Финансы

Шпоры на экзамен по Финансам


Необхідність та сутність фінансів
Фінанси як економічну категорію  звичайно  поєднують  із  рухом  грошей.  Чи
йдеться про розподіл прибутку, чи про сплату  податків.  чи  про  формування
державного та місцевого бюджету -  у  всіх  цих  операціях  маємо  справу  з
фінансами. Якщо абстрагуватися від конкретних форм, у яких  проявляють  себе
фінанси, можна  побачити  те  спільне,  що  їх  об'єднує,  -  це  специфічні
відносини між різними учасниками суспільного виробництва, тобто перш за  все
це - суспільні  відносини.  Відомо,  що  частина  суспільних  відносин.  яка
пов'язана з виробництвом, становить  економічні  відносин.  Вони  виникають,
безпосередньо у суспільному виробництві на різних стадіях його  відтворення.
Економічні відносини можуть маги грошовий та негрошовий характер.  Фінансові
відносини пов'язані лише з  грошовими  відносинами.  проте  не  всі  грошові
відносини  пов'язані   з   фінансами.   На   підставі   використання   таких
філософських категорій, як "ціле"  і  "частка",  можна  визначити  фінансові
відносити як частину суспільно-економічних грошових  відносин.  Це  означає,
що по-перше, не всі  суспільні  підносний  г  економічними,  але  економічні
підносний завжди виступають як суспільні відносини.  По-друге,  всі  грошові
відносини є економічними, проте не всі економічні  відносини  є  обов'язково
грошові. І, по-третє, не  всі  грошові  відносини  є  фінансовими,  але  всі
фінансові  відносини  с  грошовими.  Отже,  зміст  фінансів  як  економічної
категорії полягає в тому, що вони  завжди  мають  грошову  форму  виявлення.
Гроші с обов'язковою умовою існування фінансів. Немає грошей - не може  бути
й фінансів, оскільки фінанси - це  суспільна  форма,  обумовлена  існуванням
грошей. Якщо па окремих стадіях відтворювального процесу немає руху  грошей,
то  на  цих  стадіях  не  можуть  виникнути  фінанси.   На   першій   стадії
відтворювального процесу - стадії виробництва - такого  руху  немає.  Сферою
виникнення та функціонування фінансів стає стадія відтворювального  процесу,
па якій відбувається розподіл  вартості  суспільного  продукту  за  цільовим
призначенням і суб'єктами господарювання.  Кожен  із  них  повинен  одержати
свою частку у  виробленому  продукті.  Тому  важливою  ознакою  фінансів  як
економічної категорії є розподільчий характер  фінансових  відносин.  Але  й
цієї  ознаки  є  не  досить  для  повної   характеристики   суті   фінансів.
Різноманітність розподільчих відносин  призводить  до  того,  що  на  другій
стадії відтворювального процесу діють різні економічні  категорії:  фінанси,
кредит, заробітна платня, ціна.

Фінансові ресурси - це сукупність коштів,  що  перебувають  у  розпорядженні
держави та суб'єктів господарювання.  Вони  характеризують  фінансовий  стан
економіки і водночас с джерелом її розвитку.
Вони формуються у суб'єктів господарювання  та  держави  за  рахунок  різних
видів грошових  доходів,  надходжень,  відрахувань,  а  використовуються  на
розширене відтворення,  матеріальне  стимулювання  працівників,  задоволення
соціальних та інших потреб суспільства.  Приналежність  фінансових  ресурсів
конкретному суб'єкту господарювання та державі дозволяє відокремити  їх  від
грошових коштів  населення  і,  зокрема,  провести  межу  між  фінансами  та
заробітною платнею.
Потенційно  фінансові  ресурси  утворюються  на  стадії  виробництва,   коли
створюється  нова  вартість,  але  саме  потенційно,  оскільки  робітник  за
верстаком виробляє не фінансові ресурси, а продукти праці у товарній  формі.
Реальне  формування  фінансових  ресурсів   починається   лише   па   стадії
розподілу, коли вартість реалізована і у  складі  виручки  виділяють  окремі
конкретні економічні  форми  реалізованої  вартості.  Ось  чому,  наприклад,
прибуток, хоч і створюють на стадії виробництва, однак кількісно його  можна
визначити та використати лише під час вартісного розподілу.
Використання фінансових  ресурсів  здійснюється,  здебільше,  через  грошові
фонди соціального цільового призначення, хоч є можливою  і  нефондова  форма
їх використання. Фінансові фонди важлива складова частина загальної  системи
грошових фондів, то функціонують у
народному  господарстві.  Фондова  форма  використання  фінансових  ресурсів
об'єктивно  обумовлена  потребами  розширеного  відтворення  і   має   деякі
переваги  у  порівнянні  з  нефондовою  формою:  дозволяє  тісніш   узгодити
задоволення  потреб  з  економічними  можливостями  суспільства;  забезпечує
концентрацію   ресурсів   на   основних   напрямках   розвитку   суспільного
виробництва;  дає  можливість  повніше  узгодити  суспільні,  колективні  та
особисті економічні інтереси й тим активніше впливати на виробництво.
Якщо  розглянути  фінансові  ресурси  як  матеріального   носія   фінансових
відносин, то можна виділити фінанси із загальної  сукупності  категорій,  що
беруть участь у  вартісному  розподілі.  Жодна  з  них,  крім  фінансів,  не
характеризується таким матеріальним носієм. Звідси, важлива ознака  фінансів
- фінансові відносини завжди пов'язані з  формуванням  грошових  доходів  та
накопичень, що набувають форму фінансових ресурсів. Ця  ознака  є  загальною
для фінансових відносин будь-якої суспільно-економічної формації, де б  вони
не функціонували. При цьому, форми та методи, за допомогою яких  створюються
та використовуються фінансові ресурси, змінюються  в  залежності  від  зміни
соціальної природи суспільства.
Виявлення природи та суті фінансів одночасно з осмисленням  специфічних  рис
цієї економічної категорії дозволяє дати таке визначення:
Фінанси  це  грошові  відносини,  що  виникають  у  процесі   розподілу   та
перерозподілу   вартості   валового   суспільного   продукту    й    частини
національного багатства. Цей розподіл дозволяє формувати  грошові  доходи  і
нагромадження у суб'єктів господарювання й держави та використовувати їх  на
розширене відтворення,  матеріальне  стимулювання  працівників,  задоволення
соціальних та інших потреб суспільства.

Роль фінансів в умовах ринку
Фінанси,   являючись     інструментом     другої      стадії     суспільного
витворення можуть впливати на всі стадії  відтворення  і  процес  в  цілому.
Фінанси: Сфера матеріального виробництва - таким  чином  здійснює  вплив  на
характер  і  масштаби  виробництва;  Сфера  обертання  -  Вона  представлена
торгівлею.   В   ній   характерні   процеси   купівлі-продажу.   Споживацькі
властивості  товару  не  змінюються,  а  змінюється  його  вартість.   Товар
продасться і підприємство отримує виручку (Д). Потім  відбувається  poзпoділ
цієї виручки на  фонди  відшкодування,  накопичення,  споживання.  Фінансові
відносини передують і завершують пронес купівлі-продажу;  Сфера  споживання,
де відокремлюють: комерційні організації та бюджетні  організації.  Сьогодні
можна  зустріти  організації  змішаного  типу,   де   комерційні   структури
виділяють  гроші  для  бюджетних  організацій.  Отже,   роль:   забезпечують
розподіл ВВП і фінансові потреби  юридичних  і  фізичних  осіб  та  держави;
забезпечують  кругообіг  фінансових  ресурсів  і  тим  самим  безперервність
відтворення виробництва;   здійснюють  перерозподіл  первинних  і  вторинних
доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами  населення,  окремими
юридичними  і   фізичними   особами;   впливають   на   інтереси   суб'єктів
розподільних  відносин  і  регулюють  різні  напрями  соціально-економічного
розвитку; відіграють провідну роль у системі економічних  методів  керування
економікою країни; утворюють систему фінансових показників,  які  відіграють
роль  індикаторів  стану  і  розвитку   економічної   та   соціальної   сфер
суспільства; забезпечують усеохоплюючий  контроль  між  суб'єктами  обмінно-
розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів.

Шляхи реформування фінансової системи України
Реформування фінансової системи - головна  запорука  зміцнення  державності.
Головне знаряддя управління фінансами у сучасній  ринковій  економіці  -  це
формування і виконання  державного  і  місцевого  бюджетів,  а  реформування
правління фінансами  -  головна  запорука  зміцнення  державності.  Проблеми
гальмування  процесу  управління  державними  фінансами   Форми   і   методи
управління державними фінансами не приведені  конституційно  до  визначеного
регулювання відносин між державою і місцевими адміністраціями  та  місцевими
органами самоврядування. Недосконалість або повна відсутність  законодавства
щодо чіткого, единого порядку нормування витрат державних коштів.

Фінансові ресурси: визначення джерел формування та методи їх мобілізації.
Джерелами   фінансових     ресурсів     виступають  усі     три     елементи
вартості суспільного продукту, але  ступінь  участі  кожного  з  них  різна.
Фінанси впливають на суспільне  відтворення  в  таких  напрямках:  фінансове
забезпечення відтворювального процесу; фінансове регулювання  економічних  і
соціальних  процесів;  фінансове  стимулювання   економіки.   Відтворювальні
витрати - це перш за все уставний  фонд,  в  якому  виділяються  основні  та
оборотні  кошти.  Для  покриття  витрат  необхідні  гpoшi.  Для   розширення
виробництва потрібно залучати додаткові ресурси.

Використання фінансових ресурсів.
Форми  і  методи  створення  та  використання  фондів  фінансових   ресурсів
потребують постійного  удосконалення  за  такими  напрямками:  удосконалення
методів створення  й  використання  фондів  фінансових  ресурсів  на  основі
науково-обгрунтованих  нормативів  бюджетної  забезпеченості;   забезпечення
переходу до  середньострокового  та  перспективного  фінансового  планування
фондів  фінансових  ресурсів  на   всix   pівнях   управління    економікою;
удосконалення механізму  залучення  фінансових   ресурсів  до  інвестиційноі
сфери, у тому числі особистих накопичень громадян; запровадження  ефективної
системи  витрачання  коштів  бюджету  на  соціальні  потреби  суспільства  з
одночасним посиленням регулятивної ролі  бюджету  в  забезпеченні  добробуту
населення;  створення  фондів  фінансових  ресурсів  для  підтримки   малого
бізнесу  шляхом  розробки  й  використання  цільових   программ;   посилення
фінансового контролю за діяльністю   державних  підприємств  і  організацій,
підвищення відповідальності керівників державних  підприємств  за  ефективне
використання   державного   майна,    отримання    фінансової    дисципліни;
оздоровлення  фінансового становища в державі та зміцнення  грошового  обігу
завдяки  ліквідації  взаємозаліків  за  платежами  до  бюджету  та  усунення
бактеризації  господарських  зв'язків;  удосконалення  податкової   системи,
забезпечення оптимального рівня  податкових    надходжень    для  формування
фондів    фінансових    pеcурсів  на  загальнодержавному   її   регіональних
рівнях, створення сприятливих умов для підприємницької діяльності.

Роль Державного Казначейства у виконанні бюджету
Касове    виконання    бюджету    -      це     організація   і   здійснення
відповідних розрахунково-касових операцій.
Суть касового  виконання  бюджету:  прийняття  розрахункових  документів  на
оплату  податків;  зарахування  доходів  на  рахунки  відповідних  бюджетів;
зберігання грошових коштів бюджету; видача грошових коштів на певні  заходи;
ведення відповідного  обліку  і  звітності;  Казначейство  -  це  фінансовий
орган,  на  який  покладаються  функції  з  "касового  виконання  державного
бюджету України.
Указ  Президента   України   зобов'язує   органи   Державного   казначейства
здійснювати:  організацію  і  контроль  за  виконання   державного   бюджету
України; управління   наявними   коштами  державного  бюджету  України    та
   коштами  державних    позабюджетних    фондів    у    межах     видатків,
встановлених    на  відповідний  період;  фінансування  видатків  державного
бюджету України;  ведення  обліку  касового  виконання  державного  бюджету;
складання  звітності  про  стан  виконання  державного  бюджету;  управління
державним   внутрішнім   та   зовнішнім   боргом   відповідно   до   чинного
законодавства; контроль  за  надходженням,  використанням  коштів  державних
позабюджетних фондів; розробку нормативно-методичних  документів.  Практичну
дієвість бюджетної системи України в плані  організації  касового  виконання
державного  бюджету  функції  органів  казначейства  вбачають:  у  посиленні
контролю за надходженням, цільовим  і  економічним  використанням  державних
коштів; у  дотриманні  чинного  законодавства  України  з  питань  виконання
державного  бюджету,  а  також   надходження   та   використання   Державних
позабюджетних фондів;  у  підвищенні  оперативності  в  управлінні  наявними
коштами та  дотриманні  фінансової  дисципліни.  Завдання  казначейства:  1.
Організація  ефективної  системи  управління  готівкою,  що   заснована   на
централізації   ресурсів   розпорядників   бюджетних   коштів   на   єдиному
казначейському рахунку; 2. Чітка та своєчасна  інформація  щодо  фінансового
податково-бюджетного  становища,  яке  ґрунтується  на   централізованій   і
досконалій системі бухгалтерській звітів про виконання  державного  бюджету;
3. Ефективний фінансовий контроль за виконанням  зобов'язань  платниками  та
розпорядниками коштів у процесі витрачення і формування бюджетних ресурсів.

Фінансова політика України в умовах переходу до ринку.
Напрямки  фінансової  політики  України  на  сучасному   стані:   Економічне
стимулювання виробництва, забезпечення фінансової стабілізації,  стримування
інфляційних процесів, обмеження кредитної і  грошової  емісії,  стимулювання
бюджетних надходжень, удосконалення механізмів оподаткування, раціональне  й
ефективне  використання  фінансових  ресурсів,  створення  системи   дієвого
фінансового контролю, вирішення міжбюджетних  проблем,  зміцнення  бюджетної
системи, підсилення контролю за державним боргом, удосконалення  фінансового
законодавства.

Кошторис, види і основні його розділи.
Кошторис  є  основним  плановим  документом,  що  визначає  розмір,  цільове
направлення   та    поквартальним    розподіл    бюджетних    коштів,    які
використовуються на утримання установ та здійснення централізованих  заходів
з господарського і культурного розвитку. Кошториси витрат  складають  згідно
з формами, розробленими Міністерством фінансів  України  для  окремих  типів
установ. За призначенням кошториси  поділяють  на  індивідуальні,  загальні,
зведені та кошториси на централізовані заходи. Індивідуальний кошторис —  це
кошторис  витрат  окремої  установи.  Загальні   кошториси   складають   для
однотипних установ — клубів, бібліотек тощо.  Зведені  кошториси  об'єднують
кілька індивідуальних. Кошториси витрат па централізовані  заходи  складають
головні розпорядники кредитів для фінансування витрат,  які  мають  значення
для всіх підвідомчих установ (придбання транспортних  засобів,  обладнання).
Кошторис складається з трьох частин. У першім  зазначають  назву  та  адресу
установи, бюджет, з якого  здійснюється  фінансування,  зведені  витрати  за
статтями  кошторису.  У   другій   наводять   оперативно-сітьові   показники
установи, у третій — розрахунки за окремими  статтями.  Для  всіх  бюджетних
установ  установлено  єдиний  перелік  статей  витрат.  Це  дає   можливість
об'єднати індивідуальні кошториси у зведені та загальні,  поліпшує  бюджетне
планування, посилює контроль за їхнім складанням і  виконанням.  Розроблений
проект кошторису установа подає па розгляд головному  розпоряднику  кредитів
в установлені строки. Кошторис  має  розглядатися  в  присутності  керівника
відповідної  установи,  виходячи  з  розмірів  фінансування   цих   установ,
передбачених відповідними  бюджетами.  При  розгляді  кошторису  перевіряють
дотримання чинного законодавства зі складання кошторисів,  режиму  економії,
відповідність виробничих показників, які приймаються в кошторисах  видатків,
показникам плану економічного та соціального розвитку на наступний рік.

