Философия

Щодо визначення поняття стратегія життя


                                                                І.О. Кудінов

                  Щодо визначення поняття “стратегія життя”

      Генеза визначення дефініції “стратегія життя” пов’язана з  визначенням
двох складових цього поняття: “стратегія” та “життя”.
      Стратегія.  Етимологія  слова  “стратегія”  походить   від   грецького
strategos –   “мистецтво   генерала”   [9, 257].   У   Великій    Радянській
Енциклопедії поняття “стратегія” визначається, як  “можливий  відповідно  до
правил стратегічної гри спосіб  дії  гравця  чи  коаліції”  [3, 547].  Першу
теоретичну  розробку  поняття  “стратегія”  і  його  практичне  застосування
одержало у виді  військової  стратегії,  як  складової  частини  військового
мистецтва, що представляє його вищу  частину  й  охоплює  питання  теорії  і
практики  підготовки  збройних  сил  до  війни,  її  планування  та  ведення
[3, 547].
      Галузь  управління,  точніше,  стратегічний  менеджмент   (управління)
визначає стратегію як “довгостроковий якісно  визначений  напрямок  розвитку
організації, що стосується сфери,  коштів  і  форм  її  діяльності,  системи
взаємин усередині організації, а також позиції організації  в  навколишньому
середовищі”  [4, 220].  З  погляду  американських  дослідників   М. Мескона,
М. Альберта і Ф. Хедоури стратегія –  це  “детальний  всебічний  комплексний
план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії  організації  і
досягнення її цілей” [9, 257]. На думку  автора  Р. Фатхутдинова,  стратегія
являє  собою  програму,  план,  генеральний  курс  суб'єкта   керування   по
досягненню їм стратегічних цілей у будь-якій області діяльності  [11, 7].  У
самому загальному виді стратегія визначається, як “генеральний напрямок  дій
організації,  проходження  якого  в   довгостроковій   перспективі   повинно
привести її до мети” [4, 222].
      Термін “стратегія” в філософському  значенні  починає  розглядатися  в
наукових  працях  вітчизняних  дослідників  С.Л. Рубінштейна,   Л.Н. Когана,
Б.Г. Анан’єва,      Г.М. Андрєєвої,      А.Н. Леонт’єва,       Н.М. Амосова,
А.Т. Москаленко  і  В.Ф. Сержантова.  Однією  з  перших   робіт,   що   була
присвячена проблемі  філософського  осмислення  поняття  “стратегія”,  стала
монографія  К.А. Абульханової-Славскої  “Стратегія  життя”.  Вона  визначала
стратегію в широкому  змісті,  як  здатність  особистості  з'єднувати  “свої
індивідуальні  особливості,  свої  статусні  і  вікові  можливості,   власні
домагання з вимогами суспільства”, чи у вузькому змісті, як “спосіб  рішення
життєвих протиріч” [1, 66-67].
      Життя. Велика  Радянська  Енциклопедія  дає  нам  наступне  визначення
поняттю “життя”: “Життя – вища, в порівнянні з фізичною  і  хімічною,  форма
існування матерії” [2, 205-206]. А. Нечипорович визначає життя,  як  систему
добре збалансованих взаємозалежних перетворень органічних  речовин,  основою
яких є атоми вуглецю чи перетворення,  що  характеризують  діяльність  живих
організмів і є основою таких біологічних функцій, наприклад, як  харчування,
ріст, зв'язаний з  нагромадженням  великої  енергії  біомаси  і  формуванням
функціональних структур, розвиток, що визначає проходження  життєвих  циклів
живих форм на всіх рівнях її організації,  розмноження  різних  генотипів  з
наступною їх еволюцією і просторовою експансією [8, 12].
      Нажаль,  у  всіх  цих  визначень  є  недолік –  вони   не   враховують
соціального  аспекту  життя.  Найбільш  повно  до  вивчення  феномена  життя
підійшла  Г.В. Воловик.  Дане  автором  визначення  поєднує  біологічний   і
соціальний  рівні  життя.  Згідно  Г.В. Воловик,  життя –   це   “соціально-
філософська  категорія  для  позначення  об'єктивних  специфічних   способів
існування відкритих білкових систем на Землі,  здатних  до  самовідтворення,
асиміляції  і  дисиміляції,  росту  і  розвитку,  саморегуляції,  що   мають
спадковість  і  мінливість,  дискретність  і  цілісність,  подразливість   і
ритмічність при  обов'язковому,  в  умовах  нашої  планети,  єдності  складу
біогенних речовин живих організмів, що відрізняються  наявністю  необмежених
можливостей  до  саморозвитку,  аж  до  виникнення  мислячих  форм,  здатних
усвідомлювати  самих  себе  і  необхідність   збереження   визначених   цією
категорією феномена як  вищої  цінності”  [6, 14].  Додаткову  привабливість
даного визначення додає свіжість дослідження (2001 рік).
      У роботі Г.В. Воловик життя  представлене  як  єдність  двох  рівнів –
біологічного і суспільного. Біологічний  рівень  містить  у  собі:  а) життя
вірусів; б) життя рослин; в) життя  тварин  і  г) життя  людини.  Громадське
життя   складається   з:   а) життя   особистості;   б) життя    соціального
співтовариства; в) життя суспільства в цілому [6, 15].
      Після розгляду складових частин поняття “стратегія  життя”,  перейдемо
до аналізу сутності даного поняття. Як  вихідне  визначення,  від  якого  ми
відштовхуємося  в  дійсному  дослідженні,  є  визначення   стратегії   життя
К.А. Абульханової-Славскої. Поняття  “стратегія  життя”  представлено  в  її
роботі з двох точок  зору:  у  широкому  змісті,  як  здатність  особистості
з'єднувати індивідуальні особливості,  можливості  і  домагання  з  вимогами
соціального середовища, і, у вузькому змісті,  як  спосіб  рішення  життєвих
протиріч.
      Таким чином, життєва стратегія є спосіб  вирішення  протиріч.  Виникає
питання – між  ким  виникає  протиріччя?  Згідно  К.А. Абульхановій-Славскій
