Банковское дело

Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їх сутнiсть та ризикове середовище



         ГЛАВА 1. Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їх сутнiсть
                            та ризикове середовище



                1.1.  Сутнiсть та змiст кредитної дiяльностi
                             комерцiйного банку.


       Банкiвська  система  сьогоднi  --  це  одна   з   найважливiших    та
невiд'ємних структур  ринкової  економiки.   Iсторично  розвиток  банкiв  та
товарного виробництва, обiгу йшли поруч i тiсно  переплiтались.  Банки   при
цьому  формувались  як  фiнансовi  посередники,   що   залучають   капiтали,
заощадження населення та iншi грошовi засоби,  котрi  вивiльнюються  в  ходi
господарської дiяльностi,  i  надають  їх  у  тимчасове  користування  iншим
агентам, що потребують додаткового ресурсного капiталу.  Ставши  iнституцiєю
фiнансового перерозподiлу вартостi, у  даний  час  комерцiйнi  банки  можуть
запропонувати  клiєнтам до 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв  та
послуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк,  без   якого   банк   не
може iснувати та нормально функцiонувати. До таких фундаментальних  операцiй
банку властиво вiдносять:
     - приймання депозитiв;
     - здiйснення грошових платежiв та розрахункiв;
     - надання кредитiв.
     Законодавством України встановлено, що банки -- це  установи,  функцiєю
яких  є  кредитування суб'єктiв  господарської  дiяльностi  та  громадян  за
рахунок залучення коштiв пiдприємств,  установ,  органiзацiй,  населення  та
iнших кредитних ресурсiв,  касове та розрахункове  обслуговування  народного
господарства,   виконання   валютних   та    iнших   банкiвських   операцiй,
передбачених Законом України "Про банки i банкiвську дiяльнiсть".
     Розглянемо детальнiше основу активної дiяльностi комерцiйного банку  --
надання  позичальнику  кредиту,  позаяк  найбiльша  частина  активiв   банку
вкладається саме у кредитнi операцiї.
      Кредит  --  це  позичковий  капiтал  банку  у  грошовiй   формi,    що
передається  у    тимчасове    користування    на   умовах   забезпеченостi,
повернення, строковостi,  платностi та  цiльового  характеру   використання.
Дане  визначення  кредиту  випливає  iз  самої  мети  банкiвського  бiзнесу,
тобто отримання  зиску  за  рахунок  вмiлого,  рацiонального  та  безпечного
вкладення банкiвського капiталу.   Принцип  забезпеченостi  надання  кредиту
означає наявнiсть у банку права для захисту власних iнтересiв,   недопущення
збиткiв  вiд  можливого  неповернення   боргу   позичальником   через   його
неплатоспроможнiсть.  Принцип  тимчасового   користування,   повернення   та
строковостi має на  увазi  те,  що  кредит  повинен  бути  повернутий  банку
позичальником  не   пiзнiше   обумовленого   при   наданнi  позики  термiну.
Принцип платностi  за  кредит  передбачає  право  банку  справляти  плату  у
виглядi процента за користування позикою, котра власне є  основним  джерелом
традицiйних  доходiв  комерцiйного  банку  й   складає  змiст   банкiвського
бiзнесу.  Принцип  цiльового   використання   кредиту   визначає   вкладення
позичкових коштiв у конкретнi  цiлi  дiяльностi позичальника.
     З iншого боку, кредит -- це  економiчнi  вiдносини  мiж  юридичними  (у
данiй  роботi  ми розглядаємо вiдносини,  коли юридичною  особою,  що  надає
кредит, є банк), фiзичними  особами  та  державою  з  приводу  перерозподiлу
вартостi на вищевказаних засадах.
     Загалом кредит застосовується у таких формах:
     1) банкiвський кредит -- основна форма кредиту, що надається  суб'єктам
кредитування усiх форм власностi на  певний   строк,   пiд  забезпечення,  з
нарахуванням процентiв за користування кредитом;
     2) комерцiйний кредит --   характеризує   кредитну   угоду   мiж  двома
суб'єктами господарської дiяльностi щодо  реалiзацiї  товарiв  та  послуг  з
вiдстрочкою їх оплати.  Банк приймає участь  у  данiй угодi шляхом   надання
 кредиту  векселедержателю  пiд акцептованi платником векселi;
     3) лiзинговий  кредит -- вiдносини,  якi  виникають  у  випадку  оренди
майна (форма майнового кредиту). Банк  придбаває  певне  майно   та   згiдно
договору   оренди  передає  його  клiєнту  (з  можливим  наступним   викупом
клiєнтом цього майна). Орендна плата складається з двох  величин:   вартостi
майна та комiсiйної винагороди банку за лiзинговi  послуги,  котра  дорiвнює
проценту за кредит;
     4) iпотечний кредит -- надається пiд заставу нерухомого майна;
     5) споживчий  кредит  --  його можуть отримати фiзичнi особи  тiльки  у
нацiональнiй грошовiй одиницi на придбання товарiв   тривалого  користування
та повертати банку у розстрочку;
     6) бланковий кредит -- винятковий вид кредиту,  що  надається  особливо
надiйним позичальникам без забезпечення кредиту пiд вищу процентну ставку;
     7) консорцiумний кредит -- надається кiлькома банками.
     Якщо кредитором є комерцiйний банк, то можна виокремити  наступнi  види
економiчних вiдносин, пов'язаних iз кредитом:
     1. Найпоширенiшi -- кредитнi вiдносини мiж банком  з   одного  боку  та
пiдприємствами,   господарськими  органiзацiями  i  товариствами  з  iншого.
Саме  такi  вiдносини  найкраще  вiдповiдають   умовам  розвинутих  товарно-
грошових  вiдносин,  що мають мiсце у ринковiй економiцi.
      2.  Кредитнi   вiдносини  мiж  банками  та  державою.   У  даний   час
комерцiйнi банки беруть непряму участь  у   кредитуваннi   держави,  купуючи
облiгацiї державних позик у її генерального агента  --  Нацiонального  банку
України,  тобто шляхом iнвестування капiталу у державнi цiннi папери.
     3. Кредитнi вiдносини мiж банком та населенням для придбання  фiзичними
особами  споживчих  товарiв  тривалого  користування та послуг.
     4. Мiжбанкiвськi   кредитнi  вiдносини.   Зазвичай  цей  вид  кредитних
вiдносин використовується банками для пiдтримання необхiдних  нормативiв  та
показникiв  банкiвської  дiяльностi,   а  також  негайного  виконання  своїх
зобов'язань перед iншими кредиторами.
     Комерцiйнi банки можуть надавати кредити всiм  суб'єктам  господарської
дiяльностi незалежно вiд їх галузевої належностi, статусу,  форм   власностi
у разi наявностi в них реальних можливостей та  правових  форм  забезпечення
своєчасного  повернення   кредиту   та  сплати  вiдсоткiв  (комiсiйних)   за
користування кредитом.
     Комерцiйний банк у залежностi вiд потреб та можливостей   позичальника,
а  також iнтересiв самого банку може  надавати  кредити  на  рiзних  умовах.
Тому на практицi iснує подiл банкiвських позик  за  рiзноманiтними  ознаками
та критерiями,  тобто  класифiкацiя  кредитiв  для  полегшення  контролю  та
управлiння  кредитним  портфелем банку:
      - за призначенням та характером використання позикових коштiв;
      - за наявнiстю та видом (характером) забезпечення кредиту;
      - за строками використання кредиту;
      - за методами надання та способами повернення кредиту;
      - за характером та способом сплати процента;
      - за числом кредиторiв;
      - за ступiнню ризику тощо.
     Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом  прибутку   банку,  проте  у
зв'язку  зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення  кредитiв  данi
операцiї складають  пiдвищену  небезпеку   для  стiйкостi  та   стабiльностi
банку в цiлому.  Прикладом щодо цього  можуть  слугувати  долi  ряду  банкiв
України,  краху котрих  сприяла ризикована кредитна полiтика.
      Кредитнi  вiдносини  мiж  комерцiйними   банками   та   позичальниками
будуються  на пiдставi кредитних договорiв (угод).   У  практицi  дiяльностi
банкiв розрiзняється кредитування  пряме  й   опосередковане.  При   прямому
кредитуваннi  договiр  на  позичку  укладається  безпосередньо  мiж  банком-
кредитором i позичальником.  Опосередковане  кредитування  вiдбувається  при
купiвлi банком фiнансових зобов'язань (як правило, векселiв) позичальника.
     Кредитний договiр мiж банком  та  позичальником  укладається  тiльки  у