Міжбюджетні відносини.
У складі створення і використання бюджетів вирішується одне з  найважливіших
завдань - збалансованість бюджетів. У   напрямку   рішення   цього  завдання
щороку здійснюється розмежування  доходів і видатків між окремими  бюджетами
і визначаються  взаємовідносини  між  ними  (види  та  обсяги  перерозподілу
бюджетних ресурсів) розмежування доходів і видатків між  окремими  бюджетами
починається з розподілу видатків. Розподіл  видатків  може  ґрунтуватися  на
двох принципах:  Принцип  відомчої  підпорядкованості  означає,  що  суб'єкт
бюджетного фінансування отримає кошти з того бюджету, який відповідає  рівню
органу  управління  цим  суб'єктом;  Принци   територіального   розташування
означає,  що  фінансування  здійснюється  з  бюджету  тієї  адміністративної
одиниці,  на  території  якої  знаходиться  суб'єкт  фінансування.  Розподіл
доходів ґрунтується  на встановленні загальнодержавних  податків і  платежів
та місцевих податків і зборів. На даний час у  розподілі  видатків  склались
такі пропорції: З державного бюджету фінансуються видатки на:
оборону (практично  повністю);  народне  господарство  (переважна  частина);
утримання  органів  загальнодержавної  влади  та  управління,   прокуратури,
судової влади, митних і податкових органів;  окремі  видатки  на  соціальний
захист населення; незначна частина видатків на соціально-культурну сферу.  З
місцевих бюджетів фінансується переважна частина видатків  на  :  соціально-
культурну сферу; утримання місцевої інфраструктури; місцевих  органів  влади
та управління. Взаємовідносини між бюджетами. У процесі  виконання  бюджетів
основними є зовнішні бюджетні  потоки  –  вхідні  і  вихідні.  Разом  з  тим
існують взаємовідносини між окремими ланками бюджетної  системи  внутрішніми
бюджетними потоками, які відображають, перерозподіл  доходів   і    видатків
між бюджетами.
Форми взаємовідносин:
Субсидіювання - передача коштів з бюджету питомого рівня до бюджету  нижчого
рівня з метою надання фінансової допомоги. Субсидія може бути  цільовою  (на
конкретні видатки) і знеособленою.  Вона  не  пов'язується  безпосередньо  з
фінансовим станом бюджету, який її отримує. Субвенція  -  різновид  цільової
субсидії, яка передбачає участь у  фінансуванні  певних  заходів  і  програм
бюджету, що  її  видає,  та  бюджету,  що  її  отримує.  Нотація  -  цільова
фінансова допомога на покриття. дефіциту відповідного бюджету.  Залежно  від
можливостей бюджету, що її видає, покриття може бути повним  або  частковим.
Вилучення  коштів  -  явище,  зворотне  дотації,   тобто   передача   коштів
бюджетного надлишку з  бюджетів  нижчого  рівня  до  бюджету  вищого  рівня.
Бюджетні позички - надання коштів з бюджетів вищого рівня  бюджетам  нижчого
рівня на покриття тимчасового касового розриву(незбіг  у  часі  фінансування
видатків і надходження доходів). Безпроцентний характер Мають бути  погашені
до закінчення  бюджетного  року.  Видаються  органами  влади  чи  управлінні
тільки  безпосередньо  підпорядкованим  їм  органам.  Взаємні  розрахунки  -
передача коштів з одного бюджету до іншого в зв'язку  з  перерозподілом  між
ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів. При  такому  розподілі
виникає надлишок коштів в одному бюджеті і нестача (в такому ж  розмірі)  її
іншому. Вітчизняна система міжбюджетних відносин  далека  від  досконалості.
Але  є  напрямки  ліквідації  цих  недоліків  і  суперечень:  1.   Необхідно
розподілити  повноваження  між  органами   державної   влади   та   місцевим
самоврядуванням.  2.  Зміцнення  доходної   бази   місцевих   бюджетів.   3.
Запровадження податку  на  нерухоме  майно.  4.  Надання  органам  місцевого
самоврядування права запроваджувати  власні  місцеві  податки  і  збори.  5.
Встановлення  заінтересованості  місцевих  фінансових   органів   у   повнім
мобілізації доходів як у  місцеві  бюджети,  так  і  до  державного  бюджету
України.  6.  Вдосконалення  порядку  надання  бюджетних   трансфертів.   7.
Обґрунтування засад раціонального підходу до надання бюджетних трансфертів.

Бюджетна політика
Бюджетна політика - сукупність державних заходів з мобілізації  й  бюджетних
ресурсів з метою досягнення зростання ВВП.  Пріоритетні  завдання  бюджетної
політики на 2002 рік: Соціальна спрямованість бюджету (збільшено видатки  на
освіту,  охорону  здоров'я,  соціальний  захист   населення);   Забезпечення
надходжень до бюджету  виключно  у  грошовій  формі;  Скорочення  економічно
неефективних  пільг  і  субсидій   суб'єктам   підприємницької   діяльності;
заборона  проведення  реструктуризації  або  списання   недоїмки   суб'єктів
господарювання за податками і зборами до бюджету, що виникла з І січня  2000
року,  а  також  заборона  надання  відстрочки  щодо  термінів  їх   сплати.
Приведення зобов'язань держави у відповідність з її  наявними  можливостями.
Для цього  впроваджуватиметься  перехід  до  адресної  соціальної  підтримки
найнезахищеніших верств населення, поступове скорочення підтримки  збиткових
підприємств,  відмова  від  "перехресного"  субсидування,  призупинення  дії
окремих нормативно-правових актів, які не  забезпечені  бюджетними  коштами:
iз 1 січня 2001 року запроваджується облік зобов'язань розпорядників  коштів
державного бюджету в органах Державного казначейства, утримання  чисельності
працівників бюджетних установ та здійснення витрат на оплату праці  в  межах
фонду оплати  праці,  затвердженого  для  бюджетних  установ  у  кошторисах;
Поступовий перехід на  казначейське  обслуговування  бюджетів  усіх  рівнів;
Започаткувати реформи  міжбюджетннх  відносин  -  чітке  розмежування  видів
видатків  між  бюджетами  різних  рівні.  Забезпечення   органів   місцевого
самоврядування достатніми джерелами фінансування для виконання  їх  функцій.
Забезпечення  надходжень  до  бюджету  від  приватизації  державного  майна.
Удосконалення окремих елементів  бюджетного  процесу  (  чітке  розмежування
складових загального  і  спеціального  фондів  бюджету,  уточнення  процедур
складання і виконання розпису бюджету та кошторисів бюджетних установ )

Державний кредит: економічна сутність та роль.
Із розвитком продуктивних сил та ринкових відносин, розширенням  економічних
функцій держави ролі, і характер державних позик дещо змінюються. Значна  їх
частина, як і раніше, пов'язана з непродуктивними втратами.  В  той  же  час
держава  починає  використовувати  позики   для   регулювання   економічного
розвитку.  Державні  інвестиції,  субсидування  окремих  галузей   економіки
фінансують  за  рахунок  державних   позик.   Внаслідок   податкових   пільг
інвесторам  зменшуються  податкові  надходження   до   бюджету,   для   його
балансування  також  доводиться  випускати  нові  позики.  Для  фінансування
капітальних вкладень до державних  та  змішаних  підприємств  держава  також
може звернутися до ринку  позичкових  капіталів.  У  цьому  випадку  держана
залучає  капітал  для  розширення  виробництва,  тобто   для   продуктивного
використання.  Держава  для  фінансування  своїх  потреб  може  мобілізувати
фінансові ресурси у  формі  державного  кредиту.  У  цьому  випадку  вона  є
позичальником, а населення  і  підприємницькі  структури,  тобто  фізичні  і
юридичні особи, — кредитодавцями. Державний кредит має  строк  повернення  і
ціну в формі процента. Державний кредит  буває  внутрішнім  і  зовнішнім.  У
сфері  міжнародних  економічних  відносин  держава  виступає   в   ролі   як
кредитора,  так  і  позичальника.   Державний   кредит   відрізняється   від
банківського.  Він,  як  правило,  використовується  для  покриття  дефіциту
державного бюджету. Джерелом його повернення і  сплати  процентів  є  доходи
бюджету, а не прибутки від вигідного розміру кредиту. За  своєю  економічною
сутністю державний кредит  —  це  форма  вторинного  перерозподілу  валового
внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти  населення,  підприємств
і організацій. Використання державного кредиту є цілком  виправданою  формою
мобілізації коштів у розпорядження  держави,  її  доцільність  при  покритті
дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно  менші  негативні  наслідки
для фінансового  становища  держави,  ніж  покриття  дефіциту  за  допомогою
грошової  емісії.  Існування  державного   кредиту   призводить   до   появи
державного боргу. Сума його  складається  з  усіх  випущених  і  непогашених
боргових зобов'язань держави (як внутрішніх,  так  і  зовнішніх),  включаючи
видані  гарантії  за  кредитами,  що  надаються   іноземним   позичальникам,
місцевим органам влади, державним підприємствам.
Місцеві бюджети у системі місцевих фінансів
Місцеві  (регіональні)  фінанси  -  це  система  економічних  відносин,   за
допомогою яких розподіляється і  перерозподіляється  національний  доход  та
використовуються фонди грошових коштів на економічний і соціальний  розвиток
адміністративно-територіальних одиниць. Призначення  місцевих  фінансів:  1.
Проводиться соціальна політика; 2.  Здійснюється     вирівнювання     рівнів
  економічного     і     соціального     розвитку   територій.   Регіональні
фінансові  ресурси  -  це  сукупність  грошових  коштів,   що   створені   і
використовуються на економічний і соціальний  розвиток  територій.  Головний
напрямок   використання   регіональних   ресурсів   фінансове   забезпечення
соціальної   і   частково   виробничої   інфраструктури.   Основне   джерело
фінансування   витрат   -   бюджетні   асигнування   і    кошти    суб'єктів
господарювання. Місцеві бюджети - основна ланка  місцевих  фінансів.  У  них
зосереджено  понад  80  %  всіх  фінансових  ресурсів,  які  знаходяться   у
розпорядженні   місцевого   самоврядування.   Місцеві   бюджети    необхідно
розглядати з  п'яти  позицій:  Організаційна  форма  мобілізації  фінансових
ресурсів  у  розпорядженні  місцевих  органів   самоврядування;   Економічна
категорія, що виражає сукупність грошових відносин; Ланка бюджетної  системи
України; Головний інструмент у системі фінансів  місцевих  органів  влади  і
самоврядування; Фінансовий план  утворення  і  використання  фонду  грошових
коштів. що належать місцевим органам влади і самоврядування.

Місцевих бюджети: їх сутність та склад.
Ці бюджети виконують такі функції: формування   грошових   фондів,  які    с
 фінансовим   забезпеченням   діяльності місцевих органів влади; розподіл  і
використання цих фондів між галузями народного господарства;  контроль    за
 фінансово-господарською   діяльністю   підприємств,  організацій,  установ,
підпорядкування місцевим органам влади. Склад  місцевих  бюджетів:  обласний
бюджет,  бюджети  міст  обласного  і  районного   підпорядкування;   районні
бюджети; районні  у  містах  бюджети;  селищні  бюджети;  сільські  бюджети.
Місцевий  бюджет поділяється  на поточний   і   бюджет  розвитку.  В  основу
побудови  поточного  бюджету  потрібно   покласти   принципи:   забезпечення
достатнього  рівня  розвитку  регіону,  міста,  селища,  села;  стабільність
надходження  коштів:  пріоритетний  розвиток   соціально-культурної   сфери;
наукову обгрунтованість розмірів видатків; обов'язковий  характер  виконання
поточного бюджету;  Структура  поточного  бюджету  передбачає  такий  поділ:
Доходи:  податок  на  доходи   фізичних   осіб;    податок   на   власність;
неподаткові надходження;  субсидії,  субвенції,  дотації;  плата  за  землю;
соціальний  захист  та  соціальне  забезпечення  соціально-культурна  сфера;
охорона здоров'я; фізична культура і  спорт;  житлове  господарство;  заходи
цивільної оборони, правоохоронні органи; утримання  органів  влади.   Бюджет
розвитку повинен фінансувати розширене відтворення всіх сфер  діяльності  на
місцевому рівні. Структура бюджету розвитку виглядає  так:  Доходи:  податок
на прибуток підприємств; адміністративні збори та платежі;  надходження  від
штрафів та фінансових санкцій; інші  неподаткові  надходження,   надходження
сум  кредиторської  та  дебіторської  заборгованості  підприємств;  збір  за
забруднення  навколишнього  середовища.  Видатки:  капітальні  вкладення  на
розвиток виробництва і соціальної  сфери;  витрати  на  капітальний  ремонт.
Основними є такі  принципи  бюджету  розвитку:  тісний  зв'язок  з  поточним
бюджетом; зміна бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів.

Доходи і витрати місцевих бюджетів
До доходів місцевих бюджетів належать: власні доходи; закріплені  доходи;  •
регулюючі  доходи;  доходи,  що   надходять   у   порядку   між   бюджетного
перерозподілу ресурсів Доходи бюджетів регіонів України і  форми  фінансової
допомоги з  державного  бюджету  України.  Власні  доходи  -  види  доходів,
закріплені на постійній  основі  повністю  або  часткового  за  відповідними
бюджетами  законодавством.  До  власних  бюджетів   відносяться:   податкові
доходи,   закріплені       за      відповідними       бюджетами    державцях
позабюджетних   фондів   законодавством;   неподаткові   доходи,   а   також
безвідплатні  перерахування.  Регулюючі  доходи  -  державні  І  регіональні
податки та інші платежі, за якими встановлюються  нормативи  відрахувань  (у
відсотках) в бюджети Автономної Республіки Крим, міст  Києва  і  Севастополя
або місцеві бюджети на наступний фінансовий рік, а  також  на  довготривалій
основі (не менше, ніж 3 роки) з по різним видам таких  доходів.  Субсидія  -
бюджетні  кошти,  що  надаються  бюджету  іншого  рівня  бюджетної   системи
України, фізичній або юридичній  особі  на  умовах  часткового  фінансування
цільових видатків. Субвенція - бюджетні кошти, що надається  бюджету  іншого
рівня бюджетної системи України  або  юридичній  особі  на  безвідплатній  і
безповоротній основах на здійснення  певних  цільових  видатків.  Дотація  -
бюджетні кошти, що надходять  до  бюджету  іншого  рівня  бюджетної  системи
України на безвідплатній  і  безповоротній  основах  для  покриття  поточних
видатків. Кошти фонду фінансової допомоги регіонам -  виділяються  регіонам,
що отримали статус "регіону, який потребує допомоги". Власні  і  закріпленні
доходи - це не тотожні поняття. Закріплені доходи це доходи, що  цілком  або
на основі фіксованого відсотка передані з державною  в  місцеві  бюджети  на
стабільний або довгостроковій основі  у  встановленому  Законом  порядку.  У
ст.20  Закону   "Про   бюджетну   систему   України"   встановлено,   що   з
республіканського бюджету Автономної Республіки Крим  та  місцевих  бюджетів
здійснюються такі видатки: на   фінансування    установ    та    організацій
освіти, культури, науки, охорони  здоров'я,  фізичної  культури,  молодіжної
політики, соціальною   забезпечення  і  соціального  захисту  населення,  що
підпорядковані  виконавчим  органам   влади  Автономної   Республіки   Крим,
областей, міст Києва та Севастополя, а також  соціально-культурних   заходів
відповідно до  покладених   на   ці  органи   влади  функцій;  на  утримання
органів  влади  Автономної Республіки   Крим,  місцевих   органів  державної
влади  і  самоврядування;  на  фінансування  підприємств   і   господарських
організацій, що входять до складу місцевого  господарства,  природоохоронних
заходів;  на    інші     заходи,   що     фінансуються     відповідно     до
законодавств   України   з республіканського бюджету  Автономної  Республіки
Крим та місцевих бюджетні.

Державний борг України  та механізм його обслуговування.
Державний  борг  -  це  економічна  категорія,  що   відображає   економічні
відносини  між  державою  —  позичальником  та  її  кредиторами  з   приводу
перерозподілу частини вартості валового національного  продукту  за  умовами
строковості, платності та зворотності. Залежно від  сфери  розміщення  позик
державний борг може бути внутрішнім  або  зовнішнім.  Відповідно  до  закону
України "Про  державний  внутрішній  борг"  державним  внутрішнім  боргом  є
строкові боргові зобов'язання уряду України,  гарантовані  усім  майном,  що
знаходиться  у  державній  власності,  або  у  грошовій   формі.   Державний
внутрішній  борг  поєднує  у  собі  заборгованість,  яка  виникла  внаслідок
отримання кредитів як безпосередньо  урядом  України;  так  і  кредитів,  що
надавалися під гарантію уряду України. Обслуговування державного боргу  слід
розглядати як систему державних  заходів,  що  передбачає  сплату  відсотків
(доходів)  за  отримані  позики  чи  кредити,  їх  погашення,  заходи   щодо
уточнення та змін умов погашення раніше випущених  боргових  зобов'язань,  а
також визначення умов нових випусків державних боргових зобов'язань.  Сплата
відсотків  та  погашення  державних  боргових  зобов'язань  здійснюються  за
рахунок бюджетних коштів. У випадку, коли  держава  виступає  гарантом  щодо
повернення  іноземних  кредитів,  які  залучаються   за   умовами   валютної
самоокупності, юридична особа-резидент перераховує на  рахунок  Міністерства
фінансів   України,   з   якого   здійснюється   обслуговування   державного
зовнішнього боргу, плату у розмірі до одного відсотка річних сум гарантій  у
встановлений конкретно для  кожної  юридичної  особи  термін.  Розмір  плати
визначається  для  кожної  юридичної  особи-резидента   окремо.   Управління
державним  боргом  здійснюється  за  допомогою  таких  методів:   конверсія,
консолідація, уніфікація, обмін облігацій  за  регресивним  співвідношенням,
відстрочення погашення, анулювання позики. Конверсія - це  зміни  дохідності
позики. Держава може змінювати розмір відсотків, що мають бути виплачені  за
позиками, як у бік зменшення, так і у  бік  збільшення.  Консолідація  —  це
зміна  умов  позики,  які  пов'язані  зі  строками  її  дії.  Іноді  держава
проводить  заходи,  що  поєднують  консолідацію   і   конверсію   одночасно.
Уніфікація позик - метод об'єднання  декількох  позик  її  одну  із  заміною
раніше випущених боргових  зобов'язань  на  облігації  нової  позики.  Обмін
облігацій  за  регресивним  співвідношенням  -  це  зміна  раніше  випущених
облігацій на одну облігацію нового випуску. Відстрочення погашення позики  -
це метод, за  яким  сплата  відсотків  та  повернення  позики  відкладаються
урядом на майбутнє. Анулювання боргу - це повна відмова  уряду  держави  від
своїх  боргових  зобов'язань.  Державний  зовнішній  борг  —  це   фінансові
зобов'язання держави перед нерезидентами щодо повернення позичених  грошових
коштів (основна сума боргу) і відсотків за ними та державних  гарантій  щодо
виконання  резидентами  грошових  зобов'язань   стосовно   повернення   ними
позичених у нерезидентів грошових коштів (основна сума боргу), отриманих  за
умовами строковості, платності і зворотності.