такі виникають між особистістю  і  суспільством,  особистістю  і  соціальною
групою. Якщо абстрагуватися від даних сторін стратегії життя,  можна  прийти
до двох сторін: соціальний суб’єкт й об'єкту життя.
      Соціальний суб’єкт. Спираючись на визначення стратегії, видно, що дане
поняття припускає наявність носія стратегії. Носієм стратегії у  військовому
мистецтві  виступає  вище  командування,  у  менеджменті –  організація.  Що
стосується філософського аспекту, то в  цьому  випадку  носієм  стратегії  є
“суб'єкт життя” [1; 7].
      Поняття “суб'єкт” (від лат. subjectus – лежачий унизу, що  знаходиться
в основі, від sub – під і jaco –  кидаю,  скарбу  підстава)  позначає  носія
предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності,  спрямований
на  об'єкт  [12, 633].  “Суб'єкт  завжди  носить  конкретний  характер.   Це
виявляється, по-перше, у тім, що він виступає або як конкретна  особистість,
що діє свідомо і відповідально за свої дії, або як конкретне  надособистісне
соціальне утворення, за  умови,  що  в  утворюючих  його  людей  є  загальні
інтереси, мети, дії, що вони являють собою  деяку  цілісність.  Конкретність
суб'єкта виявляється,  по-друге,  у  тім,  що  його  предметно-практична  чи
діяльність пізнання націлені на конкретний об'єкт” [5, 79-80].
      Ідею суб'єкта життя запропонував С.Л. Рубінштейн у середині 30-х років
як своєрідний ідеал,  оптимальний  спосіб  здійснення  життя  [10, 10].  Для
вивчення  життєвого  шляху,  з'ясування  причинного  зв'язку  активності   і
розвитку  особистості  зі  змінами  її  життя,  було  запропоноване  поняття
“життєві відносини”  особистості,  серед  них  названі  три:  відношення  до
предметного світу, до інших людей і до самого себе. Рубінштейн вивчив  того,
хто зв'язує в самім житті її лінії своїм  власним  “вузлом”  і  назвав  його
суб'єктом, тому що людина зв'язує їх сама, а потім  по-своєму  і  тим  самим
інакше, ніж інші – особистість, як суб'єкт життя. У нашій роботі  ми  будемо
дотримувати    визначення    поняття    “суб'єкт    життя”,    запропоноване
М.А. Лепським, який визначає його, як “своєрідний ідеал, оптимальний  спосіб
здійснення  життя,  що  виявляється  в  тім,  як  будуються  вчинки,   лінії
поводження на основі бажань і реальних можливостей” [7, 112].
      Суб’єктом  життя  можуть  виступати  особистість,   соціальна   група,
суспільство в цілому. Виходячи з  того,  що  особистість,  соціальна  група,
суспільство  в  цілому  являють  собою   соціальний   рівень   життя,   тому
правомірним буде вважати носієм  стратегії  суб'єктів  життя –  особистість,
соціальну групу, суспільство в цілому, що ми  поєднуємо  загальним  поняттям
“соціальний суб'єкт”.
      Об’єкт життя. Поняттю “соціальний суб'єкт” протистоїть “об'єкт життя”.
Об'єкт –  “(лат.   objectum –   предмет,   від   objicio –   кидаю   вперед,
протиставляю), те, що протистоїть суб'єкту  в  його  предметно-практичній  і
пізнавальній діяльності” [12, 437]. Відповідно  визначенню  об'єкта,  об'єкт
життя визначається  як  те,  що  протистоїть  соціальному  суб'єкту  в  ході
життєдіяльності на основі  його  потреб  і  реальних  можливостей.  На  нашу
думку, як об'єкт життя виступає навколишнє середовище,  у  якій  приходиться
існувати соціальному суб'єкту. Завдяки навколишньому середовищу він  одержує
можливість  обмінюватися  енергією,  речовиною  й  інформацією  як  із  усім
середовищем, так і з окремими  її  частинами,  що  забезпечує  збереження  і
розвиток соціального суб'єкта як такого.  Складовою  частиною  навколишнього
середовища соціального  суб'єкта  є  середовище  соціальне,  обумовлене,  як
“навколишнє суспільне людини, матеріальні і духовні  умови  його  існування,
формування  і  діяльності”  [12, 624].  Як  об'єкт  життя  можуть  виступати
особистість, соціальні групи, суспільство в цілому  і  біосфера  Землі.  Для
об'єднання  даних  понять  ми  будемо   використовувати   поняття   “життєве
середовище”.
      Друге питання, що виникає при аналізі  визначення  “стратегії  життя”,
це – при яких умовах виникають протиріччя?  Таких  випадків  три:  по-перше,
коли інтереси, цілі, ідеали, наміри соціального  суб'єкта  не  збігаються  з
інтересами, цілями, ідеалами і/чи намірами  життєвого  середовища  (стосовно
відношення  наступних  об'єктів  життя:  особистість,  соціальна   група   і
суспільство в цілому) [1]; по-друге, коли потреби, наміри і дії  обмежуються
тими рамками, у які ставить життєве середовище соціальний суб'єкт  [1];  по-
третє, коли виникають особливі умови, у яких існування соціального  суб'єкта
характеризується наявністю безлічі труднощів, аж до  екстремальних  ситуацій
[7].
      Отже, говорити про стратегію життя, як  про  спосіб  дозволу  протиріч
можна в наступних випадках: по-перше, коли спосіб дозволу життєвих  протиріч
змінює  напрямок  життєвого  шляху  соціального  суб'єкта   (коли   знайдена
відповідь  на  питання –  куди);  по-друге,   коли   дозволяються   найбільш
життєвоважливі протиріччя соціального суб'єкта.
      Також додамо наступне: крім життєвих протиріч у  визначенні  стратегії
життя  К.А. Абульханова-Славська  використовує  поняття  “спосіб”,   точніше
“спосіб рішення”. Спосіб рішення означає  варіативність  поняття  “стратегія
життя”,  коли  вибір  визначеної  альтернативи  залежить  від   суб'єктивних
переваг, індивідуальних властивостей суб'єкта життя, а також  умов  і  вимог
об'єкта життя.
      Таким чином, стратегія  життя –  це  поняття,  що  відображає  варіант
вирішення життєвоважливих протиріч, що  виникли  в  процесі  життєдіяльності
соціального суб'єкта.

