”)
51. Середньоарифметичне значення темпів приросту (зниження) цін акцій
52. Середньогеометричне значення  темпів  зміни  цін  акцій  (індекс  “Балью
   Лайн”)
               В країнах з ринковою  економікою  функціонує  більше  двухсот
фондових бірж. Практично кожна з них має власну систему  фондових  індексів,
які відображають рівень та динаміку цін на акції, що включені  до  лістингу,
тобто акції, які допущенні до офіційної торговлі на біржі. В  США  регулярно
публікуються данні по 20 індексам, в Європі –  по  25,  в  Японії  –  по  3.
Власні  індекси  мають  Буенос-Айреська  та  Сингапурська   фондові   біржі.
Найбільшого поширення в фінансовому світі набули індекси, розроблені в  США.
В  цьому  не  тільки  визнання  провідної  ролі  даної  країни  в   світовій
економіці, але й  відображення  того  факту,  що  дений  обіг  Нью-Йоркської
фондової біржі (NYSE)  складає  половину  світового  обігу  цінних  паперів.
Основні індекси, які розраховуються  в  США:  індекс  Доу-Джонса  (Dow-jones
Average), зведений  індекс  Нью-Йоркської  фондової  біржі  (NYSE  Composite
Index), індекси Американської фондової  біржі  (AMEX  Market  Value  Index),
Національної асоціації дилерів по цінним  паперам  (NASDAQ  Index),  індекси
“Валью Лайн Еверідж” (VLA), “Вілшир 5000”  (Wilshire  5000-Equality  Index),
“Стендарт енд Пура 500” (S&P 500). У  Великобрітанії  найбільшо  відомими  є
фондові індекси газети “Файненшл Таймс” (FT-SE, FTA,  FTO),  в  Німеччині  –
індекси FAZ та DAX.

                             Індекс “Доу-Джонс”

                 Перший формалізований фондовий індикатор був  розроблен  та
застосован більш ніж 100 років тому – в 1884 році в  США  Чарльз  Доу  почав
розраховувати  середній  показник  по  зміні  курсових  вартостей  акцій  11
великих на той час промислових  компаній.  Для  акцій  ряду  промислових  та
транспортних  компаній  він  систематично  почав  розраховуватись  на   Нью-
Йоркській фондовій біржі з 1897 року (для комунальних підприємств –  з  1929
року). З 1928 року індекс став розраховуваться  як  середнє  арифметичне  по
акціям  30  фірм,  присому  кількість  складових  та   методика   розрахунку
залишились незміними в промисловому Доу-Джонсі  й  досі.  Індекс  Доу-Джонса
розпадається на промисловий (Dow-Jones Industrial Average), який  включає  в
себе акції 30 ведучих промислових компаній США,  комунальний  (15  компаній,
головним чином енергетичних ), транспортний ( 20 компаній ).
                       Індекс  Доу-Джонса  для  акцій  промислових  компаній
базується на вартості акцій тридцяти промислових компаній та  розраховується
за формулою:[35]

                                    n=30
                              J = ( S  Ai ) : K
                                     i=1

де К – кориктуючий коефіцієнт, який змінюється у результаті дроблення  акцій
аьо у зв’язку зі зміною  списку  фітм  та  компаній,  акції  яких  приймають
участь у розрахунку індексу.
                Але вже на протязі порівняно довгого часу індекс  Доу-Джонса
  піддається  жорсткій  критиці.  Особливо  це  стосується   індексуЮ   який
характеризує акції промислових компаній. Опоненти виражають  йому  недовіру,
оскільки вважають, що  30  акцій  промислових  компаній,  обраних  в  якості
індикатору ринку цінних паперів, не можуть точно відобразити всіх змін,  які
відбуваються на Нью-Йоркській фондовій біржі.

                          Індекс “Standart & Pure”

                  Індекс  “S  &  P  500”  є  типовим  прикладом  зводного  (
composite ) індексу: з 500 включених до нього корпорацій 400 відносяться  до
промисловості, 20  - до транспортної галузі, 40 - до енергетики та 40  –  до
галузі фінансів.
                Він розраховується за формулою:[36]
                            n                   n
                       Is&p = { S Pi x Qi } / { S Qi }
                           i=1                i=1

Pi – ціна акції і-тої корпорації
Qi – кількість акцій
N – кількість корпорацій

                                Індекс “Trib”