Функції фінансів.
Финансы как экономическая категория проявляются в выполняемых ими  функциях.
Распределительная функция тесно связана с воспроизводственной функцией,  так
как выручка  от  реализации  товаров,  продукции,  работ  и  услуг  подлежит
распределению и  перераспределению.  Распределение  денежных  средств  имеет
место в процессе предпринимательской деятельности,  когда  они  направляются
непосредственно по целевому назначению на  покрытие  затрат  и  формирование
доходов  (убытков).  Перераспределение  денежных  средств  —  это  вторичное
распределение через централизованные фонды  (бюджет,  внебюджетные  фонды  и
др. ),  обеспечивающее  направление  ресурсов  в  непроизводственную  сферу.
Перераспределение  возможно  благодаря  изъятию  части  прибыли,   созданной
производительным трудом. Распределительная функция заключается  в  том,  что
за счет полученной выручки от реализации и внереализационных доходов  (плата
за аренду, полученные  штрафы,  курсовые  разницы  и  др.  )  обеспечивается
выполнение денежных обязательств перед бюджетом,  банками  и  контрагентами.
Контрольная  функция  финансов  тесно  связана  с  распределительной.  Среди
огромного многообразия финансовых отношений нет ни одного, которое  не  было
бы связано с контролем за формированием и использованием денежных фондов.  В
то же время нет и  таких  финансовых  отношений,  которым  была  бы  присуща
только  функция  контроля.  С  помощью  финансов  государство   осуществляет
распределение общественного продукта  не  только  в  натурально-вещественной
форме, но и по стоимости. В связи с этим становится возможным и  необходимым
контроль за обеспечением стоимостных и натурально-вещественных  пропорций  в
процессе расширенного  воспроизводства.  Финансы  осуществляют  контроль  на
всех стадиях создания, распределения и использования общественного  продукта
и  национального  дохода.  Их  контрольная  функция  проявляется   зо   всем
многообразии  хозяйственной  деятельности  предприятий.  В  зависимости   от
субъектов,      осуществляющих      финансовый      контроль,      различают
общегосударственный,  ведомственный,  внутрихозяйственный,  общественный   и
независимый   (аудиторский)   финансовый    контроль.    Общегосударственный
(вневедомственный) финансовый контроль осуществляют  органы  государственной
власти  и  управления.  Контролю   подлежат   объекты   независимо   от   их
ведомственной  подчиненности.  Ведомственный  финансовый  контроль  проводят
контрольно-ревизионные   отделы   министерств,    ведомств.    Эти    органы
осуществляют проверки финансово-хозяйственной деятельности  подведомственных
предприятий, учреждений. Внутрихозяйственный финансовый контроль  проводится
финансовыми службами  предприятий,  учреждений  (бухгалтериями,  финансовыми
отделами). В  их  функции  входит  проверка  производственной  и  финансовой
деятельности самого предприятия,  а  также  его  структурных  подразделений.
Общественный финансовый контроль  выполняют  отдельные  физические  лица  на
добровольных   началах.   Независимый   финансовый   контроль   осуществляют
аудиторские фирмы и службы. Объектом данного контроля является  деятельность
всех  экономических  субъектов.  Проявление   финансового   контроля   самое
разнообразное. Он действует при движении денег и капитала  через  системы  и
формы расчетов, кредита, налогообложения, залога и  т.  п.  Так,  покупатель
осуществляет  финансовый  контроль  над  деятельностью  продавца,  оплачивая
покупаемые товары лишь при  соответствии  их  условиям  контракта.  Продавец
контролирует  деятельность  покупателя  через  выставление  векселя,   через
различные формы расчетов.  Кредитор  осуществляет  финансовый  контроль  над
заемщиком  через  залоговое  право,   через   страхование,   через   систему
финансовых санкций и др. Государство и местные  органы  власти  осуществляют
финансовый  контроль  над  деятельностью  предпринимателей   через   систему
налогов, пошлин, квот и др.

Види та завдання фінансової політики
Финансовая политика государства представляет собой  совокупность  методов  и
направлений воздействия государства на функционирование финансовой  системы.
Она может охватывать как внешнюю, так и внутреннюю политику.  Целью  данного
воздействия является укрепление экономического (а значит,  и  политического)
потенциала   страны.    Направлениями    финансовой    политики    являются:
1)аккумуляция финансовых ресурсов  и  их  распределение  внутри  государства
между регионами и отраслями народнохозяйственного  комплекса;  2)оптимизация
структуры доходов и расходов Российской  Федерации,  субъектов  Федерации  и
муниципальных     образований,      находящихся      на      самоуправлении;
3)совершенствование   федерального   и   республиканского    (регионального)
финансового законодательства. Финансовая  политика  государства  реализуется
путем  выработки  концепций   развития   финансовой   системы   государства,
составления  целевых  финансовых  программ,  определения  более  эффективных
направлений  действия  финансового   механизма   в   экономической   системе
государства.  Финансовая  политика  государства  как  искусство   управления
финансами государства  включает  в  себя  стратегию  и  тактику.  Финансовая
стратегия определяет общее направление и способ  использования  средств  для
достижения  поставленной  цели.  Она  направлена  на  выработку   финансовых
концепций и программ. Финансовая тактика включает в себя  конкретные  методы
(приемы) достижения поставленной  цели  в  конкретных  условиях.  Финансовая
тактика  определяет  наиболее  оптимальные   варианты   решений   в   данной
хозяйственной  ситуации.  По  длительности  действия   финансовая   политика
государства подразделяется на текущую и долговременную.  Текущая  финансовая
политика заключается в оперативном регулировании  финансового  рынка  и  его
звеньев, в обеспечении нормального функционирования  финансового  механизма,
в  поддержании  сбалансированного  равновесия  между   звеньями   финансовой
системы.  Долговременная   финансовая   политика   направлена   на   решение
крупномасштабных экономических задач, требующих  больших  затрат  времени  и
капитала. Она действует продолжительный период  времени  и  обычно  ведет  к
кардинальным изменениям в финансовой системе и в  финансовом  механизме.  По
способам и  приемам  регулирования  финансовых  отношений  и  связей  внутри
финансовой системы финансовую политику можно  разделить  на  дефляционную  и
рефляционную. Дефляционная финансовая политика  представляет  собой  систему
мер регулирования общегосударственных финансов и денежной политики  с  целью
сдерживания инфляции и оздоровления платежного баланса посредством  снижения
деловой  активности  и   замедления   экономического   роста.   Дефляционная
финансовая политика проводится путем увеличения  налогов  при  одновременном
снижении  уровня  государственных  расходов,   сохранении   эмиссии   денег,
повышении учетной ставки и т. д.  Рефляционная  финансовая  политика  —  это
система  мер  по  регулированию  общегосударственных  финансов  и   денежной
политики с целью повышения деловой  активности  и  ускорения  экономического
роста.  Рефляционная  финансовая  политика   проводится   путем   увеличения
государственных расходов, снижения налогов, снижения процентных ставок и  т.
д.  Состав  финансовой  политики  определяется   инструментами   воздействия
государства  на  функционирование  финансовой  системы.  По  этому  признаку
финансовая политика  государства  включает  в  себя:  1)бюджетную  политику;
2)налоговую политику; 3)валютную политику; 4)кредитную  политику;  5)учетную
(дисконтную)  политику;   6)политику   по   управлению   финансами.   Важным
направлением  финансовой   политики   является   налоговая   политика.   Она
направлена на создание приемлемых как для государства, так и для  участников
рынка  условий   налогообложения,   обеспечивающих   улучшение   финансового
положения реального  сектора  экономики.  Первостепенной  задачей  бюджетной
политики  является  преодоление  бюджетного  кризиса.  Наиболее   актуальные
задачи  в  этой  области:  реализация  программ   экономии   государственных
расходов; централизация всех  доходов  и  средств  федерального  бюджета  на
счетах органов Федерального казначейства; реструктуризация  государственного
долга; инвентаризация внешних и внутренних заимствований  и  результатов  их
использования.  Важнейшими  задачами  денежно-кредитной  политики  являются:
преодоление  банковского  кризиса;  восстановление   доверия   к   кредитным
организациям;   стимулирование    организованных    сбережений    населения;
реструктуризация   банковской   системы;   регулирование   курса   рубля   к
иностранным валютам на основе паритета покупательной способности; К  задачам
социальной  политики  относятся:  увязка  финансовой  помощи   (трансфертов)
субъектам РФ с выполнением  ими  обязательств  по  финансированию  бюджетной
сферы  за  счет  собственных  доходов;  разработка  механизмов   компенсации
доходов   наименее   обеспеченных   слоев    населения,    в    том    числе
дифференцированной  индексации  пенсий  и  поэтапной  индексации  ставок   и
окладов  работников  бюджетной   сферы;   реализация   пенсионной   реформы,
обеспечивающей формирование многоуровневой пенсионной системы  с  устойчивым
финансированием;  Не  менее  важна  инвестиционная  политика  как  источника
финансового обеспечения государственной  инвестиционной  политики;  создание
условий  для  организованного   накопления   и   инвестирования   сбережений
населения; развитие ипотечного кредитования; привлечение прямых  иностранных
инвестиций.

Сутність та склад фінансової системи України
Фінансова система розглядається з двох  сторін:  за  внутрішньою  будовою  і
організаційною  структурою.  За  внутрішньою  будовою  сукупність   відносно
обособлених  взаємозв'язаних.   Фінансова   —   фінансових   відносин,   які
відображають специфічні система форми та методи  розподілу  й  перерозподілу
ВВП. За організаційною будовою. Фінансова сукупність фінансових  органів  та
інститутів, які система           управляють грошовими  потоками.  Внутрішня
структура фінансової системи складається зі сфер і ланок.  Виділяють  чотири
сфери: рівень мікроекономіки  —  фінанси  суб'єктів  господарювання;  рівень
макроекономіки  —  державні  фінанси;  рівень   світового   господарства   —
міжнародні фінанси; забезпечуючи сфера —  фінансовий  ринок.  Ланка  показує
обособлену   частину   фінансових   відносин.   Сфера   фінансів   суб'єктів
господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Сфера  державних
фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на  такі
ланки:  бюджет  держави,  державний  кредит,  фонди  цільового  призначення,
фінанси  державного   сектора.   Сфера   міжнародних   фінансів   відображає
перерозподільно-обмін-ні відносини та централізацію  ресурсів  на  світовому
рівні. Вона складається з двох частин — міжнародних фінансових  відносин  та
безпосередньо  міжнародних  фінансів.  Сфера   фінансового   ринку   охоплює
кругообіг  фінансових  ресурсів  як   специфічного   товару.   Організаційна
структура фінансової системи — сукупність фінансових органів та  інститутів,
яка характеризує систему управління  фінансами.  До  організаційного  складу
фінансової системи  України  входять:  а)  органи  управління:  Міністерство
фінансів; Державна  податкова  адміністрація;  Контрольно-ревізійна  служба;
Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата;  Комітет  з  нагляду  за
страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового  ринку;
Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний  інноваційний  фонд;
б)  фінансові  інститути:  Національний  банк;  комерційні  банки;  страхові
компанії;  небанківські  кредитні  установи  (ломбард  тощо);  міжбанківська
валютна  біржа;  фондові  біржі;  фінансові  посередники  на  ринку   цінних
паперів. Фінансові органи та  інститути  можуть  бути  згруповані  в  чотири
блоки. Перший блок становлять  органи,  які  функціонують  у  сфері  бюджету
держави. Це насамперед Міністерство  фінансів  України  та  його  обособлені
підрозділи — державне казначейство і контрольно-ревізійне управління.

Характеристика ланок фінансової системи України
Фінанси суб'єктів  господарювання  призначені  для  забезпечення  діяльності
підприємств. Вони  виступають  базовою  основою  всієї  фінансової  системи,
оскільки  саме  тут  створюється  ВВП,  який  виступає  об'єктом  фінансових
відносин. Діяльність суб'єктів господарювання  залежить  від  забезпеченості
фінансовими ресурсами. Мета господарської діяльності—  виробництво  товарів,
здійснення робіт, надання послуг. Мета  фінансової  діяльності  —  отримання
прибутку.  Фінансова   діяльність   суб'єктів   господарювання   регулюється
законодавче — в частині  взаємовідносин  з  державою,  на  підставі  угод  з
іншими  суб'єктами,  в  основі  яких  лежать   інтереси   підприємства,   та
статутними документами. Страхування являє собою обособлену ланку  фінансової
системи, яка  відображає  відносини  з  приводу  формування  і  використання
колективних страхових фондів. У  фінансовій  системі  воно  займає  проміжне
місце між фінансами  суб'єктів  господарювання  і  державними  фінансами.  З
одного боку, здійснення страхування забезпечується через страхові  компанії,
які є звичайними суб'єктами підприємництва, тобто їх діяльність належить  до
рівня  мікроекономіки.  З  другого  боку,  створювані  фонди  характеризують
перерозподіл фінансових  ресурсів  між  окремими  суб'єктами  страхування  і
таким  чином  мають  ознаки  належності  до  макрорівня.  Державні   фінанси
характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та  підприємницьку
діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП і тому  всі  суб'єкти
розподільних відносин заінтересовані в її  оптимальності.  Державні  фінанси
включають централізовані ланки  —  бюджет,  фонди  цільового  призначення  і
державний   кредит,   а   також   децентралізовані   —   фінанси   суб'єктів
господарювання у державному секторі.  Бюджет  держави  —  це  основний  фонд
фінансових ресурсів і визначальна ланка державних фінансів. Фонди  цільового
призначення характеризують централізацію фінансових ресурсів  для  вирішення
конкретних завдань і проблем. Державний кредит характеризує  відносини,  при
яких держава виступає позичальником. Міжнародні фінанси відображають  рівень
світового  господарства  і  характеризують  діяльність  на  цьому  рівні  як
національних суб'єктів господарювання, так і держави. Міжнародні  розрахунки
характеризують рух вартості  між  окремими  країнами.  Міжнародні  фінансові
інститути  виступають  своєрідною  надбудовою  над  сукупністю  національних
фінансових систем. Фінансовий  ринок  є  важливою  складовою  фінансової  та
економічної систем. По-перше, він виступає своєрідною надбудовою, через  яку
координується діяльність усієї фінансової  системи.  По-друге,  це  сполучна
сфера, через яку здійснюється  рух  фінансових  ресурсів.  Фінансовий  ринок
поділяється на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів. Ринок грошей —  це
сфера, де можна їх купити. Ринок капіталів — це  сфера  торгівлі  не  тільки
грошима, а й  правом  власності.  Інструментом  ринку  капіталів  виступають
спеціальні цінні папери — акції. Акції та інші цінні  папери,  що  не  дають
права власності, у т.  ч.  ті,  що  випускаються  державою,  формують  ринок
цінних паперів.

Управління фінансовою системою.
Управління фінансами, як і будь-якою іншою  системою,  включає  дві  основні
складові: органи управління та  форми  і  методи  управлінської  діяльності.
Основним завданням органів управління  фінансовою  системою  є  забезпечення
злагодженості у функціонуванні окремих сфер  і  ланок  фінансових  відносин.
Центральне місце в управлінні фінансами в Україні, як і  в  будь-якій  іншій
державі, займає Міністерство фінансів.  Саме  на  нього  покладені  завдання
загального  керівництва  всією  фінансовою  системою   країни.   До   складу
Міністерства  фінансів  входять  два  обособлених  підрозділи:   контрольно-
ревізійна  служба  і  державне  казначейство.  Контрольно-ревізійна   служба
спеціалізується  на  здійсненні  фінансового  контролю.  По-перше,  вона   є
органом відомчого  контролю  в  системі  Міністерства  фінансів,  здійснюючи
ревізії фінансових органів з  питань  складання  і  виконання  бюджету.  По-
друге,  вона  є  органом  державного  контролю  за  ефективним  і   цільовим
використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у  розпорядників  бюджетних
коштів. По-третє, контрольно-ревізійна служба проводить  ревізії  фінансово-
господарської  діяльності  підприємств  і  організацій  державного  сектора.
Державне казначейство створено з метою забезпечення  повного  і  своєчасного
виконання Державного бюджету.  На  податкову  адміністрацію  покладені  такі
основні функції: розробка  проектів  податкового  законодавства;  проведення
масово-роз'яснювальної роботи  серед  платників  податків;  облік  платників
податків  та  надходжень  їх  до  бюджету;  контроль     за     правильністю
обчислення   податків  та   інших обов'язкових платежів  і  своєчасністю  їх
сплати;  накладення  штрафних  санкцій  і   адміністративних   стягнень   на
порушників податкового законодавства;  міжнародне  співробітництво  в  сфері
оподаткування. Рахункова палата Верховної  Ради  України  створена  з  метою
здійснення позавідомчого контролю  за  складанням  і  виконанням  Державного
бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю  в  сфері
державного кредиту і грошово-кредитної політики.
Комітет  з  нагляду  за  страховою   діяльністю   організує   функціонування
страхового  ринку.  Страхові  компанії  заключають  угоди  на   страхування,
приймають страхові платежі й виплачують страхові  відшкодування,  інвестують
тимчасово вільні кошти. Аудиторська палата організує  незалежний  фінансовий
контроль.  Аудиторські  фірми  проводять  перевірки  фінансово-господарської
діяльності  суб'єктів  господарювання  і  дають   свої   висновки   стосовно
законності й  правильності  здійснення  фінансових  операцій,  відповідності
ведення   бухгалтерського   обліку   встановленим   вимогам,   достовірності
бухгалтерської і фінансової звітності. Національний банк України є  основним
фінансовим інститутом у сфері грошового  ринку.  Саме  він  здійснює  емісію
грошей, які виступають інструментом фінансових відносин, і регулює  грошовий
обіг  у  країні.  Важливе  завдання  Національного   банку   —   організація
ефективного функціонування  кредитної  системи.  Важливою  його  функцією  в
банківській системі є забезпечення проведення міжбанківських розрахунків  та
кредитування  комерційних  банків,  тобто  він   виступає   банком   банків.
Міжбанківська  валютна   біржа   проводить    торги    з     купівлі-продажу
іноземних валют. Державна  комісія  з  цінних  паперів  та  фондового  ринку
організує функціонування  ринку  цінних  паперів.  Фондова  біржа  проводить
операції  з  цінними  паперами.  Основне  її   призначення   —   організація
функціонування вторинного  ринку.  Фінансові  посередники  на  ринку  цінних
паперів виконують роль сполучної ланки  між  емітентами  цінних  паперів  та
інвесторами. Пенсійний фонд створений з  метою  акумуляції  і  раціонального
розміщення   коштів,   призначених   для   пенсійного   забезпечення.   Фонд
соціального страхування та Державний інноваційний фонд виконують  аналогічні
функції відносно відповідних цільових фондів.