письмовiй  формi,   в   якому   визначаються    взаємнi    зобов'язання   та
вiдповiдальнiсть сторiн. Договiр може бути  укладений  як  шляхом  складання
одного  документа,   так  i  способом   обмiну   листами   та   зверненнями.
Вiдповiдно  до  принципiв кредитування  кредитний  договiр  передбачає  такi
основнi засади:
     1. Визначення призначення кредиту та його розмiр.
     2. Визначення  строку  користування  позичальником кредитом.
Датою  надання  кредиту  вважається  дата   виникнення   заборгованостi   на
позичковому рахунку позичальника.
     3. Визначення форми надання кредиту та виду позичкового  рахунку.
     4. Визначення виду забезпечення кредиту.
     5. Визначення плати (процентiв) за користування кредитом.
     6.  Визначення  порядку  погашання  кредиту  та  процентiв  за   надану
позику.
     7. Права  i вiдповiдальнiсть сторiн щодо надання i погашення кредиту.
     8. Контрольнi та iншi заходи банку щодо повернення  наданого кредиту.
     У разi  прийняття  рiшення  про  продовження  спiвпрацi  з  потенцiйним
позичальником пiсля укладання кредитного договору йому  надаються  позичковi
кошти залежно вiд обраного методу кредитування.
      Загалом  методи  кредитування  банками  суб'єктiв   господарювання   є
складовою   частиною   кредитного   механiзму.    Зворотнiй   рух    кредиту
визначається  такими  факторами,  як  безпосереднiй  процес  виробництва  та
обiгу,   а  також  змiна  залишку  забезпечення   (наприклад,   кредитованих
цiнностей чи витрат), котра є прямим наслiдком названого процесу. Беручи  це
до уваги, вирiзняють методи кредитування  за  оборотом  i  за  залишком,   а
також  оборотно-сальдовий   метод.   Данi  особливостi   зворотнього    руху
кредиту  проявляються  через  окремi  елементи  методiв  кредитування:   вид
позичкового рахунку,  порядок надання кредиту, способи  його  повернення  та
органiзацiя банкiвського контролю за дотриманням   принципiв   кредитування,
наведених вище.
     Власне змiст кредитних операцiй комерцiйних банкiв полягає в  укладеннi
та виконаннi договорiв щодо надання кредиту мiж   банком  та  позичальником,
якi  супроводжуються   записами  за  банкiвськими  рахунками  з  вiдповiдним
вiдображенням   у   балансах   контрагентiв   кредитного   договору,    тому
значення  вказаних елементiв вiдiграє суттєву роль у  визначеннi  та  виборi
банком  методу  кредитування суб'єкта.
     Кредити надаються суб'єктам господарської дiяльностi  у   безготiвковiй
формi  шляхом  сплати  платiжних  документiв  з  позичкового  рахунку  як  у
нацiональнiй,  так i в iноземнiй  валютi   у   порядку,  визначеному  чинним
законодавством  та нормативними  актами  Нацiонального  банку  України,  або
шляхом перерахування на  розрахунковий  рахунок  позичальника   (в   окремих
випадках можливе також надання кредиту у готiвковiй  формi  для  розрахункiв
iз здавачами сiльськогосподарської продукцiї).
     На даному  етапi  розвитку  банкiвської  системи  України  при  наданнi
позики  банк  може  вiдкривати  для  облiку  кредиту  такi  види  позичкових
рахункiв:
     1. Простий позичковий рахунок.
     2. Спецiальний позичковий рахунок.
     3. Окремий позичковий рахунок.
     4. Контокорент.
      Цi  рахунки   дають   змогу   вести  облiк  утворення   та   погашання
заборгованостi позичальника за кожною  окремою  позикою.  Вiдмiнними  рисами
рахункiв  є  особливостi кредитування за оборотом i за залишком.
     Кредитування за   простим  позичковим  рахунком  у  бiльшостi  випадкiв
передбачає кредитування за залишком.  Грошовi   засоби   тут  надаються  для
покриття здiйснених витрат  та  пiд  фактично  накопиченi  запаси  (залишки)
товарно-матерiальних цiнностей. Позичальник  в  мiру   накопичення   запасiв
повинен заявляти про свою потребу у позичцi та  подавати  у  банк  вiдомостi
про    понаднормовi    оплаченi   залишки   кредитованих    цiнностей    для
визначення розмiру кредиту, оскiльки тiльки  за  наявностi  цих  даних  банк
може   встановити   реальну  потребу   у   позичцi   та   величину   залишку
матерiальних цiнностей, котрi пiдлягають кредитуванню.   Оформлення  кредиту
у   такому  разi  вiдображається  у  дебетi   позичкового   та   у   кредитi
розрахункового  рахункiв.  Кiлькiсть  простих  позичкових  рахункiв   одного
суб'єкта господарської  дiяльностi  як  правило  вiдповiдає  числу  об'єктiв
кредитування, тобто  кожен  новий  кредит  вiдноситься  на  окремий  простий
позичковий  рахунок.   Погашання  кредитiв,  що  облiковуються  на  простому
(сальдовому) позичковому рахунку,  переважно вiдбувається  шляхом   списання
грошових засобiв з розрахункового або поточного рахунку позичальника.  Тобто
це є рахунок разових позик.
      Кредитування   за    спецiальним    позичковим   рахунком   вiдображає
кредитування за оборотом.  Позики надаються у виглядi  оплати  розрахункових
документiв за товари та  послуги,  що  надсилаються  позичальником  у  банк.
Тому в даному випадку для виконання  кредитної операцiї  дебетується  тiльки
позичковий рахунок.  Також  при   використаннi  даного  методу  кредитування
немає  необхiдностi  подавати  у  банк  кiлька  строкових  зобов'язань   про
повернення  кредиту,  а  позичальником   надсилається  одне  таке   загальне
зобов'язання  про  виконання  всiх  умов  i   правил   кредитування.   Тобто
спецiальний позичковий рахунок  вiдображає  надання  позичальнику  кредитної
лiнiї.   Вiн  сприяє  своєчасному   задоволенню   потреб    пiдприємств    у
додаткових   грошових   ресурсах.    Погашання   кредиту   на   спецiальному
позичковому  рахунку  вiдбувається  таким   чином,   коли   грошовi   засоби
перераховуються на цей  рахунок,   нерiдко  оминаючи  розрахунковий  рахунок
позичальника.  У деяких  випадках  погашання  проводиться  шляхом   списання
грошових сум з розрахункового рахунку.
     Окремий позичковий  рахунок   поєднує  риси  простого  та  спецiального
позичкових рахункiв i є оборотно-сальдовим.  Вiн  застосовується  тiльки   у
тому разi,  якщо у пiдприємства немає грошей на розрахунковому рахунку.
      Специфiчним  видом   розрахункових  та  кредитних  операцiй  банку   є
вiдкриття контокоренту.  Це єдиний  загальний  активно-пасивний рахунок,  на
 якому вiдображаються всi господарськi операцiї  позичальника,  оскiльки  за
наявностi   контокорентного   розрахунковий   рахунок    пiдприємства     як
самостiйний особовий рахунок закривається. Платежi  та  грошовi  надходження
на даний рахунок,  як правило, неоднаковi, тому   сальдо  контокоренту  може
бути як кредитовим  (тодi  вiн  вважається  депозитом),   так  i  дебетовим.
Дебетове   сальдо   контокорентного   рахунку    клiєнта    свiдчить     про
недостатнiсть  в  останнього  у  даний  момент  часу  власних  засобiв   для
забезпечення поточних виплат,   тому  банк  надає  клiєнту  кредит  в  межах
вiд'ємного  сальдо  (овердрафта),   якщо  воно  не  перевищує  встановленого
лiмiту (величини кредитної  лiнiї).  Сальдування  контокоренту  вiдбувається
через визначенi промiжки часу, проценти за овердрафт  нараховуються  щоденно
на непогашений залишок.
     Отже, основними рисами сучасної структури кредитування є:
     1. Кредитнi  операцiї   здiйснюються  банком  у  межах  його  кредитних
ресурсiв.
      2.  Дiяльнiсть   банку    залежить    вiд   обов'язкових   економiчних
нормативiв, встановлених Нацiональним банком України.
     3. Базування кредитних операцiй на договiрнiй системi.  Банк та  клiєнт
укладають договiр,  в  якому  зазначаються  умови  та  методи  кредитування,
права та обов'язки сторiн. У разi  невиконання  вказаних  зобов'язань  винна
сторона несе вiдповiдальнiсть.
     4. Перенесення акценту на кредитування суб'єкта, а не об'єкта.
      5.  Перехiд   до   таких  форм   кредитування,    котрi   забезпечують
повернення позик.
     6. Значне мiсце займають мiжбанкiвськi позики для  пiдтримання  банками
встановлених нормативiв.
     7. У даний час методи кредитування єдинi для всiх галузей.



