Литература

Карпенко-Карый



                                    [pic]
                  Карпенко-Карый (Иван Карпович Тобилевич)
                                (1845 - 1907)



      Майже  півтора  сторіччя   минуло   від   дня   народження   видатного
українського  драматурга  і  театрального  діяча  Івана  Тобілевича,  широко
відомого  також  під  псевдонімом  Карпенко-Карого.Його  славне  ім’я  тісно
пов’язане не тільки з українським театральним  ренесансом  останньої  чверті
XIX століття, а й з розвитком визвольного руху на Україні,  з  боротьбою  за
ідейність та народність  літератури.  До  мистецьких  вершин  Карпенко-Карий
ішов повільною, але твердою, впевненою ходою,  долаючи  численні  перешкоди,
що одна за одною поставали на його многотрудному  життєвому  шляху.
      Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці
поблизу Єлисаветграду (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина.  Мати
походила  з  давнього  козацького  роду.  Початкової   грамоти   І.Тобілевич
навчився, як тоді водилося, у дяка,  а  продовжував  освіту  в  бобринецькій
трикласній повітовій школі  (1555).  Навчання  хлопцеві  давалося  легко,  і
закінчив він школу в числі найкращих учнів (1559).
      На чотирнадцятому році життя доля  кинула  хлопця  в  похмурі  кімнати
повітових канцелярій, де молодий  писарчук  мусив  коротати  довгі  дні  над
нудною  роботою.  Так  було  в  Бобринці,  так  і  в   Єлисаветграді,   куди
І.Тобілевич переїхав разом з повітовими установами влітку 1865 року.  Хоч  у
новому  місті  Іван  Карпович  був  столоначальником  повітового,  а   потім
секретарем міської поліції  і  мав  чин  колезького  секретаря,  чиновницька
кар’єра його не приваблювала.
      У Єлисаветграді він утворив аматорський гурток, вистави якого мало чим
відрізнялися від вистав професійних труп.
      1883 - В  альманасі  М.  Старицького  «Рада»  опубліковане  оповідання
«Новобранець»  за  підписом  Гнат  Карий.  Звільнений  з  посади   секретаря
поліції. Під псевдонімом Карпенка-Карого стає актором трупи М. Старицького.
      1884 - Одружився зі співачкою  трупи  Старицького  Софією  Віталіївною
Дітковською.
       Він був  одним  із  найактивніших  діячів  місцевого  Товариства  для
поширення серед народу  ремесел  і  грамотності,  клопотався  про  утворення
притулку для калік і сиріт, був  ініціатором  утворення  безплатної  лікарні
для бідного люду, безплатної народної бібліотеки,  а  наприкінці  сімдесятих
років   близько   зійшовся   з   передовою    інтелігенцією    (П.Михалевич,
М.Федоровський  та  ін.),  з  якої   згодом   склався   нелегальний   гурток
однодумців, готових віддати сили  за  правду,  за  свободу  рідного  народу.
Архівні документи свідчать що у будинку І.Тобілевича на  Знаменській  вулиці
не раз відбувалися зібрання гуртка, на яких  читали  заборонену  літературу.
Ще до розгрому цього гуртка Карпенка-Карого як  людину  неблагонадійну  було
звільнено з посади секретаря Єлисаветградскої поліції, а згодом  вислано  на
три роки під нагляд поліції за межі України.
      1884  Він оселяється в м. Новочеркаську, живе під наглядом поліції  як
політичний засланець. Працює в  кузні  і  в  палітурній  майстерні.  Написав
п'єсу «Бондарівна».
      1885  Написані п'єси «Розумний і  дурень»  та  «Наймичка».  Переробляє
п'єсу «Хто винен?» на «Безталанну».
      1886   Створена комедія «Мартин Боруля». У Херсоні  виходить  «Збірник
драматичних творів» І. Карпенка-Карого.
      1887    Одержує дозвіл  залишити  Новочеркаськ.  Переїжджає  на  хутір
Надія  біля   Єлисаветграда.   Живе   під   наглядом   поліції.   Займається
господарством. Прагне поновити  свою  театральну  діяльність.  Листується  з
братами: М. Садовським і П. Саксаганським.
      1888      Гласний  поліцейський  нагляд  за   драматургом   змінюється
негласним.  Дозволено  виїзд  із  хутора   Надія.   Відновлення   акторської
діяльності в українському народному театрі. Виїжджає  на  гастролі  разом  з
Кропивницьким,   Заньковецькою,   Саксаганським,   Садовським.   Разом    із
Саксаганським згодом очолює окрему трупу.
      1889        Написав  комедію  «Сто  тисяч».  7892       Написав  драму
«Батькова казка».
      1893        Написав п'єсу-жарт «Паливода XVIII століття».
      1895        Написана драма «Лиха іскра поле спалить і сама щезне».
      1897        Створив п'єси «Понад Дніпром», «Чумаки». Склав записку до
з'їзду театральних діячів у Москві, яку з трибуни з'їзду виголосив П.
Саксаганський.
      1898        Написано статтю «Наталка Полтавка». Сторінки з споминів».
      1899        Створив трагедію «Сава Чалий».
      1900        Написав комедію «Хазяїн».
      1907        Під час гастролей у Москві відвідує Л. М. Толстого,  дарує
йому свої твори.
      1902        Написав  драму  «Гандзя».  1903—1904      Написав  комедії
«Суєта», «Житейське море».
      1907        У другій половині січня в м. Умані  востаннє  виступає  на
сцені. Через тяжку хворобу змушений припинити роботу  в  театрі.  31  серпня
їде лікуватись до Берліна.
      155 вересня    Помер у Берліні Іван Карпенко-Карий.
      1907        Його тіло перевезено на Україну і поховано поблизу  хутора
Надія на кладовищі с. Карлюжино, поруч з могилою його батька.
      1969        У хуторі Надія відкрито літературно-меморіальний музей  І.
Карпенка-Карого.
      З 1889 року майже до кінця життя Карпенко-Карий був одним із фактичних
керівників, режисером  і  актором  у  трупі  свого  брата  П.Саксаганського,
об’їздив з нею десятки великих і малих міст колишньої російської  держави  і
написав   такі   шедеври   драматургії,   як   “Сто    тисяч”,“Хазяїн”,“Сава
Чалий”,“Суєта”.


смотреть на рефераты похожие на "Карпенко-Карый"