Фінансовий механізм і його суть, складові елементи, і їх характеристика.
Финансовый механизм представляет собой систему действия финансовых  рычагов,
выражающуюся в  организации,  планировании  и  стимулировании  использования
финансовых ресурсов. Организация финансового механизма —  это  система  мер,
направленных  на  рациональное  сочетание  труда,  средств  производства   и
технологии в процессе управления  финансами.  К  организационным  процедурам
относятся:  создание  органов  управления  финансами,  построение  структуры
аппарата управления, разработка методик, инструкций, норм, нормативов  и  т.
п. Организация  финансового  механизма  отражает  также  тесную  взаимосвязь
между системой финансовых рычагов и финансовыми ресурсами.  Эта  взаимосвязь
выражается через  координацию  и  регулировании.  Координация  в  финансовом
механизме означает согласованность работ  всех  звеньев  системы  механизма,
аппарата управления и специалистов.  Регулирование  в  финансовом  механизме
означает воздействие механизма на финансовые ресурсы,  посредством  которого
достигается состояние  устойчивости  финансовой  системы  при  возникновении
отклонений от  заданных  параметров.  Планирование  в  финансовом  механизме
представляет собой процесс выработки плановых  заданий  составления  графика
их  выполнения,  разработку  финансовых  планов   и   финансовых   программ,
обеспечение их необходимыми  ресурсами  и  рабочей  силой,  контроль  за  их
исполнением.   Стимулирование   в   финансовом   механизме   выражается    в
использовании    финансовых    стимулов    для    повышения    эффективности
производственного  и   торгового   процессов.   Финансовый   механизм   есть
инструмент  воздействия  финансов  на  хозяйственный  процесс,  под  которым
понимается  совокупность  производственной,  инвестиционной   и   финансовой
деятельности хозяйствующего  субъекта  финансовому  механизму  присущи  свои
конкретные функции,  а  именно:  1)  организация  финансовых  отношений;  2)
управление   денежным   потоком,    движением    финансовых    ресурсов    и
соответствующей организацией  финансовых  отношений.  Структуру  финансового
механизма составляют пять взаимосвязанных  элементов:    финансовые  методы;
финансовые   рычаги;   правовое   обеспечение;   нормативное    обеспечение;
информационное обеспечение. Фінансове регулювання як  підсистема  фінансово-
кредитного механізму засновується на правовому регламентуванні  розподільних
відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси  являють
собою  розподільні  й  перерозподільні  відносини,  то  і  зміст  фінансових
методів регулювання полягає в тому, що вони по суті  є  методами  розподілу.
Відомі два методи розподільних відносин: сальдовий і нормативний.  Сальдовий
метод передбачає виділення підсумкового (сальдового)  елемента  в  розподілі
доходу.  Нормативний  метод  розподілу  полягає  в  тому,  що  всі  елементи
розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по  відношенню  до
об'єкта розподілу. При сальдовому методі головне  —  виділення  підсумкового
елемента. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції,  і  вони  мають
реалізуватися на практиці. Якщо цього нема, то така  модифікація  сальдового
методу не відповідає завданням  фінансового  регулювання.  При  нормативному
методі важливе  встановлення  оптимального  співвідношення  між  нормативним
регламентуванням та самостійністю юридичних і  фізичних  осіб  у  витрачанні
коштів.  У   складі   фінансово-кредитного   механізму   створюється   набір
фінансових інструментів, за  допомогою  яких  здійснюється  вплив  на  різні
сторони суспільного розвитку. Видами таких інструментів є податки, внески  і
відрахування. Конкретний склад фінансових інструментів  постійно  змінюється
залежно від завдань фінансової  політики.  Чим  ширше  втручання  держави  у
фінансову діяльність підприємств  і  населення,  тим  більше  йому  потрібно
інструментів. Розширення самостійності  підприємств  в  умовах  переходу  до
ринкових відносин привело до звуження кола фінансових інструментів. Нині  до
них належать платежі  в  бюджет  і  фонди  цільового  призначення,  а  також
амортизаційні відрахування.

Сутність державного бюджету, його призначення.
Бюджет держави є дуже складним і  багатогранним  явищем  у  суспільстві.  Як
економічна категорія бюджет являє собою сукупність економічних відносин  між
державою, з одного боку, і юридичним та фізичними особами, з іншого боку,  з
приводу розподілу і перерозподілу ВВП  з  метою  формування  і  використання
централізованого  фонду  грошових  коштів,  призначеного  для   забезпечення
виконання державою її функцій. Відповідно до функцій держави  виділяються  і
групи видатків бюджету: Права держави в розподілі ВВП засновуються  на  двох
чинниках. По-перше, на виконанні  нею  зазначених  суспільних  функцій.  По-
друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із  суб'єктів  його
створення, виступаючи власником засобів виробництва  у  державному  секторі,
тобто виконуючи підприємницьку діяльність.  Правова  характеристика  бюджету
пов'язана  із  його  законодавчим  регулюванням,  як   у   сфері   бюджетних
взаємовідносин, так і у сфері його  складання  і  виконання  як  фінансового
плану. Бюджет виступає  документом,  в  якому  подається  розпис  доходів  і
видатків,  що  затверджується  у  формі   закону.   Структура   бюджету   як
фінансового  плану  характеризується  складом  і  питомою  вагою  доходів  і
видатків. Бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль в  діяльності
держави.  Він  визначає  її  можливості  й  пріоритети,  її  роль  і   форми
реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що  спрямовує  фінансову
діяльність держави,  робить  її  конкретною  і  фінансово  забезпеченою.  За
матеріальним  змістом  бюджет  являє  собою  централізований  грошовий  фонд
держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів,  що  проходять  через
цей фонд. Він перебуває  у  постійному  русі:  практично  щоденно  до  нього
надходять кошти і проводиться фінансування видатків.

Система державних фінансів
Склад  державних  фінансів  розглядається  за  ланками  і  рівнями   органів
державної влади й  управління.  Ланками  державних  фінансів,  як  було  вже
показано,  виступають:  бюджет   держави;   Фонди   цільового   призначення;
державний кредит; фінанси державного сектора. За  рівнями  державні  фінанси
поділяються  на  загальнодержавні  й   місцеві.   Загальнодержавні   фінанси
призначені   для   забезпечення   тих   потреб   суспільства,   які    мають
загальнонаціональний характер і  відображають  інтереси  держави  в  цілому.
Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл  ВВП
з  метою  збалансованого  розвитку   окремих   регіонів.   Місцеві   фінанси
виступають фінансовою базою  місцевих  органів  влади  та  управління.  Вони
забезпечують    регіональні    потреби    у    фінансових    ресурсах,    їх
внутрішньотериторіальний  перерозподіл.   Функціонування   сфери   державних
фінансів характеризується такими фінансовими категоріями:  державні  доходи,
державні видатки, державний кредит. Державні доходи —  це  сума  коштів,  що
мобілізується державою  на  забезпечення  своєї  діяльності.  За  рівнем  їх
розміщення  вони   поділяються   на   централізовані   й   децентралізовані.
Централізовані  концентруються  в  бюджеті  держави   і   фондах   цільового
призначення.   Децентралізовані    доходи    розміщаються    на    державних
підприємствах. Основне призначення системи  державних  доходів  —  створення
надійної фінансової бази для  забезпечення  фінансової  діяльності  держави.
Державні видатки — це  сума  коштів,  що  витрачається  державою  в  процесі
здійснення  її  фінансової  діяльності.  Відповідно  до   рівня   розміщення
державних доходів вони також поділяються  на  централізовані  (з  бюджету  і
фондів  цільового  призначення)  і   децентралізовані.   Система   державних
видатків  призначена  забезпечити  раціональне   розміщення   та   ефективне
використання  державних  коштів.  Державний  кредит  характеризує  залучення
коштів державою на позиковій основі. Кошти, що  мобілізуються  за  допомогою
державного кредиту, надходять до  бюджету.  Внутрішні  відносини  в  системі
державних фінансів, що відображаються у грошових  потоках,  складаються  між
бюджетом і фондами  цільового  призначення.  У  системі  зовнішніх  відносин
сфери  державних  фінансів  основне   місце   займають   взаємовідносини   з
юридичними і фізичними особами. Це, з одного боку, сплата  податків  купівля
державних цінних паперів, внески в цільові фонди, з іншого —  асигнування  і
виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та виплата  процентів
з позик.

Бюджетний устрій та бюджетна система України
Бюджетний устрій — характеризує, яким  чином  побудована  бюджетна  система,
тобто це організація вертикальної структурної побудови  бюджету  держави  за
рівнями влади. Бюджетна система— відображає складові частини бюджету,  тобто
це сукупність усіх бюджетів, які формуються  в  даній  країні  згідно  з  її
бюджетним  устроєм.  Основи  бюджетного   устрою:   встановлення   принципів
побудови  бюджетної  системи;    виділення  видів   бюджетів;   розмежування
доходів   і   видатків   між   ланками   бюджетної   системи;    організація
взаємовідносин  між  бюджетами.  Принципи  побудови  бюджетної   системи   є
визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки  і
риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються  за  двома  напрямами.
Перший характеризує структурну  побудову  бюджету,  другий  —  взаємозв'язок
різних його ланок. Можливі три  підходи  до  структурної  побудови  бюджету:
створення  єдиного  для  всієї  країни   бюджету:   створення   регіональних
бюджетів;  поєднання  централізованих  і  децентралізованих  ланок.  Принцип
єдності означає,  що  всі  ланки  бюджету  в  сукупності  становлять  єдиний
(зведений, консолідований)  бюджет,  який  складається  і  затверджується  в
загальному обсязі.  Принцип  автономності  означає,  що  кожний  бюджет,  що
входить до складу бюджетної системи, є відносно  обособленою  і  самостійною
ланкою. Виділення видів  бюджетів  засновується  на  політичному  устрої  та
адміністративно-територіальному  поділі  кожної  країни.   Встановлено   два
основних види  бюджетів:  центральні  та  місцеві.  Україні  центральними  є
Державний бюджет України і Республіканський  бюджет  Криму.  Склад  місцевих
бюджетів відображає  територіальний  поділ  країни:  в  Україні  —  області,
райони, поселення.  Відповідно  місцеві  бюджети  поділяють  на  дві  групи:
централізовані (обласні, районні, міські) і  бюджети  базового  рівня  (сіл,
селищ,  міст,  міських  районів).   Розмежування  доходів  і  видатків   між
бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів  може
проводитись на основі двох методів. Перший — закріплення доходів  за  кожним
бюджетом у повній  сумі  чи  за  твердо  фіксованими  нормативами  в  умовах
автономності кожного бюджету. Другий метод полягає  у  встановленні  системи
бюджетного  регулювання  в  умовах  єдності  бюджету,  тобто  у   проведенні
відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з  їх  потреб.  Розмежування
видатків засновується на призначенні того чи іншого бюджету: з  центрального
бюджету фінансуються видатки  загальнодержавного  характеру,  з  відповідних
місцевих  бюджетів  —  видатки  регіонального  значення.  При   цьому   може
застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою  (за  місцем
знаходження  об'єкта   фінансування);   розподіл,   виходячи   з   відомчого
підпорядкування (фінансування  ведеться  з  бюджету  того  рівня,  до  якого
відноситься   орган   управління,   якому   підпорядкований   даний   об'єкт
фінансування).   Організація   взаємовідносин   між   бюджетами   передбачає
виділення їх напрямів, видів  та  форм.  За  напрямами  взаємовідносини  між
бюджетами поділяються на  вертикальні  —  між  бюджетами  різних  рівнів,  і
горизонтальні — між бюджетами одного рівня (в Україні  тільки  вертикальні).
Види  взаємовідносин:   регламентовані   законодавчими   та   інструктивними
документами; договірні — на підставі угоди між відповідними  органами  влади
чи  управління.  Форми  взаємовідносин:  субсидіювання,  вилучення   коштів,
взаємні розрахунки; бюджетні позички.
Бюджетна система нашої держави сформована на  основі  закону  «Про  бюджетну
систему України». У ньому визначені  принципи  бюджетного  устрою:  єдності,
повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх  бюджетів.
Однак принципи повноти,  достовірності,  гласності,  наочності  належать  до
бюджетного  процесу,  а  не  до  бюджетного  устрою  і  системи.   Поєднання
принципів єдності  й  самостійності  просто  неприпустиме.  Причому  принцип
єдності на практиці не реалізується,  оскільки  єдиний  зведений  бюджет  не
складається. Самостійність же проголошується суто  декларативно  —  реальної
законодавчої бази для неї немає. Відповідно до зазначеного  закону  бюджетна
система  України   включає   Державний   бюджет,   Республіканський   бюджет
Автономної  Республіки  Крим  та  місцеві  бюджети.  До  місцевих   бюджетів
належать обласні, міські, районні,  міст,  селищ,  сіл,  районів  у  містах.
Склад та структурна побудова бюджетної системи України відображена на  схемі
22  (жирним  шрифтом  виділені  централізовані  види  бюджетів,  курсивом  —
децентралізовані):

Бюджетний період та бюджетний процес
Бюджетний  процес  —  це  організація   і   порядок   складання,   розгляду,
затвердження і виконання бюджету. Він складається з  двох  частин:  бюджетне
планування;  виконання  бюджету.  Бюджетне  планування   включає   складання
проекту бюджету,  його  розгляд  і  затвердження.  Це  серцевина  бюджетного
процесу — виконується  такий  бюджет,  який  прийнято.  Завдання  бюджетного
планування:1) достовірне визначення  обсягу  та  джерел  формування  доходів
бюджету2) оптимальний розподіл видатків за окремими  групами  і  галузями;3)
збалансування   бюджету.   Стан   бюджету   як   фінансового   плану    може
характеризуватись трьома показниками:  перевищення  доходів  над  видатками;
бюджетний надлишок; рівновага доходів і видатків;  перевищення видатків  над
постійними  доходами  —  бюджетний  дефіцит.  Наявність   дефіциту   вимагає
встановлення джерел його покриття,  якими  можуть  бути:  державний  кредит;
емісія грошей. Процедура бюджетного планування  —  послідовність  заходів  і
дій зі складання і розгляду проекту бюджету.  Вона  визначена  Законом  «Про
бюджетну систему України» і  на  державному  рівні  включає  такі  етапи  та
стадії:  1.  Складання  проекту   бюджету:   направлення   Верховною   Радою
Президенту  бюджетної  резолюції,  в  якій  визначаються   основні   напрями
бюджетної політики на наступний  рік;  розробка  Міністерством  фінансів  на
підставі основних  прогнозних  макропоказників  економічного  і  соціального
розвитку  прогнозного  проекту  бюджету;  доведення  прогнозних   показників
проекту  бюджету  до  міністерств,  відомств  та  інших  органів   державної
виконавчої  влади;  узгодження  показників  прогнозного  проекту  бюджету  з
пропозиціями   міністерств,   відомств   та    інших    органів;    розробка
Міністерством   фінансів  робочого   (узгодженого)  проекту   зведеного   та
Державного бюджету і подання  його  в  Кабінет  Міністрів;  розгляд  проекту
бюджету в  Кабінеті  Міністрів,  прийняття  рішення  про  його  схвалення  і
подання Президенту проекту Закону про бюджет;  розгляд  проекту  Закону  про
бюджет Президентом і подання його до  Верховної  Ради.  2.  Розгляд  проекту
Закону про Державний бюджет України: розгляд проекту  Закону  про  Державний
бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради; доповідь Міністра фінансів  на
засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з  питань  бюджету;
обговорення  проекту  Державного  бюджету  на  засіданні   Верховної   Ради;
прийняття відповідного рішення про результати розгляду  проекту  Закону  про
Державний бюджет: а) затвердити  Закон  про  Державний  бюджет  України;  б)
схвалити у першому читанні і направити  на  доопрацювання;  в)  відхилити  і
направити  на   переробку.   Виконання   бюджету   полягає   у   мобілізації
запланованих  доходів  і  фінансуванні  передбачених  видатків.  Організація
виконання бюджету  покладається  на  Кабінет  Міністрів,  оперативна  робота
ведеться  Міністерством  фінансів,  Державною  податковою  адміністрацією  і
казначейством.  Бюджетный  период  1.Бюджетный  период  для  всех  бюджетов,
которые составляют  бюджетную  систему,  составляет  один  календарный  год,
который начинается 1 января каждый год и заканчивается 31  декабря  того  же
года. Непринятие Верховной Радой Украины закона  о  Государственном  бюджете
Украины  до  1  января  не  является  основанием  для  установления  другого
бюджетного  периода.  2.В  соответствии  с  Конституцией  Украины  бюджетный
период для  Государственного  бюджета  Украины  при  особых  обстоятельствах
может быть другим, чем предусмотрено частью первой  этой  статьи.  3.Особыми
обстоятельствами, по  которым  Государственный  бюджет  Украины  может  быть
принят на иной, чем  предусмотрено  частью  первой  этой  статьи,  бюджетный
период,  являются:   1)   введение   военного   положения;   2)   объявление
чрезвычайного  состояния  в  Украине  или  в  отдельных  ее  местностях;  3)
объявление отдельных местностей зонами чрезвычайной экологической  ситуации,
необходимость устранения природных или  техногенных  катастроф.  4.В  случае
принятия Государственного бюджета Украины на иной, чем предусмотрено  частью
первой этой статьи, бюджетный период местные бюджеты могут быть  приняты  на
такой же период.


