Банковское дело

Ринок фінансових послуг


                   МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ


              ЧЕРКАСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ  ТЕХНОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ


                    ФАКУЛЬТЕТ   ПЕРЕПІДГОТОВКИ   ФАХІВЦІВ



                     К О Н Т Р О Л Ь Н А     Р О Б О Т А

                 по дисципліні   « Ринок фінансових послуг »

                Вариант – № 3 (№ залікової книжки ЗФ 02023 )



Слухач : ........................…………............................Сидоркевич
  Дмитро  Іванович


Спеціальність,  група : .............................ЗФ – 02 ( фінанси )

Керівник :
..............................................................Захарчук
Любовь  Федосіївна



Результат,  дата:


Реєстраційний  номер,  дата:



                                 м. Черкаси
                                   2002 р.



                           З  А  В  Д  А  Н  Н  Я



1. Теоретичне  питання.  Основні види фінансових посередників, їх функції
та джерела фінансування
............................................................................
..............- 3

2. Практичне завдання :
Опишіть фінансову послугу на фінансовому ринку і вкажіть :
-  до якого ринку відноситься ( ринок грошей ) .
-  який фінансовий інструмент використовується .
-  позитивні фактори, які отримають покупець та продавець.
-  негативні фактори, які отримають покупець та продавець.
-  роль фінансової послуги в ринковій
економіці..................................................- 7

3. Розрахункове  питання (задача)
……………...........…….................................................- 10



     Література
............................................................................
..................................................................- 11



1.Основні види фінансових посередників, їх функції та джерела фінансування

       Поглиблення  спеціалізації  в  діяльності  економічних  суб'єктів   і
диверсифікація  напрямків  укладання  капіталу  об'єктивно  посилюють   роль
професійного посередництва на фінансовому ринку України.
     Розглядаючи  змістовно-структурну  характеристику  поняття   "фінансове
посередництво",  слід  зазначити,  що  міжнародна  й  вітчизняна  економічна
термінологія  і  юриспруденція  не   містять   його   достатньо   вичерпного
визначення і тлумачення. Отже, варто взяти як  визначення  таке:  "Фінансові
посередники,  або  фінансові  інститути,  являють  собою   організації,   що
випускають фінансові зобов'язання (вимоги до себе) і продають їх  як  активи
за гроші" [2].
    У  національній  практиці  на  офіційному   рівні   термін   "фінансовий
посередник" уперше було узагальнено вжито  в  Постанові  Кабінета  Міністрів
України "Про заходи щодо розвитку  фондового  ринку  та  вдосконалення  його
державного  регулювання"[7].   З  набранням  чинності  Закону  України  "Про
фінансові послуги та державне  регулювання  ринків  фінансових  послуг"  [1]
законодавче встановлюються :
     - загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг ;
     - пріоритети в здійсненні регулятивних та  наглядових  функцій  з  боку
держави за діяльністю фінансових посередників.
     Сучасні   фінансові   посередники   розглядаються   як   спеціалізовані
професійні   оператори    ринку,    інвестиційно-кредитні    установи,    що
перерозподіляють  ресурси  між  постачальниками  і  споживачами  фінансового
капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів на  основі  дії
принципу зв'язку в динаміці руху активів.
      На сьогодні фінансовими посередниками виступають :
      - спеціалізовані інвестиційні компанії ;
      - банки ;
      - трастові компанії ;
      - кредитні спілки ;
      - страхові компанії ;
      - пенсійні фонди та ін.
      Найголовніше  завдання  фінансових  посередників  -  спрямовувати  рух
капіталу (збережень)  до  найефективніших  споживачів.  Базовою  основою  їх
функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто  безпосереднє
фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через  випуск  власних
вторинних зобов'язань. Логічно,  що  предметом  праці  для  посередників  на
ринку стають цінні папери й гроші.
     Фінансові посередники є інституційними  учасниками  фінансового  ринку.
На  відміну  від  індивідуальних  учасників  інституційні   є   колективними
учасниками, які провадять різного виду  професійну  фінансову  діяльність  й
розподіляють  прибуток  між  засновниками  відповідно  до  правових  норм  і
конкретної угоди.