               1.2. Кредитнi ризики та причини їх виникнення.


     Як ми вже зазначали,  ризик є невiд'ємною  ситуативною  характеристикою
будь-якої  дiяльностi  кожного  суб'єкта  бiзнесу.   У  розрiзi  банкiвських
кредитних   операцiй   можна  розглядати  кредитний  ризик  -  тобто   ризик
несплати позичальником основного боргу (суми наданої  позики)  i  вiдсоткiв,
якi належать сплатi банку за користування кредитом  у   термiни,   визначенi
у  кредитному  договорi. Несплата процентiв  за  позикою  здатна  спричинити
неотримання прибутку банку вiд кредитної дiяльностi,  неповернення ж  самого
кредиту  викликає  появу  прямих  збиткiв  та  можливу  втрату  банкiвського
капiталу.  Обидва  вислiди  неплатежiв  за  кредитною   угодою    є    вкрай
небажаними  для   банку,   позаяк  це  може  призвести  у   майбутньому   до
скорочення ресурсної бази та  пiдриву  фiнансової  стабiльностi,  авторитету
самого банку. Тому видається логiчним те, що банк, прагнучи убезпечити  себе
вiд ймовiрних втрат,  у  першу   чергу   надає  кредити  найбiльш  надiйним,
перевiреним  клiєнтам.  Але  разом  з  тим  слiд  пам'ятати,   що   кредитнi
операцiї,  пов'язанi  з  дещо  вищим  ризиком  повернення  позик,  є   бiльш
дохiдними за рахунок  вищої  оплати  позичальником  такої  операцiї,   тобто
вищого процента за кредит. З  огляду   на   це   кредитний   ризик  активної
дiяльностi комерцiйного банку  можна  розглядати  i  як  ймовiрнiсть   появи
втрат    (втраченої   вигоди)   iз-за   ненадання    кредиту    потенцiйному
позичальнику,  здатному своєчасно виконати свої фiнансовi зобов'язання.
      Кредитний  ризик,  або  ризик  неповернення  боргу,  однаковою   мiрою
стосується  всiх клiєнтiв банку незалежно  вiд  того,   чи  позичальником  є
юридична особа-виробник,  фiзична  особа,   а  чи   iнший  банк.  Виникнення
кредитного ризику можна пов'язувати з ймовiрнiстю спаду  виробництва  та/або
попиту на окремий вид продукцiї,  товарiв та послуг  (промисловий  кредитний
ризик),  невиконанням  iз-за  якихось  причин  договiрних  вiдносин   (ризик
врегулювання  та   поставок),  запiзненням  строкової  трансформацiї   видiв
ресурсiв та ризиком форс-мажорних обставин.
     Також присутнiсть  ризику  у  кредитних  операцiях  комерцiйних  банкiв
викликана недетермiнованiстю,  непередбачуванiстю  дiй  конкурентiв,  змiною
стратегiї  дiяльностi клiєнтiв-позичальникiв та iнших суб'єктiв  банкiвської
дiяльностi, а також наявнiстю численних зовнiшнiх факторiв та умов.
     Кредитний ризик може бути пов'язаний з:
 / простроченням платежу через неплатоспроможнiсть позичальника;
 / нецiльовим використанням кредиту;
 / типом позичальника за формою власностi;
 / збитковiстю галузi застосування кредиту;
 / забезпеченiстю i видами застави;
 / невиконанням попереднiх зобов'язань за кредитами банку;
 / безперспективнiстю подальшого розвитку позичальника;
 / складним фiнансовим станом пiдприємства, що отримало кредит тощо.
           Якщо  розглянути  умови   виникнення   ризикiв   у   банкiвському
кредитуваннi, то можна вiдзначити наступнi тези.
     По-перше, даний ризик може бути зумовлений ймовiрною  появою збиткiв  в
результатi:
      - нерацiонального вкладення кредитних ресурсiв у   ненадiйнi  кредитнi
проекти,  наявностi значної частки  даних  кредитiв  у  кредитному  портфелi
банку;
       -  недостатнього  обгрунтування  i  достовiрностi  прогнозу  розвитку
ринкової ситуацiї,  бiзнесової та  фiнансової  дiяльностi  позичальника  при
наданнi кредиту;
       -   появи   непередбачених    обставин,    зумовлених    полiтичними,
економiчними, соцiальними та iншими  факторами,   що  утруднюють  повернення
кредиту позичальником;
      - можливої недоброчесної конкуренцiї з боку iнших банкiв та фiнансово-
кредитних iнститутiв тощо.
     По-друге, ризик  може   бути   викликаний  ймовiрними  втратами,  котрi
сприймаються як непередбачуване  зниження  суми  повернення  або  й  можливе
неповернення позики в силу наступних факторiв:
      - несподiваних несприятливих змiн  умов   банкiвської   дiяльностi  та
дiяльностi  суб'єктiв господарювання внаслiдок  введення  нових  нормативно-
правових актiв;
      - недостатнього  обгрунтування  та  достовiрностi  вiдмови  у  наданнi
кредиту позичальникам, здатним своєчасно його повернути;
       -  недостатнього  обгрунтування  та  достовiрностi  оцiнки   дiлової,
фiнансової  та  кредитної  спроможностi  клiєнта,  його   гарантiй   i,   як
наслiдку, надання кредиту позичальнику,  не здатному його повернути;
      - недоброчесної оцiнки  справжньої  мети  позичальника,   здатного  на
правопорушення.
     По-третє, ризик  неповернення позичкового боргу залежить вiд  стихiйних
лих (пожеж, землетрусiв, повеней тощо), впливу кримiнального  середовища,  в
тому числi правопорушень банкiвського персоналу.
     Схематично структура кредитного ризику iз-за зовнiшнiх умов   зображена
 на мал. 1. Якщо коротко охарактеризувати кожне джерело  кредитного  ризику,
вказане на малюнку, то можна зазначити:
1. Ризик, пов'язаний iз позичальником, гарантом, страховиком:
  а)  об'єктивний  (фiнансових  можливостей)  --  нездатнiсть   позичальника
(гаранта,  страховика)  виконати  свої  зобов'язання  за  рахунок   поточних
грошових надходжень чи вiд продажу активiв;
  б)  суб'єктивний   --  репутацiя  позичальника  (гаранта,  страховика)   в
дiловому  свiтi,  його  вiдповiдальнiсть   i   готовнiсть   виконати   взятi
зобов'язання;
 в) юридичний -- недолiки в  складаннi  i  оформленнi  кредитного  договору,
гарантiйного листа, договору страхування.
2. Ризик, пов'язаний iз предметом застави:
 а) лiквiдностi -- неможливiсть реалiзацiї предмета застави;
 б) кон'юнктурний -- можливе  знецiнення  предмета  застави  за  перiод  дiї
кредитної угоди;
 в) загибелi предмета застави;
 г) юридичний -- недолiки в складаннi i оформленнi договору застави.
3. Системний ризик -- змiни в  економiчнiй  системi,  якi  можуть  здiйснити
вплив  на  фiнансовий  стан  позичальника  (наприклад,   змiна   податкового
законодавства).
4. Форс-мажорний ризик -- землетруси, повенi, катастрофи,  смерчi,  страйки,
воєннi дiї тощо.


                               Кредитний ризик



Ризик, пов'язаний     Ризик, пов'язаний зi  способом    Системний      Форс-
мажорний
   з    позичальником      забезпечення    повернення    позики        ризик
ризик


   Об'єктивнний          Ризик   щодо      Ризик   щодо        Ризик    щодо
Лiквiдностi
                        гаранта     страховика   предмета застави

                                                                Суб'єктивний
Кон'юнктурний


    Юридичний       Об'єктивний    Суб'єктивний      Юридичний     Юридичний
Загибелi


                    Мал. 1. Структура кредитного ризику.