Сутність та функції податків
Податки являють собою обов'язкові  платежі  юридичних  і  фізичних  осіб  до
бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин  між  державою  і
членами суспільства. За економічним змістом —  це  фінансові  відносини  між
державою  і  платниками  податків  з  метою   створення   загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів, необхідних  для  виконання  державою
її функцій. На відміну  від  фінансів  у  цілому  ці  взаємовідносини  мають
односторонній характер — від  платників  до  держави.  Податок  —  це  плата
суспільства за  виконання  державою  її  функцій,  це  відрахування  частини
вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні  потреби,
без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Функції  податків
як фінансової категорії випливають з  функцій  фінансів.  Фінанси  в  цілому
виконують дві функції —  розподільну  і  контрольну.  Податки  безпосередньо
пов'язані  з  розподільною  функцією  в   частині   перерозподілу   вартості
створеного  ВВП  між  державою  і  юридичними  та  фізичними  особами.  Вони
виступають  методом  централізації  ВВП  у  бюджеті   на   загальносуспільні
потреби, виконуючи  таким  чином  фіскальну  функцію.  Фіскальна  функція  є
основною у характеристиці сутності податків, вона  визначає  їхнє  суспільне
призначення. З огляду на цю функцію держава  повинна  отримувати  не  просто
достатньо податків, але, головне, — надійних.  Податкові  надходження  мають
бути постійними і стабільними й  рівномірно  розподілятися  в  регіональному
розрізі. Поспішність означає, що податки повинні надходити до бюджету  не  у
вигляді разових платежів з невизначеними термінами,  а  рівномірно  протягом
бюджетного  року  в  чітко  встановлені  строки.   Стабільність   надходжень
визначається високим  рівнем  гарантій  того,  що  передбачені  Законом  про
бюджет  на  поточний  рік  доходи  будуть   отримані   у   повному   обсязі.
Рівномірність розподілу податків у  територіальному  розрізі  необхідна  для
забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної  системи.  У  сутності
кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і  фіскальна  функція,
характеризує їх суспільне призначення. Суть  регулюючої  функції  полягає  у
впливі податків на різні  сторони  діяльності  їх  платників.  Суб'єкт,  або
платник податку — це та фізична чи юридична особа,  яка  безпосередньо  його
сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується  тим  чи
іншим податком. Одиниця оподаткування — це  одиниця   виміру  (фізичного  чи
грошового)  об'єкта  оподаткування.  Джерело  сплати  податку  —  це   дохід
платника, з якого він сплачує податок. Податкова  ставка  —  це  законодавче
встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.
Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю  оподаткування  в
натуральному обчисленні.
Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподаткування, який  має
грошовий вираз. Пропорційні — це єдині ставки, що не  залежать  від  розміру
об'єкта оподаткування. Прогресивні — це такі ставки, розмір яких  зростає  в
міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування.

Класифікація податків.
За формою оподаткування всі  податки  поділяються  на  дві  групи:  прямі  й
непрямі. Прямі  податки  встановлюються  безпосередньо  щодо  платників,  їх
розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Регресивні  ставки,  на
відміну   від   прогресивних,   зменшуються   в   міру   зростання   об'єкта
оподаткування. Податкова квота  —  це  частка  податку  в  доході  платника.
Непрямі податки встановлюються в цінах  товарів  і  послуг,  їх  розмір  для
окремого платника  прямо  не  залежить  вiд  його  доходів.  За  економічним
змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи:  податки  на
доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів  фізичних
та юридичних осіб.  Податки  на  споживання  сплачуються  не  при  отриманні
доходів,  а  при  їх  використанні.  Вони  справляються  у  формі   непрямих
податків. Податки  на  майно  встановлюються  щодо  рухомого  чи  нерухомого
майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки,  вони
поділяються  на  загальнодержавні  та  місцеві.   Загальнодержавні   податки
встановлюють  вищі  органи  влади,  їх  стягнення  є  обов'язковим  на  всій
території країни, незалежно  від  того,  до  якого  бюджету  (державного  чи
місцевого) вони зараховуються.
Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади  та  управління.  За
способом стягнення розрізняють два види  податків  —  розкладні  й  окладні.
Розкладні податки спочатку встановлюються в  загальній  сумі  відповідно  до
потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають  на  окремі  частини  по
територіальних одиницях, а на  низовому  рівні  —  між  платниками.  Окладні
податки передбачають  встановлення  спочатку  ставок,  а  відтак  і  розміру
податку для кожного платника  окремо.  Податкова  система  —  це  сукупність
установлених у країні податків та механізму їх справляння.

Сучасна податкова система України
Податкова система України встановлена Законом «Про  систему  оподаткування»,
який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р.  цей  Закон  був  прийнятий  у
новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце  в  1992—1993
pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До  нього
включено як податки, так і  інші  обов'язкові  платежі,  що  справляються  в
Україні, з поділом  їх  на  загальнодержавні  та  місцеві.  Загальнодержавні
податки та обов'язкові платежі  включають  чотири  групи:  прямі  й  непрямі
податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі,  внески  у  цільові
фонди.
До  складу  цих  груп  входять:  а)  прямі  податки:  податок  на   прибуток
підприємств;  податок  на  доходи  фізичних  осіб;   податок   з   власників
транспортних засобів та інших самохідних  машин  і  механізмів;  податок  на
нерухоме майно (нерухомість);  '—  плата  (податок)  за  землю;  податок  на
промисел; б) непрямі податки: податок на додану вартість; —  акцизний  збір;
мито; в) платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі: збір за  спеціальне
використання  природних  ресурсів;  збір  за  геологорозвідувальні   роботи,
виконані за рахунок бюджету; відрахування та збори на будівництво, ремонт  і
утримання автомобільних доріг; державне мито; плата за  торговий  патент  за
деякі види підприємницької діяльності; г) внески до  цільових  фондів:  збір
до Фонду для здійснення заходів  щодо  ліквідації  наслідків  Чорнобильської
катастрофи та соціального захисту населення; збір на  обов'язкове  соціальне
страхування; збір на обов'язкове  державне  пенсійне  страхування;  збір  на
страхування на випадок безробіття; збір до Державного  інноваційного  фонду;
збір  за  забруднення  навколишнього  природного  середовища.  До   місцевих
податків  та  зборів  належать:  податок  з  реклами;  комунальний  податок;
готельний збір; збір за припаркування автотранспорту;  ринковий  збір;  збір
за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір  за  участь  у  бігах  на
іподромі; збір за виграш у бігах  на  іподромі;  збір  з  осіб,  які  беруть
участь у грі  на  тоталізаторі  на  іподромі;  збір  за  право  використання
місцевої символіки; збір за право проведення кіно-  і  телезйомок;  збір  за
право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей;  збір
за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту,  що  прямує  за
кордон; збір за видачу дозволу  на  розміщення  об'єктів  торгівлі;  збір  з
власників собак. У складі податкової системи України нині переважають  прямі
податки: в 1997  р.  47%  проти  44%  непрямих.  Основними  видами  податків
виступають податки на додану вартість — 35 %, на прибуток підприємств  —  26
% і на доходи фізичних осіб — 15 %.

Фінанси підприємств – це основа фінансової системи України
Фінанси  підприємств   призначені   для   забезпечення   їхньої   виробничої
діяльності. Основою фінансів підприємств є  формування  фінансових  ресурсів
та  отримання  і  розподіл  доходів   з   метою   забезпечення   відтворення
виробництва. Вони  виконують  роль  сполучної  ланки  між  окремими  циклами
відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж  впливають
на виробництво. Недостатність ресурсів веде до  падіння  виробництва,  а  їх
відсутність  до  його  припинення.  Наявність  достатніх   доходів   створює
передумови  для  нормального  ходу  відтворювального  процесу,  але  ще   не
гарантує його, оскільки  все  залежить  від  їх  раціонального  розподілу  і
ефективного  використання.  Саме  це  і  є   основним   завданням   фінансів
підприємств. Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих  в  основні  та
оборотні засоби підприємства.
Виробнича  і  фінансова  діяльність  підприємств  починається  з  формування
фінансових ресурсів.  У  процесі  використання  основних  фондів  формується
такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.
Амортизаційні  відрахування   являють   собою   специфічний   вид   цільових
фінансових ресурсів. У кругообігу коштів  вони  відображають  перенесену  на
готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі  експлуатації.
Амортизаційні відрахування, як фінансові  ресурси  підприємства,  окремо  не
формуються, а знаходяться  на  поточному  рахунку,  куди  вони  надходять  у
складі виручки від реалізації. Амортизаційні відрахування  спрямовуються  на
фінансування капітальних вкладень Оборотні кошти являють  собою  ту  частину
фінансових  ресурсів,  яка  постійно  перебуває  в  обігу.  По-перше,   вони
спрямовуються на  придбання  сировини,  основних  і  допоміжних  матеріалів,
напівфабрикатів та інших елементів  виробничих  запасів.  По-друге,  частина
цих  коштів   перебуває   у   незавершеному   виробництві   та   в   готовій
нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових  коштів
підприємства. Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам  у  таких
формах: бюджетні інвестиції; бюджетні кредити;  державні  дотації;  державні
субсидії. Бюджетні інвестиції являють собою  виділення  коштів  на  розвиток
виробництва, насамперед у вигляді  капітальних  вкладень.  Бюджетні  кредити
виступають  формою  фінансової  допомоги  підприємствам   у   разі   тяжкого
фінансового стану. Державні дотації —  це  виділення  коштів  з  бюджету  на
покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку,  коли  збитковість
є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової.  Державні  субсидії
— це виділення коштів з  бюджету  суб'єктам  підприємницької  діяльності  на
вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.
Надходження  з  державних  цільових  фондів  за  своїм   змістом   ідентичні
бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у  формі  державних  інвестицій  і
субсидій, кредитів.  Надходження  з  централізованих  фондів  характеризують
внутрішньо  корпоративний  перерозподіл  фінансових   ресурсів.   Ці   фонди
створюються  за  рахунок   прибутку   структурних   одиниць   корпоративного
об'єднання.  Кредити  характеризують  фінансові   ресурси,   які   тимчасово
знаходяться у  розпорядженні  підприємств.  Кредит  існує  у  двох  основних
формах.  Комерційний  —  це  придбання  товарів  чи   отримання   послуг   з
відстрочкою оплати. Банківський  кредит  полягає  в  отриманні  позичок  від
банків  чи  інших  кредитних  установ.  Прибуток   є    формою    фінансових
ресурсів.

Призначення та роль державних фінансів.
Головне  призначення  державних  фінансів  —  сприяти   через   різноманітні
фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку  держави,
забезпеченню прав і свобод людини. Досягають  цього  через  методи  і  форми
мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та  використання  їх
на цілі розвитку  економіки,  забезпечення  соціальних  гарантій  населенню,
утримання армії, органів усіх ланок влади. Необхідність  державних  фінансів
зумовлена  тим,  що  за  будь-якого  типу  економічних   відносин   основним
призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами  тих  потреб,  які
не можуть бути  вирішені  через  ринковий  механізм,  тобто  через  попит  і
пропозицію, а також особисто кожним громадянином у  зв'язку  з  відповідними
об'єктивними  причинами.  До  них  слід   віднести   структурну   перебудову
економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища,  захист
тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів —  інваліди,  діти,
престарілі,  проведення  фундаментальних   наукових   досліджень,   загальну
освіту, підготовку кадрів, соціальне  забезпечення  і  страхування,  охорону
здоров'я тощо.  За  умов  ринку  основними  формами  мобілізації  фінансових
ресурсів  у  розпорядження  держави  є  податки,   збори   і   відрахування.
Визначення  об'єкта  оподаткування  або  обчислення  платежів,  передбачених
пільг, ставок податків і платежів, строків сплати  їх,  відповідальності  за
несвоєчасну сплату становлять механізм впливу  на  економічні  та  соціальні
процеси, який окреслює роль фінансів на мікро-рівні.
При використанні ресурсів  держава  визначає  метод  фінансування  витрат  —
пряме бюджетне фінансування,  бюджетне  кредитування  або  самофінансування.
Ринкова  економіка  передбачає  залучення   коштів   через   випуск   акцій,
облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації  ролі  фінансів
у господарському механізмі держави.

Бюджет у регулюванні економічних і соціальних процесів у державі.
Призначення  бюджету  в  державі  виявляється  через   систему   економічних
відносин, структура яких така:
між державою і підприємницькими структурами в процесі  мобілізації  доходів,
накопичень і фінансування з бюджету; між державою  і  населенням  у  процесі
розподілу і  перерозподілу  валового  національного  продукту;  між  ланками
бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Економічний  зміст  бюджету  і
його ланок розкривається в розподільчих відносинах, які  за  своєю  сутністю
дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух  валового
внутрішнього продукту на всіх  стадіях  —  від  створення  до  споживання  —
здійснюється за  допомогою  грошових  фондів.  Тому  залежно  від  того,  як
відбувається процес мобілізації та  використання  бюджетних  коштів,  як  це
впливає  в  кінцевому   підсумку   на   формування   фондів   споживання   і
нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою. У  зв'язку
з цим  важливе  значення  має  постійне  удосконалення  системи  мобілізації
доходів бюджету, краще  використання  матеріальних,  трудових  і  фінансових
ресурсів. Діюча в Україні система взаємовідносин господарських  суб'єктів  з
бюджетом включає податок на доходи, плату  за  землю,  податок  з  власників
транспортних засобів, вивізне мито, митний доход, плату за воду, податок  на
майно, відрахування на геологорозвідувальні роботи.
Другим важливим напрямом впливу бюджету на економічні та  соціальні  процеси
в державі є видатки. Найзначніші  суми  бюджетних  ресурсів  призначені  для
формування  фонду  споживання.  Збільшується  частка  коштів  на  капітальні
вкладення та інші витрати  на  розширення  виробництва.  Важливою  проблемою
посилення ролі бюджету в  розподільчих  процесах  є  досягнення  оптимальних
співвідношень між різними ланками бюджетної  системи.  З  загальнодержавного
бюджету фінансується понад 61, 1 % усіх  витрат.  Спостерігається  тенденція
збільшення частки місцевих бюджетів  у  фінансуванні  бюджетних  витрат,  що
може позитивно вплинути на  розвиток  системи  місцевого  самоврядування,  а
врешті-решт — на використання бюджетних коштів у цілому.

Страхування: призначення, види
Підприємницька  сфера  та  життєдіяльність  людини  пов'язані  з   наявністю
постійних ризиків  —  природних,  підприємницьких,  фінансових  і  т.  п.  У
результаті  стихійного  лиха  чи  певної  непередбаченої  події  фізичним  і
юридичним особам може бути завданий збиток. При  цьому  постає  питання  про
джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший  полягає  в  тому,
що ці збитки покриваються за рахунок фінансових ресурсів, що  знаходяться  в
обігу в даного суб'єкта. Другий  варіант  полягає  у  створенні  спеціальних
цільових  ресурсів,  призначених  для  відшкодування  збитків  —   резервних
страхових фондів.  Страхування   являє  собою  досить  розгалужену   систему
відносин.  Галузева  класифікація  страхування  здійснюється  за   об'єктами
страхування. Об'єктом майнового  страхування  виступає  рухоме  та  нерухоме
майно юридичних і фізичних осіб. Об'єктами особового страхування  виступають
життя  та  здоров'я  громадян.  Видами  особового  страхування   є   змішане
страхування  життя  (об'єктами  виступають  одночасно  життя  і   здоров'я),
страхування  дітей,  весільне  страхування  і  т.  ін.  Особове  страхування
виконує дві функції. Страхова передбачає відшкодування  втрат  при  настанні
страхової події.  Нагромаджувальна  полягає  в  тому,  що  після  закінчення
строку дії страхового договору, застрахованому виплачується  страхова  сума.
У   системі   соціального   страхування   об'єктом   страхування    виступає
працездатність і працевлаштування. Страхування  працездатності  здійснюється
на випадок її постійної чи тимчасової втрати.  Страхування  працевлаштування
здійснюється  на  випадок  безробіття.  У  медичному  страхуванні   об'єктом
страхування виступає здоров'я громадян. Воно проводиться на випадок  хвороби
і може здійснюватись як в  обов'язковій,  так  і  додатково  в  добровільній
формі як  через  державні,  так  і  недержавні  структури.  При  страхуванні
відповідальності  об'єктом   виступає   зобов'язання   застрахованої   особи
виплатити відшкодування за  завдані  збитки  третім  особам.  Найпоширенішим
видом є страхування громадянської відповідальності  водіїв  автотранспортних
засобів. Об'єктом страхування ризиків є  недоотриманий  прибуток  чи  збитки
при здійсненні певних господарських і фінансових операцій, яким  притаманний
відчутний ризик. Це ризики  з  кредитних  і  заставних  операцій  Сукупність
страхових компаній і послуг, що ними надаються, формують страховий ринок.
Страхове поле — це наявність  потенційних  страхувальників  з  певного  виду
страхування.  Страхове  поле  визначає  потенційні   масштаби   страхування.
Страховий портфель являє собою сукупність укладених  певною  компанією  угод
як з того чи іншого виду страхування, так і з усіх видів.