     Згідно з вимогами чинного законодавства  фінансові  посередники  можуть
виконувати функції :
    - з консолідації  (акумуляції)  збережень  індивідуальних  інвесторів  у
єдиний пул і подальше  диверсифіковане  вкладення  накопиченого  капіталу  в
різні  проекти.  Індивідуальні  збереження  з  інвестиційними   намірами   є
особливим видом збережень, і  для  багатьох  непрофесійних  учасників  ринку
звернення  до  інституційних  фінансових  консультантів  -  переважна  форма
участі  у  масштабних  проектах  (так,  наприклад,   реалізуються   приватні
інвестиції за кордоном) ;
     -  із  забезпечення  рівноваги  на  ринку  капіталів  через  погодження
пропозицій і попиту на фінансові ресурси. За рахунок масштабів діяльності  й
портфельного управління  активами  посередники  гармонізують  відносини  між
постачальниками   і   споживачами   капіталу,   ліквідують   дисбаланс   між
пропозицією і попитом на вільні кошти,  забезпечуючи  при  цьому  ефективний
розподіл  і  перерозподіл  ресурсів  на  первинному  і  вторинному   ринках.
Професійна організація андеррайтингу як  задоволення  потреб  клієнтів  щодо
гарантованого   розміщення   їхніх   активів   є   винятковою   прерогативою
інституційної форми посередництва;
    - з перерозподілу і зниження фінансових ризиків. Професійні  посередники
при  купівлі  чи  продажу  фінансових  активів   саме   торгують   ризиками,
перерозподіляючи їх між консервативними й  агресивними  учасниками  ринку  -
між більш несхильними і менш несхильними до ризику  економічними  суб'єктами
;
   - із  забезпечення  підвищеної  ліквідності  фінансових  вкладень  шляхом
професійного портфельного управління активами.
       Не  потребує  доказів,  що  можливості  індивідуального  інвестування
вужчі, ніж колективного  інституційного,  при  цьому  ліквідність  і  ризики
вкладень також різняться.
       У  довгостроковому  плані   посередники   універсально   забезпечують
накопичення капіталів і їх перерасподіл на ринку капіталів.
      Ринок капіталів  — частка ринку позичкових  капіталів,  де  формується
попит  і  пропозиція  на  середньостро-ковий  і  довгостроковий   позичковий
капітал. Елементами ринку капіталу  є:  фондова  біржа,  страхові  компанії,
аудиторські організації, брокерські контори  (компанії),  комерційні  банки,
державний страховий  нагляд,  державна  інспекція  по  контролю  за  цінними
паперами, фонд державного майна, інвестиційні фонди, фонд  загальнодержавних
науково-технічних програм, стабілізаційні фонди, іноваційні фонди.
     Ринок позичкових капіталів  — з загальної точки зору  —  це  специфічна
сфера товарних відносин, де об'єктом операції є наданий в  позичку  грошовий
капітал і формується  попит  і  пропозиція  на  нього;  з  функціональної  —
система  ринкових  відносин,  яка  забезпечує  акумулювання  і  перерозподіл
грошових капіталів з метою забезпечення кредитом суспільного відтворення;  з
організаційної —  сукупність  кредитно-фінансових  установ,  фондових  бірж,
через які здійснюється рух  позичкового  капіталу.  Основою  розвитку  ринку
позичкових  капітілів  є  закономірності  кругообігу  капіталу   в   процесі
відтворення, які призводять  до  того,  що  на  одних  ділянках  утворюються
тимчасово вільні капітали, на інших виникає потреба в позичкових коштах.  За
допомогою ринку позичкових капіталів тимчасово вільні  грошові  капітали  (а
також заощадження членів суспільства перетворюються) в  позичковий  капітал,
котрий  втягується  в  новий  кругообіг,  забезпечує  процес  відтворення  і
прибуток  його  власникам.  На  ринку  позичкових   капіталів   здійснюються
короткострокові операції, які обслуговують, головним  чином,  рух  обігового
капіталу, та середньо- і довгострокові кредитні  операції,  що  обслуговують
рух основного капіталу.
      Ризиковий (венчурний) капітал — капітал,  що  вкладається  у  ризикові
капіталовкладення, перш за все зв'язані з інноваційною діяльністю.  Особливо
важливого значення  ризиковий  капітал  набув  у  70-80  рр.  у  зв'язку  із
структурною перебудовою економіки, викликаною необхідністю пристосування  до
швидкоплинних умов науково-технічної революції.
  Кошти для ризикового (венчурного) фінансування  акумулюються  спеціальними
фінансовими та банківськими інститутами. В  Україні  є  кілька  інноваційних
банків, котрі ще мають сформувати за рахунок  державних  та  власних  коштів
спеціальні інноваційні фонди. Кошти із цих фондів на  конкурсній  основі  на
засадах повернення видаються, перш за все, невеликим, тільки  що  заснованим
фірмам для реалізації проектів,  що  грунтуються  на  використанні  наукових
відкриттів та винаходів і обіцяють досить швидко  отримати  прибуток,  норма
котрого значно перевищує середню. Але в дійсності часто-густо  ці  надії  не
справджуються і замість  прибутку  можуть  бути  одержані  збитки.  Проте  в
цілому вкладення капіталу в ризикові об'єкти  приносить  прибуток  і  сприяє
прискоренню науково-технічного прогресу, тому воно  підтримується  державою,
виробничими фірмами, різними благодійними фондами, але найчастіше банками.
     Ризикове фінансування може  проводитись  кількома  способами.  Найбільш
поширеними є: придбання акцій фірми, що  здійснює  інвестиції  з  підвищеним
ризиком; організація спільного  виробництва  (участь  в  заснуванні  фірми);
надання кредиту.