     Труднощi з погашанням наданих банком позик  можуть  виникати  з  рiзних
причин. Найбiльш поширеними з них є:
     1. Помилки та прорахунки  самого  банку,  котрих  вiн  припустився  при
розглядi кредитної  заявки,   а  також  пiд   час   розробки   та  укладання
кредитного договору i подальшого контролю його виконання.
     2. Неефективна робота клiєнта, що отримав позику.
      3.  Фактори,   якi  знаходяться  поза   банкiвським    контролем    та
можливостями впливу.
      Щодо  причин  неповернення  позичальником  кредиту,   що   їх   здатен
спровокувати банк, називають:
      а) необгрунтовано лiберальне ставлення до позичальника   при  розглядi
заявки на отримання кредиту.  Тут можуть мати мiсце такi чинники, як:
        / надання  необгрунтовано великої суми кредиту (кредитiв)
          одному клiєнту або  групi  позичальникiв  (концентрацiя
          кредитних ринкiв);
        / надання кредитiв позичальникам,  котрi пов'язанi систе-
          мою участi  з  банкiром або банком,  наявнiсть дочiрнiх
          структур банку (чинник "зв'язаного кредитування").
       б)  неякiсне  проведення  оцiнки   кредитоспроможностi   позичальника
внаслiдок  недостатнього  професiоналiзму  банкiвських    спецiалiстiв   або
вiдсутностi   чiткої   методики   проведення   оцiнки   фiнансового    стану
позичальника, передбаченої нормативними актами.
      в) помилки в  оцiнцi  забезпечення  позики  внаслiдок  завищення  його
реальної ринкової вартостi, лiквiдностi тощо.
      г) неповне вiдображення у кредитному договорi умов,   що  забезпечують
iнтереси банку у поверненнi кредиту та плати за  нього повною мiрою.
      д)  вiдсутнiсть  контролю  за  позичальником  у  перiод   користування
кредитом та погашання позики (проведення обстежень,  перевiрок  використання
кредиту  та  стану  забезпечення   позики,   контроль  поточної   фiнансової
дiяльностi клiєнта тощо).
      е) надмiрне  розширення  або  швидке  збiльшення   обсягiв   кредитних
операцiй:
        / надання позик в обсягах, що не вiдповiдають капiталу банку
        / поширення кредитної дiяльностi на регiони та сфери,  не
          знайомi банку  або для функцiонування в котрих банк не-
          достатньо оснащений тощо.
       є)  неефективне   стягнення   позик   та   процентiв  у   зв'язку   з
конфлiктами мiж банком та компанiями,  що знаходяться  у  власностi  банкiра
або банку.
     Рiвень кредитного ризику значно збiльшується, якщо:
      * проблемнi позики виникають раптово та наперекiр очiкуванням;
      * в галузi кредитування розробляються  та   втiлюються   новi  задачi,
кредитнi послуги,  котрi не вiдповiдають минулому досвiду банку i  не  мають
базового потенцiалу виконання (що є особливо актуальним у наших  умовах,  де
iнститут   кредитних   послуг   комерцiйних   банкiв   трансформується    та
розширюється);
      * керiвництво банку не в змозi вжити необхiдних  та  негайних  заходiв
управлiння  кредитним  портфелем  з  метою   уникнення    проведення   надто
ризикованої кредитної полiтики, яка може  призвести  до  фiнансових  збиткiв
(погiршення можливостей отримання  необхiдного та/або додаткового прибутку;
      * iснуючий порядок дiяльностi банку або недосконалiсть   законодавства
заважає прийняттю   деяких   оптимальних  для  конкретних  ситуацiй  заходiв
стосовно зменшення ризиковостi  кредитних  вкладень банку.
     Основними причинами виникнення проблемних позик   (тобто   позик,  щодо
яких  виявляються  труднощi  з  погашанням  основного   боргу   та   сплатою
процентiв), що залежать вiд клiєнта, вважають:
       а)  слабке  керiвництво  пiдприємства,  безвiдповiдальнiсть  фiзичної
особи-позичальника,   недобросовiсна  конкуренцiя   та    дiяльнiсть   iнших
банкiв.  Банк-кредитор повинен виявляти данi симптоми ще на стадiї  розгляду
кредитної  заяви  при   спiлкуваннi   з   потенцiйним   позичальником,    за
матерiалами публiкацiй та iнформацiєю вiд третiх осiб тощо i вживати  заходи
та приймати рiшення щодо вiдмови у наданнi позики.
      б) погiршення якостi продукцiї i роботи, товарiв та послуг, помилки  в
маркетинговiй дiяльностi, оцiнцi ринкiв збуту суб'єктiв господарювання.
      в) послаблення  з  боку  позичальника   власного  контролю  за  станом
фiнансiв,  котре проявляється:
   /  у  зростаннi  дебiторської   заборгованостi,    невиробничих   витрат;

  / у затримцi строкiв трансформацiї матеріальних цiнностей  у грошові;
  / у недоотриманнi доходiв для покриття заборгованостi.
       г)  зрив  та  невиконання  контрактiв    позичальником    або    його
контрагентом (постачальником сировини,  дiловим партнером або замовником).
      д) неотримання доходiв для покриття заборгованостi фiзичними  особами-
позичальниками.
      е) навмисне порушення позичальником умов кредитного договору.
     Фактори появи труднощiв з поверненням кредиту, що  лежать  поза  межами
контролю банку, об'єднують:
      а) погiршення економiчної кон'юнктури,   що  враховує  макроекономiчнi
проблеми:   спад,    криза   виробництва,   iнфляцiя,   стагфляцiя,    криза
неплатежiв, котрi утруднюють, а  подеколи  й  унеможливлюють  пiдприємницьку
дiяльнiсть суб'єктiв господарювання;
      б) змiну полiтичної ситуацiї у країнi,  що,  вочевидь, може  призвести
до:
        / невиконання кредитних угод,  затримки або  вiдмови  вiд
          виплат позичальниками з полiтичних мiркувань;
        / конфiскацiї активiв позичальникiв iз-за полiтичних при-
          чин або в результатi воєнних дiй.
      в) змiну законодавства країни тощо;
      г) форс-мажорнi обставини природного характеру.
      Контролюючи  поточну   фiнансову   дiяльнiсть   позичальника  пiд  час
розгляду кредитної  заяви  та  подальшого  використання  ним  позики,  банк-
кредитор   може   виявити   симптоми   ймовiрних   фiнансових  труднощiв  та
можливого банкрутства клiєнта за наступними основними ознаками:
       -  перевищення  критичного  рiвня  простроченостi  заборгованостi  за
ранiше наданими позиками, поява картотеки до розрахункового рахунку;
      - надмiрне використання  короткострокових  позик   в   якостi  джерела
фiнансування довгострокових вкладень;
       -  низькi  значення  показника  лiквiдностi  балансу    пiдприємства-
позичальника та рiвня рентабельностi;
      - хронiчна нестача у  позичальника  оборотних  коштiв  (функцiонуючого
капiталу);
      - зростання до небезпечних меж частки позичкових  коштiв  у  загальнiй
сумi джерел грошових засобiв;
      - невиконання зобов'язань перед кредиторами  та  власними  акцiонерами
щодо  своєчасного  повернення позик та сплати процентiв та дивiдендiв;
      - наявнiсть понаднормових та залежаних товарiв i виробничих запасiв;
      - погiршення вiдносин з банкiвською системою;
       -  використання  нових  джерел  фiнансових   ресурсiв   на   вiдносно
невигiдних умовах;
      - використання переамортизованого обладнання;
    - несприятливi змiни у портфелi замовлень тощо.
    На підставі оцінки фінансової діяльності та поточного фінансового  стану
прохача кредиту, можливих перспектив розвитку банк поділяє  надавані  позики
на наступні категорії:
1. Клас А – фінансова діяльність дуже  добра  і  дозволяє  погашати  основну
   суму позики та відсотки за нею  у  встановлені  строки.  Одночасно  можна
   зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі  здійснюватиметься  на
   такому ж високому рівні;
2.  Клас  Б  –  фінансова   діяльність  добра  або  дуже  добра,  але  немає
   можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;
3. Клас В –  фінансова  діяльність  задовільна,  але  спостерігається  чітка
   тенденція до погіршення;
4. Клас Г – фінансова діяльність погана і спостерігається чітка  циклічність
   на протязі коротких періодів часу;
5. Клас Д – фінансова  діяльність свідчить про  збитки  і  очевидно,  що  ні
   основна сума позики, ані відсотки за нею не можуть бути сплачені.
   Також  до  уваги  береться  рівень  погашання   позичальником   кредитної
   заборгованості:
 . «добре» -- якщо заборгованість за позикою  та  відсотками  сплачуються  у
   встановлені терміни, а також заборгованість,  пролонгована  один  раз  на
   строк до 30 днів;
 . «слабке» -- заборгованість за позикою та відсотками є простроченою до  90
   днів, а також пролонгована заборгованість за позикою із загальним строком
   пролонгації 30-90 днів;
 . «недостатнє» -- заборгованість за позикою та  відсотками  є  простроченою
   понад  90  днів,  а  також  пролонгована  заборгованість  за  позикою  із
   загальним строком пролонгації понад 90 днів.
      Керуючись даними двома критеріями, банк класифікує кредитний  портфель
на  групи  кредитного  ризику:  стандартні  позики,  позики  під  контролем,
субстандартні позики, сумнівні позики, безнадійні позики.
      Серед найтиповiших помилок,  якi ведуть до  втрат   банкiв   на  етапi
визначення  та   регулювання   кредитних   ризикiв,   появи  або  збiльшення
питомої ваги проблемних позик  у  кредитному  портфелi банку зазначають:
      - агресивнiсть кредитної  полiтики;
      - вiдсутнiсть диверсифiкацiї кредитних операцiй банку;
       -   наявнiсть   прихованої   простроченої    заборгованостi    (факти
неправомiрної пролонгацiї позичок);
      - значний процент банкiвських кредитiв у загальному їх  обсязi;
      - застосування неефективних методiв забезпечення  повернення позичок;
      - нерозробленiсть методiв класифiкування кредитiв за їх ризиковiстю;
      - вiдсутнiсть джерел для списання втрачених кредитiв;
      - iстотний обсяг кредитних угод з iнсайдерами;
       -  недосконалiсть  полiтики  банку  у  сферi  застосування    методiв
регулювання кредитних ризикiв для їх мiнiмiзацiї тощо.
     Неправильна ж полiтика  банку  у  сферi  розподiлу  кредитних  активiв,
вкладення   їх   у   надто  ризиковi  кредитнi  справи  може  бути  чинником
збиткової дiяльностi та отримання банком у  зв'язку  з  цим  значної  шкоди,
котра пов'язана:
      /  по-перше,   пiдривається  репутацiя   банку,    так    як    значна
кiлькiсть  неповернених   кредитiв  може  призвести  до   падiння     довiри
вкладникiв, тобто до загрози неплатоспроможностi самого банку;
      /  по-друге,   виникають   додатковi   витрати    банку,    спричиненi
поверненням проблемних позик;
      /  по-третє,   це  призводить  до   заморожування    деякої    частини
позичкового капiталу в непродуктивних активах;
      /  по-четверте,   втрати  вiд  позичкових   операцiй   впливають    на
матерiальне  стимулювання  персоналу   банку,   його   зменшення   спроможне
викликати вiдтiк квалiфiкованих працiвникiв.
     Ця шкода  може бути значно бiльшою за своїм обсягом вiд прямих  збиткiв
вiд неповернення позичальником заборгованостi.
     Тому проблема визначення причин виникнення кредитного  ризику  (з  вини
банку,  позичальника чи iнших,  не  залежних  вiд  них  чинникiв),  а  також
рацiональне регулювання ризику кредитних вкладень є однiєю  з  найголовнiших
у процесi банкiвської дiяльностi, забезпечення його  безпеки  та  фiнансової
стiйкостi.