Основні напрями зміцнення фінансової незалежності  місцевого  самоврядування
в Україні
Однією з важливих передумов побудови демократичної держави  є  самостійність
і  незалежність  органів  місцевого   самоврядування.   Ступінь   фінансової
самостійності місцевих органів влади  характеризує  незалежність  держави  в
цілому,   потенційні   можливості   її   економічного    розвитку,    рівень
демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись  і
процвітати, не  даючи  гарантій  фінансової  незалежності  місцевим  органам
влади. Основним недоліком  правового  забезпечення  фінансової  незалежності
органів місцевого  самоврядування  є  насамперед  те,  що  законодавство  не
встановлює  конкретного  переліку  витрат,  які  повинні   фінансуватися   з
місцевих  бюджетів.  У  Законі  України  "Про  бюджетну  систему   України",
прийнятому  в  новій  редакції  у  1995  p.,  питання  незалежності  органів
місцевого самоврядування знайшло певне  вирішення.  За  місцевими  бюджетами
було закріплено доходи, які покривали понад 80 % витрат  в  умовах  1995  р,
незалежність може бути досягнута  на  основі  проведення  реформи  бюджетної
системи. За попередніми підрахунками, до  місцевих  бюджетів  має  надходити
30—35 % усіх доходів, які  мобілізує  бюджетна  система  на  цій  території.
Чинне бюджетне законодавство слід доповнити положенням про  те,  що  доходи,
закріплені за місцевим бюджетом, не можна  вилучати.  Законодавчо  має  бути
зафіксовано  також  перелік  витрат  на  розвиток  місцевого   господарства,
соціально-культурної сфери та інших  заходів,  що  фінансуються  з  місцевих
бюджетів.  Економічне  обгрунтування  розмірів  ресурсів,   які   підлягають
мобілізації  до  місцевих  бюджетів,  потребує  достовірної  інформації  про
утворення і  рух  фінансових  ресурсів  на  певній  території.  Цього  можна
досягти лише при розробці  зведеного  територіального  фінансового  балансу,
який відображає джерела ресурсів і  напрями  використання  їх  в  цілому  на
відповідній   території,   незалежно   від   форм   власності    та    рівня
підпорядкованості  господарюючих  суб'єктів.  Складання  балансу  має  стати
невід'ємною частиною роботи з формування, розгляду і  затвердження  бюджету.
Для цього треба налагодити канали і форми надходження  планової  та  звітної
інформації від суб'єктів господарювання.  Усі  підприємства  та  організації
повинні  подавати  за  встановленими  формами  і  строками   відомості   про
прогнозні фінансові показники на наступний рік.

Призначення та структура фінансового ринку
Фінансовий ринок виконує надзвичайно важливі функції в  ринковій  економіці.
Він виступає забезпечуючою структурою,  насамперед  для  фінансів  суб'єктів
господарювання,  які  є  базовою  сферою  фінансової  системи.   Призначення
фінансового ринку полягає в забезпеченні  підприємствам  належних  умов  для
залучення необхідних коштів і продажу тимчасово  вільних  ресурсів.  Держава
використовує фінансовий ринок в основному для формування  своїх  доходів  на
позиковій основі,  хоча  певною  мірою  бере  участь  і  у  формуванні  його
ресурсного потенціалу. Фізичні особи,  навпаки,  більше  продають  тимчасово
вільні кошти, ніж позичають їх, хоча  споживчий  кредит  у  сучасних  умовах
також досить поширений.  За  формою  фінансових  ресурсів  фінансовий  ринок
поділяється на ринок грошей  і  ринок  капіталів  (фондовий).  Ринок  грошей
являє собою ринок короткотермінових боргових  зобов'язань.  Ринок  капіталів
складається  з  ринку  фінансових  інструментів,   що   відображають   права
власності, та довгострокових боргових зобов'язань. За організацією  торгівлі
фінансовий  ринок  поділяється  на  кредитний  та  ринок   цінних   паперів.
Кредитний відображає ту частину фінансового ринку, яка функціонує на  основі
заключения  кредитних  угод.  Він  має  договірний  характер.  Ринок  цінних
паперів являє собою  особливу  форму  торгівлі  фінансовими  ресурсами,  яка
опосередковується випуском та обігом  цінних  паперів.  Грошові  потоки,  що
відображають  функціонування  фінансового  ринку,  характеризуються   досить
складними схемами руху фінансових  ресурсів.  На  кредитному  ринку  центром
концентрації і координації руху грошових потоків виступає комерційний  банк.
На  ринку  цінних  паперів  центром  торгівлі  ними  і  відповідно  ключовим
суб'єктом цього ринку виступає фондова біржа. Комерційний  банк  виступає  в
ролі фінансового посередника.  Ключовими  суб'єктами  ринку  цінних  паперів
виступають емітенти, які  випускають  цінні  папери,  та  інвестори,  що  їх
купують.  Фондова  біржа,  виступаючи  центром  торгівлі  цінними  паперами,
координує рух грошових потоків на цьому ринку.

Податок На Додану Вартість
Податок  на  додану  вартість  є  непрямим  податком,  який  сплачується  до
державного бюджету на кожному етапі просування  товару  від  виробництва  до
споживання. Платниками податку є як резиденти, так і нерезиденти.  Резиденти
—  юридичні   особи,   в   тому   числі   бюджетні   організації,   суб'єкти
підприємницької діяльності, які  не  мають  статусу  юридичної  особи,  їхні
філії, відділення,  що  складають  окремий  баланс  та  мають  розрахунковий
(поточний)  рахунок,  здійснюють  реалізацію  продукції,  робіт,  послуг  на
території України,  обсяг  яких  перевищує  10  неоподатковуваних  мінімумів
заробітної плати у розрахунку за календарний місяць. Нерезиденти —  іноземні
юридичні та фізичні особи, міжнародні організації, їхні  філії,  відділення,
які здійснюють реалізацію продукції, робіт,  послуг  на  території  України,
включаючи операції по імпорту продукції,  якщо  реалізація  такої  імпортної
продукції   здійснюється   зазначеними    нерезидентами    через    постійні
представництва  в  Україні.  Об'єктом  оподаткування  податком   на   додану
вартість є обороти  з  реалізації  продукції,  робіт,  послуг  на  території
України, а також за її межами. Під час визначення  оподатковуваного  обороту
до нього зараховують суму акцизного збору, а  також  суми  надбавок  до  цін
(тарифів), передбачені чинним законодавством.  Податок  на  додану  вартість
включають в ціну (тариф) товарів, робіт, послуг, в тому числі імпортних,  за
ставкою у розмірі 20 % до оподатковуваного обороту, що  не  включає  податок
на додану вартість. При  цьому  податок  на  додану  вартість  обчислюють  і
сплачують за ставкою 16, 667  %  до  оподатковуваного  обороту,  що  включає
податок на додану вартість, а під час ввезення імпортних товарів - 20  %  до
оподатковуваного обороту. Податок на додану вартість обчислюють за  нульовою
ставкою: з товарів, робіт, послуг, що експортуються,  зокрема:  товари,  які
були вивезені з території України  і  їх  вивезення  підтверджено  вантажною
митною декларацією; роботи,  послуги,  не  призначені  для  використання  та
споживання в Україні, виконані за межами митних кордонів  України  юридичним
та фізичним особам; послуги з міжнародних перевезень;  роботи,  пов'язані  з
ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Платники податку на  додану
вартість реалізують продукцію,  роботи,  послуги  за  цінами  або  тарифами,
збільшеними на суму податку на  додану  вартість.  Суму  податку  на  додану
вартість, що підлягає внесенню до бюджету, визначають як різницю між  сумами
податку, одержаного у складі ціни реалізованої продукції, робіт, послуг,  та
сумами податку, сплаченими у складі фактичних матеріальних витрат.  Платники
щомісяця здійснюють авансові внески податку  до  бюджету  15-і  25-го  числа
поточного місяця та 5-го числа наступного місяця у розмірі  1/3  податку  за
останньою податковою декларацією, а не пізніше  15-го  числа  наступного  за
звітним місяця вносять до бюджету різницю між нарахованою сумою  та  сумами,
сплаченими авансовими платежами. Платники, які сплачують податки  авансовими
платежами,  щомісяця  подають  податковим   органам   за   місцезнаходженням
податкові  декларації  за  встановленою  формою  не  пізніше   15-го   числа
наступного за звітним місяця.

Податок На Прибуток
Платниками податку на прибуток є всі  суб'єкти  підприємницької  діяльності,
бюджетні організації, які  є  юридичними  особами  згідно  з  законодавством
України, міжнародні організації, що  не  мають  імунітету  та  дипломатичних
привілеїв  і  здійснюють  підприємницьку  діяльність   в   Україні;   філії,
відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку,  що  складають
окремий баланс та мають розрахунковий (поточний) рахунок; підприємства,  які
здійснюють  підприємницьку   діяльність   через   постійні   представництва,
розташовані  на  території  України.  Об'єктом  оподаткування  є  балансовий
прибуток платника податку. Від сплати податку звільняються:  підприємства  —
з прибутку, одержуваного від виробництва сільськогосподарської продукції  та
продукції  її  переробки  на  власних  переробних   потужностях,   включаючи
міжгосподарські підприємства; рибні господарства та риболовецькі колгоспи  з
прибутку від вилову риби та її переробки на власних переробних  потужностях;
ветеринарно-санітарні заводи — з  прибутку,  одержуваного  від  збирання  та
утилізації трупів загиблих тварин і  виробництва  з  них  білкових  кормових
добавок;  сума  прибутку  будівельних,   монтажних,   проектних   та   інших
підприємств  і  організацій,  одержуваного  в   результаті   спорудження   в
сільській місцевості житла, об'єктів  побуту,  культури,  торгівлі,  охорони
здоров'я,  фізкультури  і  спорту,  освіти,   зв'язку,   а   також   шляхів,
енергетичних, газових та водорозподільних систем,  тваринницьких  приміщень.
Суми доходів від фрахту, що сплачуються підприємствами України  нерезидентам
у зв'язку з здійсненням міжнародних перевезень, оподатковуються  за  ставкою
6%. Суму податку визначають виходячи з величини оподатковуваного прибутку  і
ставки податку.

Акцизний Збір
Акцизний збір — це непрямий податок на  окремі  товари,  що  виробляються  в
Україні або завозяться по імпорту  Перелік  підакцизних  товарів  та  ставки
акцизного  збору  затверджуються  Верховною  Радою  України  в  законі   про
державний бюджет України  на  наступний  рік.  Платниками  цього  податку  є
споживачі підакцизних товарів, а розрахунки з бюджетом  здійснюють  суб'єкти
підприємницької діяльності, що виробляють або імпортують підакцизні  товари,
а також громадяни, яки  ввозять  підакцизні  товари  на  територію  України.
Об'єктом оподаткування є:  обороти  з  реалізації  вироблених  на  території
України  підакцизних  товарів  шляхом  їхнього  продажу,  обміну   на   іншу
продукцію; обороти з реалізації (передачі) підакцизних  товарів  для  потреб
власного споживання і промислової переробки;  вартість  підакцизних  товарів
(продукції), виготовлених вітчизняними виробниками на давальницьких  умовах;
митна вартість підакцизних товарів,  які  ввозяться  на  територію  України,
включаючи виготовлені за межами  митних  кордонів  України.  Оподатковуваний
оборот   з   реалізації   підакцизних   товарів   вітчизняного   виробництва
обчислюється  виходячи  з  їхньої  вартості  за  цінами,   встановленими   з
урахуванням   акцизного   збору   без   податку   на   добавлену   вартість.
Оподатковуваний  оборот  по  підакцизних  товарах,  що  ввозяться  фізичними
особами для власного споживання, визначають на підставі митної декларації  з
пред'явленням  товарних  чеків  на  ці  товари.  Суми  акцизного  збору,  що
підлягають  сплаті,  платники  визначають  самостійно,  виходячи  з  обсягів
реалізованих  підакцизних  товарів.  Суми  акцизного  збору  по  підакцизних
товарах, що ввозяться на митну  територію  України,  визначають  виходячи  з
митної вартості підакцизних товарів (продукції).  Підставою  для  обчислення
митної  вартості  імпортних  підакцизних   товарів   є   ціна,   передбачена
контрактом на їх  поставку.  Вітчизняні  підприємства-виробники  підакцизних
товарів сплачують  акцизний  збір  до  16-го  числа  наступного  за  звітним
місяця, а виробники алкогольних  напоїв  —  на  третій  робочий  день  після
здійснення  обороту.  Акцизний  збір  є  видом   специфічних   акцизів,   що
встановлюються за  індивідуальними  ставками  для  кожного  товару.  Перелік
підакцизних  товарів  і  ставки  акцизного  збору  встановлюються  Верховною
Радою.  Платниками  акцизного  збору  є  національні  виробники  підакцизних
товарів та  суб'єкти,  що  імпортують  чи  реалізують  ці  товари.  Об'єктом
оподаткування виступає  оборот  з  реалізації  підакцизних  товарів,  а  для
імпортних — їх митна  вартість.  Ставки  акцизного  збору  встановлюються  у
процентах та твердих розмірах. Процентні ставки застосовуються  відносно  до
обсягу реалізації в  цінах,  що  включають  цей  податок  (умовно  процентна
ставка акцизного збору може  бути  зіставлена  зі  ставкою  16,  667%  ПДВ).
Включення акцизного збору у  відпускні  ціни  товарів  (ВЦ)  проводиться  за
такою формулою (А — ставка акцизного збору): ВЦ = (С+П): (100 —  А)  х  100.
Тверді ставки встановлені в ECU на одиницю товару  чи  певну  величину  його
виміру. Обчислення і сплата акцизного збору проводиться двома методами.  Для
вино-горілчаних  і  тютюнових  виробів  установлено  справляння  податку  за
допомогою  спеціальних  акцизних  марок.  Для   решти   товарів   обчислення
проводиться за встановленими ставками до обсягу  реалізації  за  відповідний
період (декаду, місяць, а для алкогольних напоїв — щоденно).

Прибутковий податок з громадян
Платниками податку є фізичні  особи  незалежно  від  віку,  громадянства  та
інших ознак, які мають самостійне джерело доходів.  Платниками  прибуткового
податку є громадяни України, іноземні громадяни та  особи  без  громадянства
незалежно від віку, статі, раси, національності,  сімейного,  соціального  і
майнового  стану,  наявності  та  форми  трудових  відносин,  належності  до
громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії,  як  ті,
що мають постійне місце проживання в Україні, так і ті, що  не  мають  його.
Об'єктом оподаткування у громадян, які мають  постійне  місце  проживання  в
Україні,  є  сукупний  оподатковуваний  доход   за   календарний   рік,   що
складається з суми сукупних оподатковуваних доходів  за  календарні  місяці,
одержаний з різних джерел як на території  України,  так  і  за  її  межами.
Об'єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця  проживання
в Україні, є доход, одержаний  протягом  будь-якого  календарного  місяця  з
джерела в Україні.  Незалежно  від  кількості  днів  перебування  в  Україні
протягом календарного  року  підлягають  оподаткуванню  доходи,  одержані  з
джерел в Україні та за її межами, суб'єктів оподаткування з  числа  громадян
України.  Об'єктом  оподаткування  виступає:   у   громадян,   що   постійно
проживають в Україні — сукупний річний дохід, одержаний з різних  джерел  на
території України та за її межами;  у  громадян,  які  не  мають  постійного
місця проживання  в Україні — дохід, одержаний з джерел  в  Україні.  Ставки
прибуткового оподаткування  громадян   встановлені  за  прогресивною  шкалою
(станом на 01. 01. 99 p. ): Неоподатковувані мінімуми та  ставка  податку  в
даному інтервалі: від 1 до 5-10%; від 5 до 10-15%; від 10 до 60-20%; від  60
до 100-30%; понад 100-40%.  Прогресія  шкали  ставок  є  ступінчастою:  весь
сукупний дохід розкладається на частини, до  кожної  з  яких  застосовується
встановлена для  даного  інтервалу  ставка.  Сума  податку  обчислюється  як
складова цих частин. Порядок обчислення і сплати залежить від виду  доходів.
Доходи  від  роботи  за  наймом  оподатковуються  біля  джерела:  за  місцем
основної роботи — щомісячно за встановленою  шкалою  ставок;  не  за  місцем
основної  роботи  —  при  виплаті  за  ставкою  20%.  За   підсумками   року
проводяться перерахунки податку за місцем основної роботи, а  для  тих,  хто
мав кілька джерел доходів — в податковій інспекції за місцем  проживання  на
підставі декларації. Податок з доходів від підприємницької  діяльності  (без
створення юридичної особи)  сплачується  щоквартально  авансовими  платежами
(на підставі обчисленої податковими інспекціями очікуваної суми  податку  на
рік) з перерозрахунком відповідно до фактично одержаного за рік доходу.