                   Цей індекс слугує для оцінки  стану  світового  фондового
ринку та знаходить  свій  вираз  в  цифровому  вигляді.  Розробники  індексу
поклали в основу два правила.  Перше  –  заключається  в  тому,  щоб  кожний
потенційний інвестор міг  при  бажанні  купити  любу  акцію,  вартість  якої
врахована  в  індексі.  Друге   правило   потребує   максимальної   простоти
розрахунку індексу. Індекс обмежен  відібраною  групою,  яка  складається  з
найбільш істотних світових  фондових  ринків.  На  кожній  з  25  найбільших
фондових біржах світу відбирається  по  10  компаній,  акції  яких  займають
перші місця за ітогами торгів. Для трьох фондових бірж із-зі  їх  особливого
становища  зроблено  виключення:  Нью-Йоркська,  Лондонська   та   Токійська
біржіпредставлені акціями 20 компаній. Таким  чином,  індекс  розраховується
по 280 показникам.  Більшість  фондових  бірж  знаходиться  в  Європі,  тому
половина відібраних акцій  належить  європейським  компаніям.  Але  відносно
невелика  загальна  вага  цих  ринків  дає  Європі  лише  37%  акцій  всього
світового  індексу.   Крім   світового   індексу   використовуються   чотири
допоміжних  індекси  для   оцінки   наступних   регіонів:   Тихоокеанського,
Європейського,   Північноамериканського   та   Латиноамериканського.    Крім
регіонального, існує  структурне  ділення  по  8  групам:  акції  суспільних
компаній ( 5% ), фінанси ( 32% ), енергетика ( 9% ), природні ресурси  (  5%
), засоби виробництва ( 9% ), споживчі товари ( 21%  ),  послуги  (  17%  ),
різне ( 2% ).

                         Індекс Швейцарського банку.

                  Банк “Union Bank of Switzerland” розробив власну  методику
визначення найбільш приємних для інвестицій  стран.  Методика  заснована  на
визначенні тієї частини ВНП, яку ці країни  витрачають  на  освіту,  охорону
здоров’я,  культуру,  розробку  нових  технологій.  У  складеному  фахівцями
списку  –  38  держав.   Результати   досліджень   показали,   що   найбільш
перспективною для інвесторів державою Є Китай, економіка якого  розвивається
найбільш динамічно. За  ним  слідує  Ізраїль,  який  приділяє  велику  увагу
освіті своїх громадян. На третьому місці – Японія, що має  найбільш  яскраві
перспективи  в  галузі  розробки  та  впровадження  нових   технологій.   На
четвертому місці  Північна  Корея,  яка  вкладає  велики  кошти  в  розвиток
людських ресурсів. Замикає п’тірку лідерів Сингапур.  Сьогоднішні  лідери  –
США та Німеччина – поділили 19 – 20 місця, Мексика займає 35-е місце.

                        Британський індекс “FT – 30”

                   Перший   європейський    індекс,    який    з’явився    у
Великобрітанії, також як і Доу-Джонс спочатку включав 30 складових.  У  1935
році на сторінках газети “Файненшл Ньюс”, яку згодом поглинула добре  відома
зараз в усьому світі  “Файненшл  Таймс”,  з’явився  перший  фондовий  індекс
Сполученого Королівства. Його складачі  постаралися  відібрати  три  десятки
ведучіх компаній  британської  промисловості,  причому  структура  складових
повинна була відображати відношення галузей в національній економіці.  З  30
початково  відібраних  акцій  в  індексібули  наявні:   5   –   від   важкої
промисловості, 4 – від текстильної, 3 – від автомобільної та  авіаційної,  3
– від електро- та радіопромисловості, 3 – від сектору  будівних  матеріалів,
6 – від харчової та тютюнової промисловості, 2  –  від  закладів  роздрібної
торгівлі та 3 – від різних галузей промисловості. Британський  “промисловий”
індекс “FТ – 30” розвивався всі  ці  роки,  в  його  структурі  сталисязсуви
акценту від тяжкої промисловості в сторону  компаній,  зайнятих  в  сервісі,
обслуговуванні. Однак поворотним для нього став 1984 рік, коли  вперше  була
прийнята а розрахунок  фінансова  акція  –  Національного  Вестмінстерського
банку.  С  цього  моменту  індекс  “FТ  –  30”   втратив   свою   промислову
винятковість, та зараз він називається Індексом  звичайних  акцій  “Файненшл
Таймс” ( FT – SE ). На відміну від середньоарифметичного “Доу-Джонса”  ФТ  –
30 є середньогеометричним. Це означає, що всі акції, що  до  нього  входять,
відіграють рівну роль незалежно від капіталізації кожної  компанії.  Формула
індексі така: ціни 30 акцій перемножуються друг на друга ( при  цьому  кожна
акція ділиться на власну вартість у  вибраний  базовий  період  )  та  потім
добувається корінь 30 ступеню. Формально це має такий вигляд:[37]

                        n                         1/n
                 Ift = { N ( Pit / Pio ) },               де
                                     i-1

Pit – ціна акції і-ї корпорації в t-період
Pio – ціна акції і-ї корпорації в базисний період
N – кількість корпорацій
                 Середнє геометричне має не тільки недоліки, але й  переваги
– в такому разі  простіше  робити  знижки  на  зміни  капіталу  та  заміщати
складові без необхідності зміни  бази.  ФТ  –  30,  безумовно,  до  сих  пір
залишається  чутливим  індикатором  та   показником   настрою   лондонського
фондового  ринку.  Однак  недоліки  бази  та   математичної   структури   не
дозволяють йому  стати  надійним  інструментом  для  прийняття  рішення  при
управлінні інвестиційним портфелем.