                  1.3. Методи захисту вiд кредитних ризикiв


     Природньо,  що,   визначивши  джерела  та  причини  можливих  загроз  у
кредитнiй  дiяльностi,  банк як бiзнесова особа  прагнутиме  захистити  себе
вiд  ймовiрних  збиткiв  та  потрясiнь.   Тому   основна  тема,   наголос  у
кредитнiй  полiтицi  банку   ставиться  на  досягненнi  безпеки,    зниженнi
ризиковостi кредитних вкладень якомога ширшими методами,  запобiганнi  втрат
активiв та банкiвського капiталу.
     З метою захисту своїх iнтересiв,  зменшення рiвнiв кредитних ризикiв  у
 процесi активної дiяльностi  комерцiйний  банк  керується  як  нормативними
положеннями,     показниками     ризику,     встановленими    iнструктивними
документами, так i власними критерiями оцiнки ймовiрних  ризикiв,   методами
та заходами щодо їх зниження,  котрi  вiдображаються  у  кредитнiй  полiтицi
банкiв.
     Найпростiшим  методом  захисту  вiд  ризику  неповернення   кредитiв  є
елементарне  нівелювання  ризику,  якого  може дотримуватись  банк,  надаючи
позики надiйним та перевiреним позичальникам. Але повнiстю  уникнути  ризику
у кредитнiй справi,  виключити  ймовiрну появу  втрат  практично  неможливо.
Головною метою  постає  мiнiмiзацiя  ризику,  банк  не  повинен   iгнорувати
ринок кредитних вкладень з вiдносно високим ступенем ризику, рацiонально  та
виважено оперуючи капiталом  у  даному  секторi   активної   дiяльностi.  Це
дозволить  банку  не  звужувати  сферу  своєї  дiяльностi  та  бути   гiдним
конкурентом у системi фiнансових посередникiв.
     Розгляд методiв  зниження  ризику  при  кредитуваннi,   тобто  заходiв,
спрямованих на зменшення ймовiрностi   та   обсягу   втрат   i  збиткiв  для
кожної   кредитної    операцiї    внаслiдок    неповернення    позичальником
заборгованостi,  почнемо з  лiмiтування  кредитiв  -- нормативно  визначених
показникiв максимального ризику.
      Лiмiтування  кредитiв  --  це  спосiб   встановлення   сум   граничної
заборгованостi за  позиками  конкретному  позичальнику.   Воно  здiйснюється
шляхом визначення лiмiтiв надання  позик,   якi   уособлюють  граничну  суму
кредиту,   котру   позичальник   має  право  отримати  в  банку.  Акцiонернi
комерцiйнi банки використовують  одну  з  таких форм  лiмiтування  кредитiв,
як вiдкриття кредитної лiнiї,  котра  є  юридично  оформленим  зобов'язанням
банку перед  позичальником  надавати  йому   протягом  обумовленого  термiну
кредити в межах встановленого  лiмiту.   При  цьому  банк,  надаючи  позику,
повинен  контролювати  дотримання   обов'язкових    економiчних   нормативiв
регулювання дiяльностi комерцiйних банкiв, визначених Iнструкцiєю № 10  "Про
порядок регулювання  та  аналiз  дiяльностi комерцiйних  банкiв".  Одним  iз
них є показник нормативного ризику  Н9  --  максимальний розмiр  ризику   на
одного позичальника.  Даний норматив розраховується за формулою:

                                      Зс
                           Н9 = ------ * 100%   (1),  де
                                      К

     Зс --  сукупна  заборгованiсть за позиками,  мiжбанкiвськими  кредитами
та  врахованими  векселями  одного   позичальника   (включаючи   100%   суми
заборгованостi   забалансових   зобов'язань,    виданих    стосовно    цього
позичальника);
     К -- капітал банку.
     Норматив Н9 не повинен  перевищувати  значення  25%,   тобто  жоден  iз
наданих одному позичальнику кредитiв (або  їх  сума)  не  може  перевищувати
чверть власного капiталу банку.
     Для контролю за концентрацiєю  кредитних  вкладень  комерцiйних  банкiв
введене поняття "великих кредитiв" -- це позики, котрi надає банк,  кожен  з
яких за обсягом бiльший 10%  власного  капiталу  банку.  Про  кожен  випадок
надання  "великого   кредиту"    комерцiйний   банк   повинен    повiдомляти
Нацiональний банк України.  Для запобiгання значному  кредитному  ризику  та
можливим  фiнансовим   проблемам   внаслiдок   неповернення   позичальниками
заборгованостi  за  "великими  кредитами"  встановлений  норматив   Н10   --
норматив  "великих"  кредитних  ризикiв  щодо  всiх   позичальникiв   банку.
Максимальний його розмiр встановлюється як спiввiдношення сукупного  розмiру
  "великих"  кредитних   ризикiв   (з   урахуванням   100%    позабалансових
зобов'язань банку) Ск та капiталу К комерцiйного банку:

                                                                Ск
                           Н10 = ------     (2) .
                                                                 К

Вiн не повинен перевищуванти 8-кратного  розмiру  власних  коштiв  банку  (у
разi   перевищення  даного  нормативу  вимоги  до  платоспроможностi   банку
подвоюються або потроюються).
     Також лiмiтується  надання банком мiжбанкiвських кредитiв за  допомогою
Н13  --   максимального   розмiру   наданих   мiжбанкiвських  позик.   Даний
норматив розраховується за формулою:

                                                        МБн
                       Н13 = ------ * 100%   (3),  де
                                                          К

     МБн -- загальна сума наданих банком мiжбанкiвських позик;
     К -- капітал банку.
Н13 не повинен перевищувати 200%.
     Також лiмiтується  надання  кредитних  коштiв  позичальникам-iнсайдерам
нормативами Н11 (максимальний розмір кредитів, гарантій та порук  на  одного
інсайдера) та Н12 (сукупно для всіх інсайдерів):

                                                          РК1 (РК)
                Н11 (Н12) == ------------- * 100%    (4),  де
                                                                К