Пенсійний фонд України
Для забезпечення виконання Закону України "Про пенсійне  забезпечення"  було
створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансово-банківську  систему.
Бюджет цього Фонду формується передусім за рахунок коштів, які  відраховують
підприємства,  установи  та  організації.  до  надходжень   Фонду   належать
обов'язкові  страхові  внески  громадян,  які  працюють,  у  розмірі   1   %
заробітної плати, а також кошти державного бюджету на виплату окремих  видів
пенсії та допомоги, добровільні внески підприємств, організацій,  населення,
інші  надходження.  Головні  завдання   Пенсійного   фонду   України   такі:
забезпечення фінансування витрат на виплату  пенсій  допомоги  на  дітей,  а
також  збирання   і   акумуляція   внесків,   призначених   для   пенсійного
забезпечення і виплати допомоги;  розширене  відтворення  коштів  Пенсійного
фонду України на основі принципів самофінансування;  участь  у  фінансуванні
державних,   регіональних   і   обласних   програм   соціальної    підтримки
пенсіонерів, інвалідів, інших категорій населення та у страхуванні  здоров'я
пенсіонерів  через  страхові  компанії;  контроль  за  своєчасним  і  повним
надходженням  страхових  внесків  до   цього   фонду;   визначення   порядку
використання  і  забезпечення  контролю  за  правильним  витрачанням  коштів
Фонду; Підприємства, установи та організації незалежно  від  форм  власності
та господарювання, особи,  які  наймають  для  роботи  окремих  громадян  за
угодами, а також ті, що займаються  підприємницькою  діяльністю,  заснованою
на особистій власності  фізичної  особи  та  виключно  її  праці,  релігійні
громади сплачують страхові внески до Пенсійного фонду  України  у  розмірах,
установлених  чинним  законодавством.   Кошти   Пенсійного   фонду   України
використовуються на фінансування таких заходів: виплата пенсій за  віком  (у
тому  числі  працюючим  пенсіонерам),  за  інвалідністю,   у   разі   втрати
годувальника, за вислугу років, соціальних  та  інших  пенсій,  установлених
законодавством України; виплата допомоги по догляду за дитиною і  щомісячної
допомоги на кожну  дитину  до  досягнення  нею  віку,  встановленого  чинним
законодавством; підвищення пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих  цін
і  зростанням  заробітної  плати;  реалізація  державних,   регіональних   і
обласних програм  соціальної  підтримки  пенсіонерів,  інвалідів,  дітей  та
інших категорій населення; забезпечення  поточної  діяльності  та  утримання
органів управління Фонду; відтворення коштів Фонду;

Фонд соціального страхування
Для цілей соціального страхування громадян України Кабінет Міністрів і  Рада
Федерації  незалежних   профспілок   України   створили   Фонд   соціального
страхування України До нього направляється частина  коштів  від  внесків  на
державне  соціальне  страхування   підприємств,   установ,   організацій   і
кооперативів (крім колгоспів), розташованих на території  країни,  незалежно
від їхнього відомчого підпорядкування, форм власності та  господарювання,  а
також  громадян,  які  працюють  в  умовах  оренди,  найму   чи   займаються
індивідуальною трудовою діяльністю. Зазначений Фонд є самостійною фінансово-
банківською системою і  знаходиться  у  віданні  профспілок  України.  Кошти
Фонду не підлягають оподаткуванню, грошовим, митним зборам і не  входять  до
складу державного бюджету України. Страхові внески  нараховують  виходячи  з
установленого тарифу внесків на соціальне  страхування  і  заробітної  плати
всіх  працюючих,  які  підлягають  соціальному  страхуванню,  в  тому  числі
штатних,  позаштатних,   сезонних,   тимчасових,   тих,   що   працюють   за
сумісництвом чи виконують разові, випадкові та  короткострокові  роботи  при
наявності укладених з ними письмових трудових  договорів.За  рахунок  коштів
Фонду соціального страхування  здійснюються  витрати  на  такі  цілі:виплату
допомоги  з  тимчасової  непрацездатності,  по  вагітності  і  пологах,  при
народженні дитини, на поховання; організацію санаторно-курортного  лікування
та відпочинку трудящих, їхніх дітей, ветеранів та інвалідів.


Фонд сприяння зайнятості населення
Фонд сприяння  зайнятості  населення  було  створено  відповідно  до  Закону
України "Про зайнятість населення". Він є самостійною  фінансовою  системою,
яка має створювати відповідні умови для фінансування  витрат,  пов'язаних  з
забезпеченням зайнятості. Джерела формування Фонду такі: кошти державного  і
місцевих бюджетів;обов'язкові  внески  підприємств,  установ  і  організацій
всіх форм  власності  незалежно  від  виду  діяльності;  добровільні  внески
громадських об'єднань громадян, зарубіжних  фірм,  інші  надходження;  кошти
служби зайнятості за  надані  послуги  підприємницьким  структурам;  цільові
фінансові  відрахування  підприємств  у  випадках   невиконання   квоти   зі
створення спеціалізованих робочих місць для  працевлаштування  інвалідів,  у
випадках відмови від найму на роботу в  рахунок  5  %-ї  квоти,  у  випадках
порушення строків інформування служби зайнятості при звільненні  робітників.
Фонд сприяння зайнятості населення створюється  на  державному  і  місцевому
рівнях. Державний центр зайнятості,  а  також  обласні,  районні  та  міські
центри   зайнятості   в    межах    передбачених    асигнувань    самостійно
розпоряджаються коштами фондів.

Бюджетний дефіцит та джерела фінансування
Бюджетний дефіцит — перевищення  видатків  бюджету  над  його  доходами.  Це
показник негативних  явищ  в  економіці,  що  зумовлюють  інфляцію  грошової
одиниці.  Причинами  виникнення  дефіциту  є:  спад  виробництва;   зниження
ефективності  функціонування   окремих   галузей;   несвоєчасне   проведення
структурних змін в економіці або її технічного переоснащення; великі  воєнні
витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на  економічну
і  соціальну  політику  держави.   Бюджетний   дефіцит   вимагає   прийняття
енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед — це  скорочення
витрат бюджету, проте цей шлях досить складний. Реальнішими  і  доцільнішими
є зміни в податковій і кредитній політиці, які  призвели  б  до  пожвавлення
економічного життя, передусім зростання виробництва і його  ефективності.  В
противному разі дефіцит  бюджету  стає  додатковим  найбільш  несправедливим
податком з населення. Бюджетний дефіцит — явище майже постійне  в  економіці
кожної  держави,  тому  важливе  значення  мають  його  розміри   і   методи
ліквідації.   Бездефіцитний   бюджет   —   об'єктивна   вимога   нормального
економічного розвитку держави.  Держава  гарантує  недоторканність  майна  і
забезпечує захист власності підприємця. Не допускається  вилучення  державою
у підприємця його основних і оборотних фондів  та  іншого  використовуваного
ним майна за винятком випадків, передбачених законодавчими  актами  України.
З  метою  створення  сприятливих  організаційних  та  економічних  умов  для
розвитку підприємництва держава: на умовах і в порядку, передбачених  чинним
законодавством, надає земельні ділянки, передає  державне  майно  (виробничі
та нежилі приміщення, законсервовані  й  недобудовані  об'єкти  та  споруди,
невикористовуване устаткування), необхідні  для  здійснення  підприємницької
діяльності;  сприяє  організації  матеріально-технічного   забезпечення   та
інформаційного  обслуговування,   підготовці   та   перепідготовці   кадрів;
здійснює первинне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої  та
соціальної  інфраструктури  з  продажем  або  передаванням   їх   у   кредит
підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів  (цільових  субсидій,
податкових пільг  тощо)  модернізацію  технології,  інноваційну  діяльність,
освоєння  нових  видів  продукції  та  послуг;  надає  підприємцям   цільові
кредити; надає інші види  допомоги.  Органи  державного  управління  будують
свої відносини  з  підприємцями,  використовуючи:  податкову  та  фінансово-
кредитну політику, включаючи встановлення ставок  податків  і  процентів  за
державними  кредитами;  податкових  пільг;  цін  і   правил   ціноутворення;
цільових дотацій; валютного курсу  розмірів  економічних  санкцій;  державне
майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні,  екологічні
та  інші  норми  і  нормативи;  науково-технічні,  економічні  та  соціальні
державні та регіональні програми; договори на  виконання  робіт  і  поставок
для державних потреб. Втручання державних органів у господарську  діяльність
підприємців   не   допускається,   якщо   вона   не   зачіпає   передбачених
законодавством України прав державних органів щодо  здійснення  контролю  за
діяльністю підприємців. Збитки, завдані підприємцю  в  результаті  виконання
вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб,  які  порушили
права підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення  такими  органами
чи їхніми службовими особами  передбачених  законодавством  обов'язків  щодо
підприємця,    підлягають    відшкодуванню    цими    органами.    Источники
финансирования  дефицита  бюджета  1.Источниками   финансирования   дефицита
бюджетов  являются  государственное  внутреннее  и  внешнее   заимствование,
внутреннее  заимствование  органов  власти   Автономной   Республики   Крым,
внутреннее  и  внешнее  заимствование  органов  местного  самоуправления   с
соблюдением условия, определенные настоящим  Кодексом.  2.Кабинет  Министров
Украины   может   брать   ссуды   в   пределах,   определенных   законом   о
Государственном  бюджете   Украины   Заимствование   не   используется   для
обеспечения  финансовыми  ресурсами   текущих   расходов   государства,   за
исключением  случаев,   когда   это   необходимо   для   сохранения   общего
экономического равновесия. 3.Министр финансов Украины  с  учетом  требований
части второй этой  статьи  с  целью  экономии  средств  и  эффективности  их
использования  имеет  право  выбрать   кредитора,   вид   ссуды   и   валюту
заимствования. 4.Расходы на погашение обязательств с долга осуществляются  в
соответствии  с  кредитными  соглашениями,  а   также   нормативно-правовыми
актами,  по  которым  возникают  государственные  долговые  обязательства  и
долговые   обязательства   Автономной   Республики   Крым    или    местного
самоуправления, независимо от объема средств, предусмотренных на эту цель  в
законе о Государственном бюджете Украины  или  решении  о  местном  бюджете.
5.Если расходы на обслуживание и погашение  государственною  долга  превысят
объем средств, предусмотренный в законе о  Государственном  бюджете  Украины
на такую цель, Министр финансов Украины безотлагательно информирует об  этом
Кабинет  Министров  Украины.  Кабинет  Министров   Украины   безотлагательно
информирует об ожидаемом превышении таких расходов Верховную Раду Украины  и
представляет в двухнедельный срок предпо-жения о внесении изменений в  закон
о Государственном  бюджете  Украины;  6.Эмиссионные  средства  Национального
банка   Украины   не   могут   быть   источником   финансирования   дефицита
Государственного бюджета.



Роль державного бюджету в соціально-економічному розвитку держави
Державний бюджет є найдійовішим механізмом  здійснення  фінансової  політики
держави. У доходах бюджету відображається податкова політика  держави,  а  у
видатках — пріоритетні напрями вкладень коштів.
Держава використовує бюджет для здійснення  територіального,  внутрішньо-  і
міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення  структури
суспільного виробництва і  забезпечення  соціальних  гарантій  населенню.  В
умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати  фінансову
підтримку  щодо  роздержавлення  і  демонополізації  галузей   господарства,
забезпечення  соціального  захисту  населення.  Кошти   державного   бюджету
України витрачаються лише на цілі  та  в  межах,  затверджених  Законом  про
Державний  бюджет  України.  У  державному  бюджеті  України  передбачається
резервний фонд Кабінету Міністрів України  у  розмірі  до  2  %  від  обсягу
видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних  витрат  у
народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що  не  могли
бути передбачені під час  затвердження  державного  бюджету  України.  Понад
передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в  розмірі  до  2  %
загального обсягу видатків бюджету.  Вона  може  бути  використана  протягом
року на покриття тимчасових касових розривів і має бути  відновлена  у  тому
самому році  до  розмірів,  установлених  під  час  затвердження  державного
бюджету України. Збалансованість бюджетів, які входять до  складу  бюджетної
системи  України,  є   необхідною   умовою   фінансово-бюджетної   політики.
Перевищення доходів над видатками становить надлишок,  перевищення  видатків
над доходами — дефіцит бюджету.

Економічні передумови виникнення і розвитку фінансів
Термін "фінанси" з'явився у XIII столітті. Він походить від  середньовічного
латинського терміна "financia", що  означає  обов'язкову  сплату  грошей.  У
XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства  мало
подальший  розвиток.  Державні  утворення  різного  рівня  стали  називатися
союзами публічного змісту, а фінанси — формами та методами добування  коштів
і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій. У  XIX
столітті спостерігається бурхливий  економічний  розвиток.  Поглиблюється  і
саме розуміння фінансів.  Від  спрощеного  поняття  фінансів  як  державного
господарства переходять до розуміння фінансів як самостійної  галузі  знань,
що охоплює нові сфери їх  функціонування  і  впливу.  Це,  зокрема,  фінанси
сфери виробництва, виконання робіт і  надання  послуг.  Виникають  фінансові
ринки,  набуває  розвитку  державний  кредит  й  інші  фінансові  інститути.
Виникнення та розвиток фінансів зумовлювалися зростанням продуктивних сил  у
суспільстві,  насамперед  товарно-грошових  відносин  як  необхідної   форми
економічного життя  для  досягнення  певного  рівня  суспільного  добробуту.
Своїй досконалості  й  завершеності  фінанси  зобов'язані  також  появою  та
прогресом різних видів державних утворень. Тому є підстави стверджувати,  що
фінанси  —  це  продукт  розвитку  товарно-грошових  відносин   і   держави.
Найвищого розквіту фінанси досягли  у  XX  столітті,  коли  функції  держави
набагато розширилися і вдосконалилися, а  товарно-грошові  відносини  посіли
головне   місце   в   економічних   системах.   Фінанси   перетворилися   на
універсальний   і   надзвичайно   активний   елемент   економічного   життя,
розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх  розподіл  у  державі  з
метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих  та  соціальних
процесів. Фінанси за своїм економічним змістом дуже  непроста,  багатогранна
складова  економічних  явищ  і  процесів,  економічної  системи  в   цілому.
Зарубіжна фінансова наука трактує  фінанси  досить  широко,  не  обмежуючись
конкретними чіткими рамками. Де існують товар і  гроші,  там  є  й  фінанси.
Отже,  фінанси  слід  розглядати  як  економічну  категорію,  що  відображає
створення,  розподіл  і  використання   фондів   фінансових   ресурсів   для
задоволення потреб господарської діяльності,  надання  різноманітних  послуг
населенню з боку держави, забезпечення  виконання  державою  її  функцій.  У
кінцевому підсумку  метою  функціонування  фінансів  є  досягнення  високого
рівня добробуту як держави, так  і  окремого  громадянина.  Свого  найвищого
розвитку й досконалості  фінанси  досягають  в  умовах  ринкової  економіки,
фундаментальною основою якої є різні форми власності.  Призначення  фінансів
— забезпечити необхідні  умови  для  створення,  розподілу  та  використання
валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки  організації
різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності  держави,
підприємницьких структур і кожного громадянина.

Вплив фінансової системи на темпи й пропорції розвитку економіки
Окремі  складові  фінансової  системи,  тобто  підсистеми,  мають  конкретне
функціональне  призначення  в  обслуговуванні  відтворювальних  процесів   в
економіці.  Проте  кінцева  мета  їхнього  впливу  єдина  —  створення  умов
економічного зростання і забезпечення на його основі підвищення  суспільного
добробуту.
Досить гострою є проблема з використання обігових коштів, від  чого  значною
мірою залежить розвиток виробничої  сфери.  Відволікання  значної  кількості
фінансових ресурсів до виробничих запасів,  на  незавершене  виробництво  та
готову  продукцію,  що  зберігається  на  складах,   значно   знижує   темпи
економічного розвитку. Значно обмежує вплив фінансів на  розвиток  економіки
бартеризація  господарських  зв'язків.  Бартер  як  антиекономічне  явище  є
ознакою  скорочення   фінансових   можливостей   підприємства   і   водночас
неконтрольованим  перерозподілом  фінансових  ресурсів  між   господарськими
структурами. Державні фінанси в  ринкових  умовах  є  одним  із  найдієвіших
інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку  економіки  й  соціальної
сфери.  Мобілізуючи  доходи  до  бюджету,  держава  впливає   на   фінансові
можливості  господарських  структур  і  громадян   за   допомогою   об'єктів
оподаткування, ставок податків  і  пільг  при  оподаткуванні.  За  допомогою
бюджету створюються спеціальні економічні зони,  які  суттєво  впливають  на
прискорення  територіального  розвитку  економіки.  Проте  найбільше  бюджет
впливає на  темпи  та  пропорції  розвитку  економіки  завдяки  фінансуванню
соціальних  витрат  і  науки.  Важливою  умовою   успішного   функціонування
бюджетної системи має стати  поглиблення  реформи  бюджетних  взаємовідносин
між центральними та  регіональними  рівнями  влади  на  основі  розмежування
відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем  країни  та
окремих   адміністративно-територіальних   утворень   шляхом    відповідного
розподілу  державних  видатків  і  доходів.  Потребує  також   удосконалення
дохідна частина бюджетів. Загальний  рівень  оподаткування,  розміри  ставок
податків, їхня кількість і база оподаткування повинні  набути  стабільності.
Усі централізовані та децентралізовані  фонди  на  сьогодні  концентрують  у
своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових  ресурсів  держави.  Кошти
означених фондів витрачаються, як правило, на соціальні  потреби.  Ці  фонди
сприяють   локалізації-негативних   соціальних   виявів    у    суспільстві,
допомагають певним  громадянам  здійснити  перекваліфікацію  тощо.  Неабияке
значення для ефективного функціонування фінансової  системи  має  підсистема
"Фінансовий ринок". Фінансовий ринок  має  у  своєму  складі  ринок  грошей,
ринок кредитів, ринок цінних паперів і  ринок  фінансових  послуг,  що  лише
формується в Україні. Упродовж 1999 року інтенсивного  розвитку  набув  лише
один напрям фінансового ринку — ринок цінних паперів. Функціонування  кожної
зі складових  фінансової  системи  держави  можливе  лише  за  умов  чіткого
законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та  якщо  вони  доповнюють  одна
одну.