                    Специфіка економічної ситуації  в  Україні  не  дозволяє
копіювати західні методики розрахунку фондових індексів. В  сучасних  умовах
- це унікальна і своєрідна проблема  саме  вітчизняного  фінансового  ринку.
Для того, щоб встановити, який  індекс  нам  потрібен,  перш  за  все  варто
визначити, що саме він має  відображати.  Економісти  пропонують  керуватися
двома можливими рішеннями цієї проблеми:
• індекс як індикатор стану економіки;
• індекс як індикатор кон'юнктури ринку.
                   Внаслідок   проведеного   критичного   аналізу   основних
прийомів, принципів і мотивацій побудови фондових індикаторів  запропоновано
чоритьохфазне  трактування   проблем   розробки   будь-якого   індексу,   що
відображає реальну ситуацію на фінансовому ринку:
 . проблема визначення середньої ринкової ціни акцій чи  облігацій  того  чи
   іншого емітента;
 . проблема порівнянь, або вагових коефіцієнтів, з якими ціни акцій  входять
   до формули індексу;
 . проблема визначення переліку цінних паперів, ціни яких підсумовуються;
 . проблема зіставлення, тобто корегування індексу при змінах  розрахункової
   бази і списку підприємств.
                                 ПФТС-індекс

                   Асоціацією  “Позабіржова  фондова  торговельна   система”
розроблено,  прийнято  і   вже   впроваджується   у   практику   ПФТС-індекс
українських цінних паперів. Нормативною підставою стало Положення про  ПФТС-
індекс,  затверджене  3  жовтня  1997р.   радою   асоціації.ПФТС-індекс   це
офіційний   показник    позабіржової    фондової    торговельної    системи.
Розраховується на основі простих акцій підприємств,  що  пройшли  лістинг  у
ПФТС. Щоденний ПФТС-індекс розраховується кожного  робочого  дня  наприкінці
торговельної  сесії.  Щотижневий   ПФТС-індекс   розраховується   наприкінці
кохного робочого тижня.  До  переліку  акцій  підприємств,  які  входять  до
індексу,  включаються  акції,  що  мають  найкращі  показники   ліквідності.
Перелік переглядається щомісяця. Індекс у поточному  періоді  розраховується
на основі списку підприємств, складеного у попередньому  місяці.  Для  того,
щоб  потрапити  до  списку  індексу,  підприємства-емітенти  повинні  пройти
лістинг ПФТС і належати до першого або  другого  рівнів  переліку  ПФТС.  До
переліку акцій підприємств, що входять до індексу, включаються  акції,  щодо
яких у ПФТС було зареєстровано найбільшу кількість  двостороніх  угод.  Якщо
підприємство, яке невходить до індексу, з тих чи  інших  причин  вилучається
зі списку ПФТС, воно автоматично вилучається також із переліку  підприємств,
які входять до лістингу. У такому разі  індекс  за  наступний  розрахунковий
період  визначається  без  урахування  вилученого  підприємства,  а  базовим
вважається список попереднього місяця без  вилученого  підприємства.   ПФТС-
індекс розраховується за принципом  ринкового  зважування,  в  основу  якого
покладено метод арифметичної середньої. При розрахунку індексу  враховуються
всі угоди, які зареєстровані у ПФТС. Структура угод в  торгівельній  системі
ПФТС наводиться у додатку № 7.
                    Формула ПФТС-індексу:[38]


MC i,
                                  Ipfts  = Ipfts
MC i,b


Де
Ipfts – базове значення індексу
      MСi,b – сума ринкової капіталізації всіх  акцій  переліку  підприємств
індексу за базовий період
      МСi,t – сума ринкової капіталізації усіх акцій, внесених  до  переліку
акцій індексу за поточний період
Капіталізація розраховується за формулою:

Mci,t = QiPli,t

Де Qi – кількість звичайних акцій, випущених даним емітентом
     Pli,t – ціна останньої угоди та ціна акцій у  поточному  періоді,  якщо
вона відповідає такій умові:

Bi,t

смотреть на рефераты похожие на "Ринок цінних паперів"