РК1 (РК) – сукупний розмір наданих банком позик (в т.ч.  й  міжбанківських),
порук, врахованих векселів та 100% суми позабалансових вимог щодо одного  та
всіх інсайдерів відповідно.
          Iз застосування способу лiмiтування кредитiв  шляхом  встановлення
максимальних значень показникiв щодо  надання  позик  випливає  iнший  метод
захисту вiд  ризику  при  кредитуваннi,   а  саме  диверсифiкацiя  кредитних
вкладень.  Цей спосiб захисту передбачає розподiл та   розмiщення  надаваних
грошових засобiв мiж рiзними суб'єктами (юридичними та  фiзичними  особами).
Чим  бiльшiй  кiлькостi  позичальникiв   буде    переданий    у    тимчасове
користування  позичковий  капiтал  конкретного  банку,    тим,    за   iнших
однакових умов, меншим  буде  степiнь  ризику  неповернення  боргу,   позаяк
ймовiрнiсть банкрутства  одразу  багатьох   клiєнтiв  є  значно   нижчою  од
вiрогiдностi  банкрутства  одного  або  кiлькох   позичальникiв,    у   яких
зосереджена  значна  частка  кредитних  коштiв,  i тим  меншою   мiрою  банк
  буде   залежний   вiд    можливостi   чи   бажання  окремого  позичальника
повернути кредит.  Також з  цiєю  метою   банк  може  застосовувати   спосiб
зменшення  розмiрiв  надаваних  позик  у  тому  випадку,  якщо  вiн  не  має
цiлковитої  упевненостi   у   достатнiй   кредитоспроможностi   потенцiйного
позичальника, але  при  цьому  ступiнь  та рiвень втрат вiд надання  кредиту
є порiвнянним з вiдповiдними показниками неотримання  доходiв вiд  втраченої
вигоди.
     Зі свого боку  банки  у  процесі  кредитування  та  контролю  погашання
кредитів  формують,   грунтуючись   проведеною   попередньою   та   поточною
класифікацією  за  групами  ризиковості  кредитів,   страховий   резерв   на
відшкодування можливих втрат за наданими позиками. Даний  резерв  формується
тільки на  покриття  безнадійної  (збиткової)  кредитної  заборгованості  за
основним боргом (без процентів та комісій) за  всіма  наданими  позиками,  в
тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками,  операціями
фінансового  лізингу.  Розмір  резерву  визначається  загальною  сумою  всіх
позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених на  відповідний  кожній
групі кредитів коефіцієнт  ризику.  Нормативними  документами  класифіковано
наступні абсолютні величини розміру ризику:
 n для стандартних позик – 2%;
 n для позик під контролем – 5%;
 n для субстандартних позик – 20%;
 n для сумнівних до повернення позик – 50%;
 n для безнадійних позик – 100%.
Критерії віднесення  позик  кредитного  портфеля  до  тієї  чи  іншої  групи
ризиковості згадані  у  розділі  1.2.  Розрахунковий  резерв  дорівнює  сумі
добутків «чиста заборгованість, на яку  нараховується  резерв  *  коефіцієнт
ризику» всіх груп кредитів. Банк формує страховий резерв з  двох  складових:
резерву загального та резерву  спеціального.  Загальний  резерв  створюється
шляхом відрахувань на стандартні позики, спеціальний –  на  решту  позик  за
рахунок валових  витрат  банку  (до  40%  суми  сукупної  заборгованості  за
кредитами)  та,  за  необхідності,  відрахувань   з   прибутку.   Безнадійна
заборгованість позичальника, визнаного банкрутом, або яка виникла  внаслідок
його неспроможності погасити кредит  у  зв'язку  з  дією  непереборної  сили
(форс-мажору),  списується  зі  спеціального  резерву.  Звичайно,  що  кошти
резерву використовуються тільки у тому випадку,  коли  банк  упевниться,  що
кредити ніколи  не  будуть  погашені,  і  віднесе  їх  у  збитки  (погашення
безнадійної позики не відбулось протягом трьох років).
      Але  найголовнiшим  методом    захисту    вiд    кредитних    ризикiв,
визначення  необхiдного  обсягу  позики  та   можливих   шляхiв   повернення
заборгованостi банку є  аналiз   та   оцiнка   кредитоспроможностi  клiєнта,
його фiнансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.
      Кредитоспроможнiсть  позичальника   --   це  здатнiсть  юридичної  або
фiзичної особи повнiстю та у  строк   розрахуватися   зi   своїми  борговими
зобов'язаннями. Вона не фiксує неплатежi за  минулий  перiод  або  на  якусь
конкретну  дату,   а   прогнозує   його   платоспроможнiсть   на   найближчу
перспективу.
     До укладання кредитного договору банк повинен  ретельно  проаналiзувати
кредитоспроможнiсть позичальника, вивчити  фактори, котрi можуть  спричинити
непогашення позики. Можливiсть повернення  основної суми  боргу  є  одним  з
головних принципiв, який  завжди  повинен  бути  дотриманий  при  проведеннi
банком кредитних операцiй.  Тому оцiнка  якостi  потенцiйного   позичальника
та встановлення обгунтованостi позики є важливими етапами  надання  кредиту.
Анi наявнiсть солiдного забезпечення,  нi будь-якi  iншi  позитивнi  фактори
не зможуть запобiгти кризовiй ситуацiї, якщо позика не була обгрунтована.
      Аналiз   кредитоспроможностi   та   фiнансового   стану   позичальника
проводяться банком на пiдставi:
     1) документiв  та  матерiалiв,  отриманих  безпосередньо вiд клiєнта;
     2) документiв та матерiалiв про клiєнта у базах даних банку;
     3) iнформацiї з оточення клiєнта.
Опираючись  на   вищенаведений   методологiчний    пiдхiд,    схему   оцiнки
кредитоспроможностi клiєнта можна зобразити наступним  чином (мал. 2):


Загальна уява про клiєнта
                                                                      Оцiнка
Прийняття
Аналiз фiнансового стану клiєнта         кредитоспроможностi         рiшення
про
                                                                     клiєнта
кредитування
Аналiз ефективностi кредитованої угоди

              Мал. 2. Схема оцiнки кредитоспроможностi клiєнта.