2. Практичне завдання :

Опишіть фінансову послугу на фінансовому ринку і вкажіть :
    - до якого ринку відноситься ( ринок грошей ) .
    - який фінансовий інструмент використовується .
    - позитивні фактори, які отримають покупець та продавець.
    - негативні фактори, які отримають покупець та продавець.
    - роль фінансової послуги в ринковій економіці.

      Операцiї   на      мiжбанкiвському     валютному     ринку     України
дозволяється здiйснювати лише  суб'єктам  цього  ринку,  до  яких належать:
     - Нацiональний банк України;
     - уповноваженi   банки   (комерцiйнi   банки,  якi   отримали  лiцензiю
Нацiонального  банку  України  на  право  здiйснення  операцiй  з  валютними
цiнностями);
     - уповноваженi  кредитно-фiнансовi  установи  (якi   отримали  лiцензiю
Нацiонального   банку   України   на   здiйснення   операцiй   з   валютними
цiнностями);
    - валютнi бiржi.
     Суб'єкти мiжбанкiвського  валютного  ринку  України   купують  iноземну
валюту для власних  потреб  та  за   дорученням   клiєнтiв  (резидентiв   та
нерезидентiв)  з  метою  перерахування iноземної валюти за межi України .
       Пiдставою     для       купiвлi       iноземної       валюти       на
мiжбанкiвському    валютному     ринку    України    при    розрахунках    з
нерезидентами    за    торговельними     операцiями     вважаються      такi
документи:
     - договiр з нерезидентом,  оформлений  вiдповiдно   до   вимог  чинного
законодавства  України,   або  iнший  документ,   який   згiдно   з   чинним
законодавством України має силу договору;
     - вантажна   митна   декларацiя
     - акт   здавання-приймання,  акт  виконаних   робiт   (наданих  послуг)
або iнший документ,  який свiдчить  про  надання  послуг, виконання робiт;
      -  документи,  передбаченi   при   документарнiй   формi   розрахункiв
(акредитив, iнкасо);
     - довiдка  державної  податкової  адмiнiстрацiї  (iнспекцiї),   в  якiй
резидент зареєстрований як платник податкiв.
      Iноземна  валюта,   яка  придбана  у   встановленому   порядку   через
уповноваженi   банки   та   уповноваженi   кредитно-фiнансовi  установи   на
мiжбанкiвському  валютному   ринку   України,   повинна   бути   використана
резидентом  протягом  п'яти  робочих  днiв  з  часу зарахування її  на  його
поточний рахунок на цiлi,  вказанi в заявi  на   купiвлю  iноземної  валюти.
Придбана iноземна валюта може бути  перерахована  резидентом  для  виконання
власних  зобов'язань   перед  нерезидентами   лише  з  поточного  рахунку  в
iноземнiй валютi,  який  визначений   резидентом   як   рахунок,   з   якого
здiйснюються   всi   перерахування    з    метою    виконання    зобов'язань
резидента  перед нерезидентами в цiй iноземнiй валютi.
     У разi порушення резидентами строкiв,  передбачених  в  абзацi  першому
цього   пункту,   придбана   iноземна    валюта    продається  уповноваженим
банком    протягом   п'яти   робочих   днiв   на  мiжбанкiвському  валютному
ринку  України.   При   цьому   позитивна  курсова    рiзниця,    що    може
виникнути    за    такою    операцiєю,   щоквартально    направляється    до
Державного  бюджету  України,  а негативна курсова  рiзниця  вiдноситься  на
результати господарської дiяльностi резидента.
     Якщо у клiєнта пiсля оплати  його   зобов'язань   в   iноземнiй  валютi
залишається  невикористана безготiвкова iноземна валюта в загальнiй сумi  до
1000 (однiєї тисячi)  доларiв  США  або  еквiвалент  цiєї   суми   в   iншiй
iноземнiй  валютi,  яка  ранiше   придбана  у  встановленому  порядку  через
уповноваженi   банки   та   уповноваженi  фiнансово-кредитнi   установи   на
мiжбанкiвському валютному ринку України, вона може бути зарахована  на  його
поточний рахунок.
     Суб'єкти мiжбанкiвського  валютного   ринку   України   (у  тому  числi
валютнi бiржi) при проведеннi  безготiвкових  операцiй  з  купiвлi-  продажу
iноземної валюти  на  мiжбанкiвському  валютному ринку   України   отримують
комiсiйну  винагороду  вiд  клiєнтiв у гривнях.
     Уповноваженому банку  та  уповноваженiй   кредитно-фiнансовiй  установi
згiдно  iз  власними  їх  тарифами    дозволяється    отримувати   комiсiйну
винагороду  в   iноземнiй   валютi   за   рахунок   коштiв  клiєнтiв,   якщо
операцiї,  якi  вони  виконують  за    дорученням  клiєнтiв,   пов'язанi  зi
сплатою  комiсiйної  винагороди  в  iноземнiй  валютi   iноземному    банку-
кореспонденту   (здiйснення   переказу, документарнi операцiї,  операцiї  iз
чеками,  що  прийнятi  на  iнкасо,   операцiї   за   пластиковими   картками
мiжнародних  платiжних  систем тощо)  та  зi  сплатою   коштiв   мiжнародним
платiжним системам i мiжнародним системам  зв'язку  за  користування  їхнiми
послугами.
Суб'єкти   мiжбанкiвського    валютного    ринку    України  здiйснюють   на
цьому   ринку  операцiї  з  купiвлi-продажу  iноземних  валют   за   вiльним
договiрним курсом купiвлi та продажу  за  кожною операцiєю   без   обмеження
розмiру  маржi  мiж курсами купiвлi та продажу i комiсiйної винагороди.