                                 Література

1.     Абульханова-Славская К.А.  Стратегия  жизни. –  М.:  Мысль,   1991. –
    299 с.
2.     Большая  советская  энциклопедия  / Под  ред.  А.М. Прохорова. –  3-е
    изд. – Т. 9. – М.: Советская энциклопедия, 1972. – 623 с.
3.     Большая  советская  энциклопедия  / Под  ред.  А.М. Прохорова. –  3-е
    изд. – Т. 24, Ч. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1976. – 608 с.
4.    Виханский О.С., Наумов А.И.  Менеджмент.  Учебник. –  3-е  изд. –  М.:
    Гардарика, 1998. – 528 с.
5.    Воловик В.И. Философия  истории.  Курс  лекций. –  Запорожье,  1995. –
    152 с.
6.     Воловик Г.В.  Життя  як  цілісність:  соціально-філософський  аналіз.
    Автореферат на здобуття … канд.  філософ.  наук. –  Запоріжжя,  2001. –
    18 с.
7.    Лепский М.А. “Свет” и “тень”  социальной  перспективы. –  К.:  Молодь,
    2000. – 410 с.
8.    Лепський М.А. Соціально-філософський  аналіз  взаємозв’язку  життя  та
    смерті: проблема виживання. Автореферат  на  здобуття  …  канд.  філос.
    наук. – Запоріжжя, 1997. – 24 с.
9.     Мескон М.Х.,  Альберт М.,  Хедоури Ф.  Основы  менеджмента:  Пер.   с
    англ. – М.: Дело, 1992. – 702 с.
10.    Рубинштейн С.Л.  Основы  общей  психологии. –  СПб.:  Питер,  1999. –
    720 с.
11.   Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник для  вузов. –  3-е
    изд. – М.: ЗАО “Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1999. – 416 с.
12.    Философский  энциклопедический  словарь  / Редкол.:   С.С. Аверинцев,
    Э.А. Араб-Оглы,  Л.Ф. Ильичев  и  др. –  М.:  Советская   Энциклопедия,
    1989. – 815 с.


смотреть на рефераты похожие на "Щодо визначення поняття стратегія життя"