     Загальна уява про  потенцiйного  клiєнта-позичальника,   його  характер
визначається репутацiєю,  ступенем вiдповiдальностi, готовнiстю та  бажанням
 повертати борг.  Банк  повинен  перш  за  все  з'ясувати,  як   позичальник
виконував  попереднi  зобов'язання  ранiше,  чи  були  у  нього  затримки  у
погашаннi  позик,   який  його  статус  у  дiловому  свiтi.  Для   отримання
психологiчного портрета  позичальника  (а  чи  збирається  клiєнт  повертати
борг  взагалi?  наскiльки достовiрними можуть  бути   поданi  ним  матерiали
та  документацiя?)  банк  використовує  особисте  знайомство   з   клiєнтом,
консультацiї з iншими  банками  та  фiрмами,  дiловими  партнерами  та  iншу
доступну iнформацiю.
     Фiнансовi можливостi позичальника, його здатнiсть до погашання  кредиту
та процентiв за позикою визначаються за допомогою ретельного  аналiзу   його
доходiв та витрат i перспектив їх змiни.
У принципi, у позичальника iснують три джерела погашення боргу:
     * поточнi касовi надходження;
     * продаж активiв;
     * iншi  джерела  фiнансування (враховуючи  запозичення  на  фiнансовому
ринку).
     Вважається цiлком прийнятним i найбiльш бажаним таке джерело  погашання
кредиту, як прибуток та iншi власнi  кошти,  задовiльним  --  залучення  для
покриття боргу засобiв вiд реалiзацiї активiв, та поганим джерелом  --  iншi
запозиченi кошти.
      Для здiйснення оцiнки фiнансового стану  позичальника-юридичної  особи
(крiм  банкiв)  банк-кредитор  має  врахувати  чiтко   визначенi  об'єктивнi
показники його дiяльностi, такi як:
 а) обсяг реалiзацiї;
 б) прибуток та збитки;
 в) рентабельнiсть;
 г) коефiцiєнти лiквiдностi;
 д)  грошовi  потоки  (надходження  коштiв  на  рахунки   позичальника)  для
забезпечення  повернення позики та сплати процентiв за нею;
 е) склад  та  динамiку дебiторсько-кредиторської заборгованостi.
     Також слiд розглядати фактори суб'єктивного характеру:
   - ефективнiсть управлiння позичальника;
   - макроекономiчна  ситуацiя i стан розвитку галузi позичальника;
   - ринкова   позицiя  позичальника  i  його  залежнiсть  вiд циклiчних  та
структурних змiн в економiцi та галузi;
   - наявнiсть  державних  замовлень  та  державної  пiдтримки  позичальника
тощо;
   - погашення  кредитної заборгованостi позичальником в минулому.
      Оцiнка  фiнансового   стану    позичальника   -   комерцiйного   банку
здiйснюється на пiдставi:
      а)  дотримання   обов'язкових   економiчних  нормативiв  та  оцiночних
показникiв  дiяльностi  комерцiйного   банку,   передбачених  Iнструкцiєю  №
10,  затвердженою  постановою  Правлiння  Нацiонального  банку  України  вiд
30.12.1996р. № 343;
      б) наявностi прибутку та збиткiв;
      в) аналiзу якостi активiв та пасивiв;
      г) створення ним вiдповiдних резервiв;
      д) виконання зобов'язань комерцiйним банком у минулому;
      е) якостi банкiвського менеджменту.
     При здiйсненнi оцiнки фiнансового стану   позичальника-фiзичної   особи
мають   бути  врахованi  соцiальна  стабiльнiсть  клiєнта,  тобто  наявнiсть
власної нерухомостi,  цiнних паперiв i т.iн., роботи, сiмейний  стан  i,  як
наслiдок:
      а) наявнiсть реальної застави;
      б) вiк та здоров'я клiєнта;
      в)загальний матерiальний стан клiєнта, його доходи та витрати;
      г)користування банкiвськими позиками у минулому  та   своєчаснiсть  їх
погашення i процентiв за ними,  а  також  користування  iншими  банкiвськими
послугами;
      д) зв'язки клiєнта з дiловим свiтом i т.iн.
      Пiдхiд  до  аналiзу  кредитованого  проекту   визначається   кредитною
полiтикою банку та цiлями, для реалiзацiї яких надається кредит:  комерцiйна
дiяльнiсть (угоди купiвлi-продажу), iнвестицiї чи виробництво.
      Об'єктами  кредитування  можуть  бути:   оборотнi  та  основнi  засоби
(включаючи нерухомiсть),  iнтелектуальна власнiсть (патенти, лiцензiї,  ноу-
хау  i  т.д.),   цiннi  папери,   а  також  право  користування  землею   та
природними ресурсами.  При аналiзi об'єкта кредитування слiд мати на  увазi,
що:
      * надання кредиту  на  поповнення  основних  та  оборотних  засобiв  є
цiлком нормальним явищем, але при  цьому  необхiдно  розглядати  лiквiднiсть
даної операцiї;
      * кредит новоствореним комерцiйним структурам є  ризикованою  справою,
незважаючи на те, що деякi з них  можуть  мати  успiшну  дiяльнiсть.  Досвiд
свiдчить,    що   значна    кiлькiсть    нових    пiдприємств    виявляється
нежиттєздатною;
      * необхiдно переконатися,  що клiєнт не просить надто великий  кредит,
 бiльший,  анiж йому потрiбно для конкретної мети. Ця обставина пов'язана  з
його фiнансовим станом та здатнiстю  повернути позику;
      * слiд пересвiдчитися,  що клiєнт не  просить   надто   малий  кредит,
анiж йому потрiбно, оскiльки у протилежному випадку  у  позичальника  можуть
виникнути проблеми зi здiйсненням кредитованого проекту (угоди) i,  отже,  з
погашанням кредиту;
      * суттєвий вплив на   можливiсть   банку   повернути   кредитнi  кошти
мають такi чинники,  як  наявнiсть  та  якiсть  забезпечення  позики,  строк
окупностi  проекту,    можливiсть   банкiвського    контролю   за   поточним
використанням кредиту позичальником,  соцiальнi наслiдки реалiзацiї  проекту
тощо.
            Опираючись   на   проведений   аналiз   кредитоспроможностi   та
фiнансового стану  позичальника, банк може зробити висновок про  реальнiсть,
можливостi та способи повернення  надаваної  позики  та  ступiнь  кредитного
ризику.
      Якщо  у  процесi  оцiнки  кредитоспроможностi  клiєнта  банк    дiйшов
позитивного  висновку   про  привабливiсть  кредитної  угоди,  то  наступним
елементом  визначення   рiвня   кредитного   ризику   даної   справи  постає
залучення  достатнього  забезпечення  кредиту,   позаяк  будь-якi  прогнознi
розрахунки, навiть найоптимiстичнiшi, не здатнi передбачити  усiх   можливих
ускладнень з поверненням  позики  та  процентiв  пiд  час  її  використання.
Сутнiсть даного методу захисту вiд кредитних  ризикiв  полягає  у  тому,  що
позичальник апрiорно гарантує вiдшкодування суми  кредиту  та  процентiв  за
ним.  До  таких гарантiй вiдносять:  неустойку,  заставу (заклад),  поступку
вимог  та  прав,  передавання   права   власностi,   гарантiї   та   поруки,
страхування.   Наведенi     форми     забезпечення    повернення     кредиту
оформлюються  спецiальними  документами,   котрi  мають  юридичну   силу   i
закрiплюють  за кредиторами визначене джерело для погашання  позики  у  разi
вiдсутностi  коштiв   у   позичальника   при   настаннi   строку   виконання
зобов'язань.
     Неустойка (штраф,  пеня) -- це визначена законодавством  або  кредитним
договором грошова сума,  котру боржник повинен  сплатити  кредитору  у  разi
невиконання зобов'язань або  їх  неналежного  виконання,  зокрема,   у  разi
прострочення  виконання.  Пеня,  як  правило,  застосовується   у   випадках
несвоєчасного виконання зобов'язання, у  процентному  вiдношеннi   до   суми
простроченого  зобов'язання i є продовжуваною  (тривалою)  вiдповiдальнiстю,
тобто  застосовуваною  послiдовно  за  кожний  з  перiодiв  прострочення  до
повного  виконання  зобов'язання.  Штраф  може  виражатись   у   процентному
вiдношеннi  до суми неналежного виконання зобов'язання або у  твердiй  сумi.
Так,   зазвичай   кредитним   договором   передбачається   сплата    бiльшої
процентної ставки  за  непогашену  у  строк  заборгованiсть  та  невиплаченi
проценти за позикою,  рiзниця ж мiж платою за користування позикою  у   разi
прострочення платежiв її повернення та платою при своєчасному  її  погашаннi
за своїм змiстом i є  пенею;  за  нецiльове використання кредиту,   виявлене
  банком,   --   штраф  у   процентному   розмiрi   вiд   суми   нецiльового
використання.
      Застава,  згiдно   чинного    законодавства   України,    є   способом
забезпечення зобов'язань,  зокрема,  отриманих позик. У цьому  випадку  банк
набуває права у разi невиконання позичальником зобов'язання щодо  повернення
кредиту та процентiв за  ним  задовiльнити свої вимоги за  рахунок  вартостi
заставленого предмету. Тому  предмет  застави  повинен  володiти  наступними
характеристиками:
      1.  Висока  лiквiднiсть.  Пiд  лiквiднiстю  у  даному  разi  розумiють
здатнiсть заставленого активу до конвертацiї у грошовi засоби.
     2. Здатнiсть до тривалого зберiгання.   (щонайменше,  протягом  термiну
дiї кредитного договору).
     3.  Вiдносна  стабiльнiсть  ринкових  цiн  на  заставлений  предмет  та
наявнiсть реальної вартостi предмета застави.
     4. Низькi витрати  на  зберiгання  (утримання)  та  можливу  реалiзацiю
застави.
     Предметом застави можуть бути майно та майновi права. В залежностi  вiд
об'єкта застави розрiзняють декiлька видiв застави:
     1) застава товарно-матерiальних цiнностей:
при застосуваннi цiєї форми в якостi  предмета  застави   виступають  партiї
сировини,   матерiалiв,  готової  продукцiї.   Перевагу   надають   товарам,
торгiвля  котрими  проводиться  на  бiржi,   тобто  таким,   на  якi   легко
визначити ринкову  цiну.  Прийнятнiсть  товарно-матерiальних  цiнностей  для
застави  зумовлюється  якiстю  цiнностей   та   доступнiстю   кредитора   до
здiйснення  контролю  за  їх   збереженням.   Критерiями   якостi   товарно-
матерiальних  цiнностей  вважають  вищенаведенi   характеристики   предметiв
застави. Також умовою використання товарних  запасiв  у  виглядi  застави  є
можливiсть їх страхування.
     2) застава дебiторських рахункiв:
прийнятнiсть даного виду застави визначається такими  критерiями, як  якiсть
товарiв та послуг,  що  реалiзуються,  та  фiнансова  стiйкiсть  покупця.  У
зв'язку  з  цим  банки  аналiзують   динамiку   покупця,   що   характеризує
повернення окремих цiнностей,  а також  динамiку,  структуру  та  тривалiсть
дебiторської заборгованостi стосовно кожного платника.
     3) застава цiнних паперiв:
в заставу  приймають  державнi цiннi папери та папери пiдприємств  та  фiрм.
Обов'язковою умовою тут постає висока лiквiднiсть цiнних  паперiв.  Якщо  за
предмет застави  використовують,   наприклад,   акцiї  фiрм,   то  у  даному
випадку мова не йде про  акцiї,   емiтованi  пiдприємством-позичальником,  а
про тi акцiї, котрi вiн придбав на ринку цiнних паперiв,   позаяк  вкладення
капiталу у цiннi папери є його реальним майном.
     4) застава векселiв:
можливе широке  застосування  даного виду застави з  розвитком  комерцiйного
кредитування та вексельного обiгу в  Українi.  Головна вимога до векселя  як
до  предмета  застави  полягає  в   обов'язковостi   вiдображення   реальної
товарної  угоди.   Слiд   враховувати   також  строк  платежу  за  векселем,
якiсть та асортимент товарiв, що продаються в кредит.
     5) застава депозитiв, що знаходяться у тому ж банку:
найбiльш зручний i найбiльш привабливий  для  банку  вид  застави,  оскiльки
застава  пропонується  одразу  у  грошовiй  формi,   банк  має  пряму  змогу
контролювати стан предмета застави,   а  у  разi  невиконання  позичальником
своїх  вимог  заставлений  депозит  просто   використовується   банком   для
погашення боргу.
     6) застава нерухомостi (iпотека):
зазвичай використовується при наданнi великих довгострокових  кредитiв,  так
званих  iпотечних позик.   Iпотекою  визнається  застава  землi,  нерухомого
майна, при  якiй  земля  та  (або)  майно,  що  становить  предмет  застави,
залишається у заставодавця або третьої особи. Предметом  iпотеки  може  бути
майно, пов'язане iз  землею  --  будiвля,  споруда,  квартира,  пiдприємство
(його структурнi пiдроздiли) як цiлiсний майновий комплекс,   а  також  iнше
майно, вiднесене
законодавством до нерухомого.