З усього зазначеного вище походить :

Ринок до якого відноситься послуга – ринок грошей .


Фінансова послуга – операція купівлі валюти  уповноваженим  банком  клієнту-
експортеру на УМВР.

Фінансовий інструмент - УМВР ( український міжбанківський валютний ринок ).

Позитивні фактори :
    -  для  покупця  (  клієнта  )   –   виконання   його   зобов`язань   по
      зовнішньоекономічному договору перед партнером-нерезидентом.
    - для покупця ( банк ) – комісійні від операції купівлі валюти  на  УМВР
      згідно тарифам самого банку.

Негативні фактори :
    - для покупця ( клієнта ) – обов`язкові внески до пенсійного  фонду  від
      операції купівлі валюти на УМВР ( 1% від  суми  гривні  затраченої  на
      купівлю валюти  ) .
    - для покупця ( банк  )  –  валютний  контроль  за  імпортною  операцією
      резидента.

Роль    фінансової    послуги    –     взагалі     можливість     проведення
зовнішньоекономічної   діяльності   суб`єктами   господарської    діяльності
України.



3. Задача.

      Акціонерне  товариство  випустило у  1999  році   30  %  облігації  із
строком погашення  5 років із номіналом 100 грн.


1. Ринкова доходність облігацій  у  2000  році   склала   32  %.  Розрахуйте
вартість  облігації  при  цих  умовах.

2. Якщо у 2001 році процентні  ставки знизяться  до 20  %,   як  це   вплине
на вартість облігацій? Порівняйте з попереднім  роком.


      Розрахуємо ринкову вартість облігації у 2000 р.:
1).  Vобл.рин. 2000р. 32% = [pic]+ [pic] + … + [pic] =
       =  30 / (1+0,32)1 + 100 / (1+0,32)1 =  22,73 + 75,76 = 98,5 грн.
Так як доходність облігацій  у  2000  р.  збільшилась  на  2%,  то  вартість
облігації  зменшилась і склала  98,5 грн.


2). Розрахуємо вартість у 2001 році:

     Vобл.рин. 2001р. 20 % = 30 / (1+0,2)1 + 30 / (1+0,2)2 +100  /  (1+0,2)2
= 25 + 20,8 + 69,44 = 115,3 грн.

      Якщо  продаємо на другий  рік і відсоткова   ставка   зменшується,  то
вартість облігації збільшується, в порівнянні з попереднім роком  склала  17
грн. (115,3 – 98,5 = 16,80 грн.)



                                 Література:



1. ЗУ «Про фінансові  послуги  та  державне  регулювання  ринків  фінансових
послуг» - м. Київ, 12 липня 2001 року  N 2664-III ;

2. ЗУ « Про цінні папери і фондову біржу » - м. Київ, 18  червня  1991  року
   N 1201-XII ;

3. ЗУ «Про банки і банківську діяльність » - м.  Київ, 7 грудня 2000 р.;

4. «Банківська енциклопедія» під редакцією д.ек.н.професора Мороза А.М.;

5. Банківська справа під редакцією д.ек.н.професора  Лаврушина  О.І.  Москва
“Фінанси та статистика” 1999 рік.;

6. Журнал «Ринок цінних паперів України» № 1-2/2002 ;

7. Постанові Кабінета Міністрів України "Про заходи щодо розвитку  фондового
ринку та вдосконалення його державного регулювання".


смотреть на рефераты похожие на "Ринок фінансових послуг"