Використання фінансового механізму для активізації економічного зростання  й
підвищення суспільного добробуту
Фінансовий механізм за ринкових умов потребує  чіткої  взаємодії  всіх  його
складових. У процесі фінансового  планування  й  прогнозування  визначаються
обсяги фінансових ресурсів, які створюватимуться в державі в цілому,  обсяги
ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну  систему
й  інші  фінансові  інститути,  а  також  тих,  що  будуть  у  розпорядженні
підприємницьких  структур  і   населення.   Фінансове   планування   повинно
базуватися на достовірній  інформації,  передусім  на  правильно  визначених
макроекономічних  показниках.  Водночас  фактичного   виконання   прогнозних
показників потребують наявні фінансові норми,  стимули,  санкції,  що  мають
хороше юридичне й наукове підґрунтя. Важливого значення  при  функціонуванні
фінансового механізму набуває система фінансових норм і  нормативів.  Наявні
фінансові норми за методом їх формування умовно можна розподілити на  чотири
групи. До першої належать норми, що централізовано  затверджуються  органами
законодавчої  та  виконавчої  влад  —  ставки   заробітної   плати,   розмір
стипендій, ставки податків, деяких видів зборів  і  відрахувань.  До  другої
групи належать норми, що уповні грунтуються  на  матеріальних  потребах.  Це
норми витрат на харчування в дошкільних  та  інших  закладах  освіти.  Третю
групу  складають   норми,   що   визначаються   міністерствами   та   іншими
центральними органами виконавчої влади, це, зокрема, норми  значної  частини
витрат  бюджетних  установ  тощо.   Четверту   групу   складають   фінансові
нормативи, що використовуються на загальнодержавному рівні й  характеризують
пропорції  економічного  та   соціального   розвитку.   Важливою   складовою
фінансового  механізму  є  також   стимули,   спрямовані   на   забезпечення
своєчасного й повного  надходження  коштів  до  бюджету,  найекономнішого  і
найефективнішого   їх   використання,   що   припускає    застосування    як
матеріального заохочення, так і економічних санкцій. Система стимулювання  у
складі нині  діючого  фінансового  механізму  включає,  в  основному,  різні
санкції за неповне й несвоєчасне надходження коштів до  бюджету,  неекономне
й неефективне використання бюджетних асигнувань. Досвід  розвитку  економіки
в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах  підтверджує,  що  стабільність
економічного  зростання  й  підвищення  суспільного   добробуту   потребують
постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

Зміст і призначення фінансового контролю
Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це  функція  управління,  яка
включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта  управління
з  метою  оцінки  обгрунтованості  й   ефективності   прийняття   рішень   і
результатів  їх  виконання.  фінансовий  контроль  є  об'єктивно  зумовленою
складовою процесу економічної діяльності; фінансовий  контроль  є  однією  з
функцій управління фінансами;  безпосереднім об'єктом  фінансового  контролю
є  процеси  формування  й  використання  фондів  фінансових   ресурсів   при
створенні,  розподілі  та   споживанні   валового   внутрішнього   продукту;
специфіка фінансового контролю  полягає  в  тому,  що  при  його  проведенні
використовуються  вартісні  показники,  які  визначають  кінцевий  результат
господарського  процесу.  Фінансовий  контроль  грунтується  на  відповідних
принципах.  До  їх  числа  належать:  законність;  об'єктивність;  поєднання
державних  і  приватних   інтересів.   актуальними   є   рішення,   прийняті
міжнародною   організацією   вищих   контрольних   органів   (INTOSAI),   де
сформульовані принципи контролю загалом: незалежність  фінансового  контролю
як невід'ємного атрибута  демократії  й  обов'язкового  елемента  управління
фінансовими  ресурсами;   законодавче   закріплення   незалежності   органів
фінансового  контролю;  визначення  необхідності   здійснення   попереднього
контролю й контролю за фактичними результатами;  наявність  внутрішнього  та
зовнішнього контролю як обов'язкової умови існування фінансового контр  олю;
гласність  та  відкритість  контрольних  органів  з   обов'язковою   вимогою
дотримання  комерційної  та  іншої   таємниці,   що   захищається   законом.
Передумови виникнення та розвитку податків.  Історія  цивілізації  свідчить,
що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки —  на
землю,  майно,  прибуток,  цінні  папери,  спадщину  та  дарування,   додану
вартість, заробітну плату, акцизи,  збори  й  відрахування,  на  автомобілі,
коней. Найбільшого розквіту податки  сягають  за  умов  розвинутої  ринкової
економіки.  Вони  стають  об'єктивним  елементом  фінансових  відносин   між
державою та юридичними й  фізичними  особами.  Формується  завершена  модель
податкової  системи  кожної  держави.  Вона   включає   методи   й   об'єкти
оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.
Змінюються не тільки види і форми стягнення до бюджетів певних  сум  коштів,
а  й  саме  ставлення  до  податків.  За  допомогою  податків   здійснюється
перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та  галузевому
аспектах, а також між різними соціальними групами.
головні принципи податкової системи можна сформулювати так: сума  сплаченого
податку завжди має дорівнювати  вартості  отримуваних  від  держави  благ  і
послуг; усі податки  повинні  бути  точно  визначені  щодо  ставки  податку,
строку сплати; платники  податків  мають  бути  поінформовані  урядом,  куди
використано кожну копійку сплачених  ними  податків;  нові  податки  повинні
вводитися  лише  для  покриття  відповідних  витрат,  а  не  для  ліквідації
дефіциту; об'єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його  джерело  й
розмір  витрат;  податок   має   бути   пропорційним   доходові;   прогресія
оподаткування,  залежно  від  зростання  доходу,  не  повинна   перевищувати
розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;  умови  оподаткування  мають
бути простими й зрозумілими платникові; податок  слід  стягувати  в  зручний
для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід  ураховувати
дешевизну стягування податків.

Економічна сутність податків та їхнє призначення
При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням.  Кожний
податок виконує передусім фіскальну функцію,  тобто  забезпечує  надходження
коштів  до   бюджету.   При     визначенні             параметрів    податку
закладається його стимулюючий вплив на економічні процеси,  що  цей  податок
зумовлюють. стимулюючі функції  можуть  бути  закладені  завдяки  зміні  або
диференціації ставок податків, або ж повному звільненню  від  їх  сплати.  У
цьому разі здійснюється перерозподіл валового  внутрішнього  продукту  через
фінансову систему від одних суб'єктів оподаткування на користь інших.  Отже,
цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальний характер. Він  може
призвести до  порушень  важливих  економічних  пропорцій  у  виробництві  та
споживанні матеріальних благ  і  послуг.  Усе  це  пов'язано  з  правами  та
свободами людини, її економічним і  соціальним  становищем.  Як  підтверджує
світовий досвід,  надання  податкам  стимуляційних  і  регуляційних  функцій
потребує  тривалого  опрацювання  порядку  їх  обчислення,  сплати,  надання
пільг.  Фіскальна  й  стимуляційна  роль  податків  стає  зрозумілішою   при
розгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків.

Сутність та склад місцевих фінансів
Наукове визначення місцевих фінансів як сукупності  теоретичних  положень  і
певної суми знань і вмінь  остаточно  сформувалося  наприкінці  XIX  ст.  Це
явище об'єктивне й зумовлене розвитком демократичних  засад  у  суспільстві.
Більшість економічних і соціальних функцій, покладених  на  державні  органи
влади, успішніше здійснюються  органами  місцевого  самоврядування.  Вони  є
надійною гарантією ефективнішого  шляху  розвитку  суспільства.  У  сучасних
правових державах світу місцеві органи влади входять  до  загальної  системи
державного управління, їхня  компетенція  визначається  центральною  владою.
Простежується  також  тенденція  щодо  зростання  державних   функцій,   які
передаються в компетенцію місцевих органів влади. Все сказане  дає  підставу
стверджувати,  що  місцеві  фінанси  —  явище   об'єктивне,   оскільки   для
здійснення покладених на місцеве самоврядування функцій  потребує  наявності
відповідних фондів фінансових  ресурсів  у  їхньому  розпорядженні.  Місцеві
фінанси є важливою ланкою фінансової системи держави. За  своєю  економічною
суттю  місцеві  фінанси  —  це  сукупність  форм  і  методів   створення   й
використання фондів фінансових ресурсів для забезпечення органами  місцевого
самоврядування виконання покладених на них функцій у галузі  економічного  й
соціального  розвитку  відповідних  територій.  В  Україні  місцеві  фінанси
перебувають нині на стадії свого становлення й  розвитку.  На  сьогодні  вже
створено певне правове підґрунтя. У Конституції України одинадцять  розділів
присвячені  місцевому  самоврядуванню,  де  зазначено,  що  матеріальною  та
фінансовою основою місцевого  самоврядування  є  рухоме  й  нерухоме  майно,
доходи  місцевих  бюджетів,  інші  кошти,  земля,  природні  ресурси,  що  є
власністю територіальних громад, сіл,  селищ,  міст,  районів  у  містах,  а
також об'єкти їхньої спільної власності. Зокрема, Конституцією  передбачено,
що органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних  засадах
кошти бюджетів для  виконання  спільних  проектів.  Держава  бере  участь  у
формуванні доходів  бюджетів  місцевого  самоврядування  та  фінансово  його
підтримує. Витрати, що виникли внаслідок  рішень  органів  державної  влади,
компенсуються  державою.  Ці   та   інші   положення   Конституції   України
відобразилися і в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні",  ухваленому
в травні 1997 р.

Зміст та основи організації фінансів підприємницьких структур
Фінанси підприємницьких структур —  одна  з  основних  підсистем  фінансової
системи  держави.  При  функціонуванні  фінансів  підприємницьких   структур
встановлюються  відповідні  економічні  відносини   та   взаємозв'язки   при
створенні та використанні фондів  фінансових  ресурсів  як  у  межах  одного
підприємства між підприємством і його працівниками при  розподілі  прибутку,
залученні коштів працівників через продаж акцій  та  інших  цінних  паперів,
так  і  між  окремими  підприємствами  при  наданні  комерційних   кредитів,
організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо, а  також  між
підприємствами  і   банками   при   одержанні   кредитів,   розрахунках   за
користування кредитами. Фінанси підприємницьких структур —  це  різноманітні
фонди  фінансових  ресурсів,  які  створюються  й   використовуються   задля
здійснення виробництва і реалізації  продукції,  робіт  і  послуг  у  різних
галузях економіки. Організація та  функціонування  фінансів  підприємницьких
структур грунтується на відповідних принципах. До них належать:  комерційний
розрахунок,    господарська    та    фінансова    незалежність,    фінансова
відповідальність,   матеріальна   зацікавленість.   Комерційний   розрахунок
потребує покриття  усіх  витрат  за  рахунок  власних  доходів  і  одержання
прибутку.    Господарська    та    фінансова    незалежність    гарантується
законодавством  України.  Законами  України   "Про   підприємництво",   "Про
підприємства в Україні",  "Про  господарські  товариства"  держава  гарантує
всім  підприємцям,  незалежно   від   обраних   ними   організаційних   форм
підприємницької діяльності, однакові права  і  створює  однакові  можливості
для доступу до матеріально-технічних,  фінансових, трудових,  інформаційних,
природних та  інших  ресурсів.  Держава  гарантує  недоторканність  майна  і
забезпечує  захист   права   власності   підприємця.   Держава   законодавче
забезпечує вільну конкуренцію між підприємцями. Підприємець зобов'язаний  не
завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати  права  та  інтереси
громадян, підприємств,  установ,  організацій  і  держави,  що  охороняються
законом. За завдані  шкоду  і  збитки  підприємець  несе  майнову  та  іншу,
встановлену законом, відповідальність.

Система централізованих фондів цільового призначення
Фонди  фінансових  ресурсів  цільового  призначення  є  самостійною   ланкою
фінансової системи. Необхідність їх створення  та  функціонування  зумовлена
потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню  у  разі  досягнення
непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи,  настання
стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В  економічному  аспекті  —
це створення та використання  фондів  фінансових  ресурсів  для  задоволення
економічних  і  соціальних  потреб  держави,  підприємницьких  структур   та
окремих громадян. В Україні до числа  вказаних  фондів  належать:  Пенсійний
фонд,  Фонд  соціального  страхування,  Фонд  зайнятості,  Фонд   конверсії,
Інноваційний фонд, а  також  велика  кількість  галузевих  фондів.  Загалом,
принципи  організації  централізованих  фондів  фінансових  ресурсів   можна
сформулювати  так:  відрахування  до  фондів   централізовано   визначаються
державою відповідними  законами  і  є  власністю  держави;  відрахування  до
фондів є обов'язковими  платежами й можуть стягуватися примусово; витрати  з
фондів здійснюються лише на  визначені  потреби,  які  передбачені  законами
України.

Економічна природа і суть страхування
Страхування  —  обов'язковий  елемент  кожної   економічної   системи.   Без
розвинутої системи всіх видів страхування  економіка  успішно  функціонувати
не  може.  Страхові  фонди  суспільства  або  фонди  страхового  захисту   є
централізованими й децентралізованими  фінансовими  резервами  держави,  які
виступають гарантами  її  фінансової  стабільності  й  сталого  економічного
розвитку. За своєю суттю страхові фонди — це  форма  перерозподілу  валового
внутрішнього   продукту   між   окремими   господарськими   структурами   та
громадянами  з  метою  підтримання  стабільного  стану   їхньої   фінансової
діяльності та суспільного добробуту.
Страхування  —   складова   частина   фінансової   системи   держави,   воно
опосередковує рух валового внутрішнього продукту в формі  фондів  фінансових
ресурсів.  Можна  стверджувати,   що   страхування   передбачає   повернення
мобілізованих  до  страхового  фонду  страхових  платежів.   Страхування   —
об'єктивна умова розвитку товарно-грошових відносин  і  одночасно  результат
їх  найдосконалішого  розвитку.   Страхування   забезпечує   безперервність,
збалансованість і стабільність суспільного розвитку.  Із  погляду  природних
інтересів суспільства та окремих його громадян страхування виникло як  засіб
збереження матеріального  благополуччя  з  настанням  не  передбачуваних,  а
також передбачуваних,  але  небажаних  і  таких,  яких  не  можна  уникнути,
випадків. Економічна необхідність страхового захисту,  який  грунтується  на
акумуляції фінансових ресурсів із метою відшкодування  збитків,  спричинених
настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального  благополуччя  подій
як фізичним, так і юридичним  особам.  У  соціальному  плані  страхування  є
формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі  захисту
особистих  інтересів  громадян  і  створення  у  такий   спосіб   умов   для
забезпечення  соціальної   та   політичної   стабільності   в   суспільстві.
Передумовою виникнення страхових  відносин  є  ризик,  без  наявності  якого
немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Зміст ризику і  міра
його вірогідності визначають межі страхового захисту.

Взаємозв'язок фінансів з іншими економічними категоріями ринкової системи
Економічна система — це сукупність певних підсистем  діяльності,  пов'язаних
між собою та спрямованих на створення, розподіл, перерозподіл  і  споживання
валового внутрішнього  продукту  відповідно  до  мети  суспільства.  Фінанси
виконують свою роль за допомогою форм і  методів  створення  й  використання
фінансових ресурсів поряд з іншими економічними категоріями і передусім —  з
ціною. Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто  ціни,  як
і  фінанси,  здійснюють  розподіл  валового  внутрішнього   продукту.   Ціна
визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов'язані  зі  створенням
та використанням валового внутрішнього продукту.  До  певної  міри  це  так,
тому що при реалізації товару, роботи чи послуги встановлюється їхня  дійсна
вартість і  обсяги  фондів  фінансових  ресурсів,  які  будуть  створені  по
закінченні  виробничого  циклу.  Це  фонди  нагромадження,   споживання   та
відновлення   виробничих   фондів   —   основних   і   обігових.    держава,
використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру ціни через  зміну
відрахувань до фонду амортизації,  пенсійного  фонду  та  фонду  соціального
страхування.  У  теорії  й  практиці  цінові  та  фінансові   методи   часто
розглядаються  як  рівнозначні  щодо  регулювання  економічних  процесів.  У
розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною  бере  участь  і  заробітна
плата. За своєю економічною природою  заробітна  плата  є  грошовим  виразом
вартості праці. Це фонд грошових засобів,  що  знаходиться  в  розпорядженні
працівника й використовується для задоволення особистих потреб. Для  виплати
заробітної плати на підприємстві створюється фонд  фінансових  ресурсів.  Це
свідчить  про  органічний  зв'язок  фінансів  і  заробітної  плати.  Фінанси
створюють умови для функціонування заробітної плати.  Фінанси  та  заробітна
плата перебувають у постійній  взаємодії.  Так,  держава  регулює  заробітну
плату за допомогою податків,  створюючи  загальнодержавні  фонди  фінансових
ресурсів. Фінанси тісно  пов'язані  з  кредитом,  по  суті,  мають  однакову
економічну  природу.  Вони  виражають  рух  вартості  валового  внутрішнього
продукту. Проте  кожна  з  них  має  свою  специфіку  участі  в  економічних
процесах. Фінанси   формують   централізовані   й    децентралізовані  фонди
фінансових ресурсів на рівні підприємств і держави
При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої  діяльності  та
розширення виробництва вони  використовують  кредит  як  джерело  формування
фінансових ресурсів. При наявності вільних  коштів  підприємство  їх  продає
банку на певний час.  Кредит  подовжує  перерозподільчі  процеси,  розпочаті
фінансами, ціною,  заробітною  платою.  Взаємовідносини  фінансів  і  грошей
мають свою специфіку та особливу систему зв'язків, яка часто  призводить  до
їх ототожнення. Фінанси нерідко визначають, передусім  у  побуті,  як  певну
суму грошей, що знаходиться у розпорядженні юридичної  або  фізичної  особи.
Будучи тісно пов'язаними між собою, фінанси й гроші не можуть існувати  одне
без одного. Тому часто  вживається  таке  визначення,  як  фінансово-грошові
відносини.


смотреть на рефераты похожие на "Шпоры на экзамен по Финансам"