     7) застава дорогоцiнних металiв:
в якостi предмета  застави  приймають  монети,  зливки,  вироби  iз  золота,
срiбла,  платини, дорогоцiннi каменi, коштовностi тощо. Цей  вид  застави  у
даний час застосовується дуже рiдко.
     8) застава рухомого майна:
обладнання, машини, механiзми, iнвентар, транспортнi засоби, худоба та  iнше
-- для промислових, комерцiйних  та  iнших  фiрм,  фермерських  господарств;
предмети довготривалого вжитку ( в т.ч.   особистi  транспортнi  засоби)  --
для iндивiдуальних позичальникiв.
     Якщо розглядати заставу майна бiльш широко, то банк  в  якостi  застави
може приймати i права позичальника на володiння заставленим майном.
      Предмет  застави   може  залишатися  у   володiннi   як   заставодавця
(позичальника), так i  заставодержателя  (банку-кредитора).   Природньо,  що
кращим  випадком  для  банку  щодо  контролю  та  впевпеностi  у  збереженнi
предмета застави є передання останнього на зберiгання  заставодержателю.   У
даному разi рухоме майно,  заставлене пiд забезпечення  отримуваної  позики,
передане у володiння заставодерателевi,  є  закладом.  У  випадку  залишення
предмета застави у заставодавця  пiд  замком  та  печаткою  заставодержателя
таку  заставу називають твердою.
     При оцiнцi предмета застави  банку  слiд  мати  на  увазi,  що  реальна
вартiсть  заставленого  майна   повинна  бути  не  меншою  суми  кредиту  та
витрат щодо виконання кредитного договору та  договору застави. Як  правило,
 загальна заборгованiсть за кредитом з метою  зниження  ризику  кредитування
не повинна перевищувати 70-75%   вартостi   заставленого  предмета  --  тодi
кредит вважається забезпеченим.
     Банку слiд також перевiрити, чи пропоноване в заставу майно не  є   вже
ранiше  заставленим,   тобто  у  жодному  разi   не   припускати   можливого
перезаставлення, оскiльки  у  разi  неповернення  суми  боргу  позичальником
звернення  стягнення  на  заставлене  майно  може  бути  не  задоволене,   i
кредитний ризик таким чином значно зросте.
     Гарантiя -- це форма забезпечення надаваної позики у виглядi  договору,
котрий  укладається  мiж  банком-кредитором  та третьою особою-гарантом  про
вiдповiдальнiсть   за   повернення   позичкового   боргу   клiєнта    шляхом
надiслання  у  банк  гарантiйного листа та прийняття цього листа  банком  до
виконання.   Можна   також   вважати  встановленими  договiрнi  стосунки   в
частинi гарантiї, якщо у договорi  мiж  банком  та  отримувачем  кредиту   є
посилання  на  наданий банку гарантiйний  лист.  Гарантами можуть  виступати
будь-якi  фiнансово  стiйкi  органiзацiї  або  банки.   Вважаються   найменш
ризикованими позики,  наданi пiд гарантiї уряду або iнших банкiв. Строк  дiї
гарантiї передбачають зазвичай на 10-15 днiв довшим вiд  термiну  повернення
 боргу.  Гарант несе субсидарну вiдповiдальнiсть, тобто кредитор  має  право
вимагати  задоволення  заборгованостi  у повному обсязi   або   окремiй   її
частцi вiд гаранта тiльки у разi  неможливостi  їх  задоволення  за  рахунок
боржника. Якщо позичальник при настаннi  термiну  погашання  позики  не  має
коштiв  на  розрахунковому  рахунку,   непогашений   кредит   стягується   у
безспiрному  порядку з рахунку гаранта.
     Порука -- також форма забезпечення  кредиту,   згiдно  якої  поручитель
на   пiдставi  письмово  укладеної  угоди   зобов'язується   перед   банком-
кредитором вiдповiдати за виконання  позичальником свого   боргу  у  повному
обсязi або його частцi.  Якщо iнше не обумовлене  договором  поручительства,
то:
      а)  у  разi  невиконання  зобов'язань  боржник  та  поручитель  несуть
вiдповiдальнiсть перед банком як солiдарнi винуватцi боргу;
      б) поручитель  вiдповiдає  в  тому ж обсязi,  як i  боржник,  зокрема,
за сплату процентiв, вiдшкодування збиткiв, сплату неустойки;
      в) особи, якi спiльно  дали  поручительство,  несуть  вiдповiдальнiсть
перед банком солiдарно.
     Поступка (цесiя) на  користь  банку  вимог  та  рахункiв   позичальника
третiй  особi  як  наступна  форма  забезпечення  означає  передавання  прав
банковi змiнювати напрямок  грошового  потоку  вiд  реалiзацiї  товарiв   та
послуг  на погашання кредиту при настаннi термiну  його  повернення.   Цесiя
виконується на пiдставi укладеної  мiж  банком  та  позичальником  угоди,  в
котрiй зазначаються сума вимог та рахункiв,  що пiдлягають перепоступцi,  та
iншi умови. Коли позичальник має  розрахунковий   рахунок  у  даному  банку,
то угода про перепоступку не є обов'язковою,  а момент  перепоступки   можна
передбачити у кредитному договорi.
      Ще  одним  методом  захисту  банкiв  вiд  кредитних  ризикiв  у  своїй
дiяльностi  та  однiєю  з можливих форм забезпечення надаваних позик є  така
галузь,  як страхування окремих випадкiв, вiрогiдних у взаємовiдносинах  мiж
кредитором   та   позичальником.    Оскiльки   комерцiйним   банкам   чинним
законодавством  забороняється   власна   дiяльнiсть  у  сферi   страхування,
банки для вiдстоювання своїх iнтересiв звертаються до страхових компанiй.
      Даний  спосiб  широко  застосовується  практично   у   всьому   свiтi.
Страхування операцiй та дiй,  пов'язаних  з  наданням  кредитiв,  передбачає
повне  передання  вiдповiдальностi  та  ризику  органiзацiї,  котра  страхує
кредит.
     До кредитних ризикiв, котрi можна застрахувати, вiдносять:
      а) страхування ризикiв забезпечення кредитiв;
       б)   страхування    пiдприємницьких    ризикiв    позичальника,    що
стосуються використовуваної ним позики;
      в) страхування банкiвських кредитiв та контрактiв,  пiд якi  надаються
кредити.
       г)  страхування  забезпечення  кредитiв,  що  передбачає   можливiсть
застрахувати  заставлюване  матерiальне  майно,   цiннi   папери,    (акцiї,
сертифiкати, векселi тощо).
      Безпосереднiм  видом  страхування    вiд    кредитних    ризикiв   для
комерцiйних  банкiв  є  страхування  банкiвських   кредитiв  та  контрактiв,
пiд якi надаються   кредити.   Дана   послуга   страхових  компанiй  України
виникла на етапi перехiдної економiки.  Вона складається з наступних видiв:
     1) страхування ризику неповернення кредиту:
договiр страхування  укладається  мiж  страховиком  та  банком.  У  договорi
передбачається  рiвень  вiдповiдальностi  страховика,  котрий   не   повинен
перевищувати   90%.   Страхова   сума   визначається   як   загальний   борг
позичальника за кредитом.  За цим видом страхування можливi два варiанти:
      а) мiж  банком  та  страховиком  укладається  загальна  угода,  згiдно
якої банк передає на страхування  ризики  неповернення   кредитiв  за  всiма
кредитними договорами;
      б) на страхування передаються тiльки окремi ризики.
      Зрештою, страхування  ризику   неповернення   кредитiв   у  даний  час
майже не використовується,  оскiльки банки не хочуть  бути  страхувальниками
та сплачувати страховi премiї, хоча за цiєю формою договору iнтереси  банкiв
захищаються.
      2)  страхування   вiдповiдальностi   позичальникiв   за   неповернення
кредитiв:
даний договiр  укладається  мiж  страховиком   та   позичальником.  Страхова
сума також дорiвнює загальному  борговi   клiєнта.   Даний  вид  страхування
зараз доволi поширений, проте у зв'язку з  впливом  цiлого  ряду  негативних
чинникiв  економiчної   стагнацiї,   полiтичної   хиткостi   та   податкової
дискримiнацiї, зростанням обсягiв непогашених заборгованостей його не  можна
вважати  ефективним.   Застосовуються  й  iншi  юридичнi  форми,  наприклад,
договiр  поступки   банковi   позичальником-страхувальником   права   вимоги
страхового  вiдшкодування при настаннi страхового випадку тощо.
     3) страхування ризику несплати процентiв:
не набув поширення, оскiльки вищевказанi  види  страхування  передбачали  цю
форму як їх складову частину.
     4) страхування вiдповiдальностi за невиконання умов контрактiв:
даний вид страхування також з'явився у перехiдний перiод розвитку  економiки
i слугував забезпеченням кредитiв,  надаваних   банками.  Договiр  укладався
мiж страховиком та партнером банку по контракту, за яким  надавався  кредит.
Деколи укладались чотирьохстороннi договори, сторонами яких виступали  банк,
 страховик, позичальник та партнер по контракту.
      Загалом  страхування   надаваних  банком  кредитiв   вiд   ризику   їх
неповернення трактується  як  форма  недостатнього  забезпечення,  тому  при
управлiннi банками  кредитними  ризиками  їм  слiд  розглядати  даний  метод
зниження ризикiв як допомiжний у поєднаннi  з  iншими.
          У даному роздiлi варто побiжно згадати й такий метод  захисту  вiд
кредитних ризикiв, як надання банками  дисконтних  позик,   тобто  попереднє
утримання плати за користування кредитом з  суми  надаваної  позики.   Такий
спосiб гарантує банковi отримання процентiв за  кредитом,  але  питання  про
повернення основної суми боргу  залишатиметься  вiдкритим,  якщо  не  будуть
використанi й  iншi  засоби  зниження  ризику.  Даний  метод  застосовується
iноземними банками. В Українi надання дисконтних позик заборонене.
     Звичайно,  пiсля  виконання  усiх  процедур,  пов'язаних  iз   наданням
кредиту,   банк   повинен   контролювати  цiльове  використання  позики   та
поточний фiнансовий стан клiєнта.
      Такими є основнi методи та заходи захисту власних  iнтересiв банкiв  у
  сферi  кредитних  вiдносин,   визначенi  як  законодавчим  та  нормативним
шляхом,  так i практичними кроками та дiями комерцiйних банкiв.





смотреть на рефераты похожие на "Кредитнi операцiї комерцiйних банкiв, їх сутнiсть та ризикове середовище "